Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Світ містецтв не лише ззовні, а насправді складний

0 1

У світі мистецтва часто киплять неабиякі пристрасті. Багато художників — люди темпераментні та емоційні, а шанувальники та критики, які пильно стежать за кожним їхнім кроком, майже не залишають шансів на збереження приватності.

Інтимні зв’язки стають предметом гарячих обговорень, будь-яка натурниця в очах обивателя перетворюється на коханку, і навіть звичайний портрет може стати приводом для скандалу.

Джон Сінгер Сарджент. Підступна бретелька

Джон Сінгер Сарджент.  Підступна бретелька Мадам Х (Мадам П’єр Готро) Джон Сінгер Сарджент Живопис, 1884

До 1884 року Джон Сінгер Сарджент жив цілком щасливим життям. Він був обласканий критиками, замовники вишиковувалися в черзі за портретами його роботи. Грім гримнув, коли представив на Паризькому Салоні портрет «Мадам Х».

Віржіні Готро не мала високого статусу в паризькому суспільстві, але була настільки красива, що деякі художники буквально переслідували її, щоб вона погодилася їм позувати. Коли Сарджент запропонував жінці написати її портрет, вона прихильно погодилася. І художник, і модель мали схожі цілі: обидва були експатріантами і розуміли, як непросто вибитися в люди в Парижі. Сарджент сподівався за допомогою цього полотна здобути більшу популярність, а мадам Готро — знайти нарешті вхід у вищий світ. Через 30 років, продаючи портрет Метрополітен-музею, художник заявив, що вважає «Мадам Х» найкращою своєю картиною.

А от відвідувачі Салону були з ним не згодні. Незважаючи на загадкову назву, особистість моделі не залишала сумнівів. Найбільше критиків та глядачів шокувала недбало приспущена бретелька на сукні мадам Готро (пізніше художник переписав цю деталь, повернувши бретельку на належне місце). У поєднанні з самовпевненістю і сексуальною привабливістю жінки цей крихітний нюанс приводив людей у ​​сором’язливе замішання.

Через «Мадам Х» Сарджент ледь не втратив кар’єру і був змушений виїхати з Парижа. А мадам Готро втратила статус у суспільстві і згодом майже перестала з’являтися на людях.

Артемізія Джентілескі. Подвійна зрада

Артемізія Джентілескі.  Подвійна зрада Юдіф, обезголовлива Олоферна Артемізія Джентілескі 1612

В Італії XVII століття жінкам-художницям доводилося нелегко. Їх не сприймали всерйоз, до них ставилися з упередженням та зневагою. Їм не дозволялося не лише самостійно підписувати договори про роботу, а й навіть купувати фарби. За зображення оголеного чоловічого тіла жінок з легкістю могли запроторити до в’язниці. Незважаючи на всі ці жорстокі обмеження Артемізії Джентілескі вдалося «зробити собі ім’я» у світі живопису, хоча її кар’єра і почалася з особистої трагедії та ганьби.

Коли Артемії було 17 років, її зґвалтував флорентійський художник Агостіно Тассі, який навчав її живопису. У той час це було ганьбою не тільки для самої дівчини, але і для всієї її родини, тому Джентілескі була змушена ще рік спати зі своїм ґвалтівником, сподіваючись, що він на ній одружується. Пізніше, під час суду, з’ясувалося, що Тассі цього зробити ніяк не міг, навіть якби хотів, оскільки він уже був одружений. Тоді ж стало відомо, що Агостіно неодноразово звинувачувався у зґвалтуваннях і раніше.

 Юдіф та її служниця з головою Олоферна Артемізія Джентілескі 1625
 Юдіф та її служниця Артемізія Джентілескі 1619
 Сусанна та старці Артемізія Джентілескі 1622
 Яїль та Сісара Артемізія Джентілескі 1620
У ході судового розгляду, який тривав сім місяців, Артемізія пройшла через пекло: її катували, щоб підтвердити звинувачення, і піддали публічному гінекологічному огляду. До суду подав її батько Ораціо, який розумів, що ця ганебна історія поставить хрест на його кар’єрі, якщо не змусити ґвалтівника одружитися з його дочкою. Але, як було сказано вище, і це виявилося неможливим. У результаті Артемізія залишилася відданою і «нареченим», і батьком, прилюдно приниженою та зганьбленою. У перервах між судовими засіданнями вона напише одну з найсильніших своїх картин, де Юдіф холоднокровно відрізає голову Олоферну.

Незважаючи ні на що, Артемізія Джентілескі прожила досить щасливе та насичене життя. Їй все ж таки вдалося домогтися визнання, і вона навіть стала членом Флорентійської академії живопису, зрівнявшись у правах з художниками-чоловіками. Проте тема насильства та кривавої помсти залишиться наскрізною у її творчості.

Обрі Бердслей. Скажи мені, хто твій друг

Обрі Бердслей.  Скажи мені, хто твій друг Обрі Бердслей та Оскар Уайльд

Обрі Бердслей прожив лише 25 років, проте йому цього цілком вистачило, щоби прославитися. І не тільки завдяки своїм віртуозним гравюрам, а й безлічі екстравагантних витівок. Варто згадати, що історія всієї його родини була, м’яко кажучи, незвичайною. Але найбільший скандал у житті Бердслея стався через «зв’язок» з опальним Оскаром Уайльдом.

5 квітня 1895 року письменника було затримано за звинуваченням у гомосексуалізмі. Газетні заголовки кричали: «Оскара Уайльда заарештовано: при ньому була жовта книга». І хоча це був лише роман у жовтій обкладинці, асоціація спрацювала однозначно: більшість читачів подумали в першу чергу про журнал «Жовта книга», редактором якого був Бердслей. Обурені городяни оточили офіс видавця та перебили камінням вікна.

 Кульмінація Обрі Бердслей 1893
Незадовго до цього Бердслей на своє лихо ще й створив ілюстрації для «Саломеї» Уайльда. Художника, звичайно, відразу записали в коханці письменника, хоча ім’я Бердслея жодного разу не звучало під час суду. Його роботи стали прискіпливо вивчати, намагаючись знайти в них «непристойний» підтекст, і, зрештою, він втратив роботу в «Жовтій книзі».

Оскар Кокошка. Лялькових справ майстер

Оскар Кокошка.  Лялькових справ майстер Наречена вітру Оскар Кокошка 1914

Альма Малер була для Оскара всім. Це була шалена, відчайдушна, всепоглинаюча пристрасть, яка надихала і лякала одночасно. Кокошка написав Альмі сотні листів і невпинно її малював. Незабаром після того, як він написав перший справжній шедевр – “Наречену вітру” – знаменита віденська красуня покинула його, злякавшись напору та сили почуттів. В надії заглушити болючі спогади Кокошка подався битися на полях Першої Світової. Художник був серйозно поранений, потрапив у полон і дивом вижив… Але Альму забути не зміг.

1919 року Оскар замовив мюнхенській художниці Герміні Моос копію своєї колишньої коханої — ляльку. Художник купив новій Альмі суконь та спідньої білизни і намучився, натягуючи панчохи на набиті пухом ноги. Лялька стала постійною супутницею Кокошки на світських заходах Відня: він сидів поряд з нею в оперній ложі, годував її та розмовляв із нею. Подейкували, що й ділив ліжко. В нарисі «Фетіш» художник пізніше напише, що його лялька розчарувала і під кінець почала дратувати. Під час однієї з вечірок він відрубав їй голову і остаточно позбувся її.

 Герміна Моос та її творіння та Альма Малер
Оскар Кокошка проживе майже 94 роки і одного разу зустріне жінку, яка стане супутницею його життя на довгі 40 років. Це кохання буде вже зовсім іншим — тихим і ніжним.

Ендрю Уайєт. Муза по сусідству

Ендрю Уайєт.  Муза по сусідству Коси (з серії “Хельга”) Ендрю Уайєт 1979,

1986 року Ендрю Уайєт оприлюднив серію картин під загальною назвою «Хельга». У героїні цих полотен — і в одягненій, і в оголеній — було щось далеке від американського ока, і за рахунок цього невимовно привабливе. В один з рідкісних моментів одкровення Уайєт згадував про своє знайомство з Хельгою Тесторф, що жила по сусідству: «Я ніяк не міг викинути з голови образ цього вилицюватого прусського обличчя з широко розставленими очима в обрамленні білявого волосся».

 Прусачка (з серії “Хельга”) Ендрю Уайєт 1974,
 Денні мрії (із серії “Хельга”) Ендрю Уайєт 1980
 Хельга на стежці Ендрю Уайєт 1975
 У саду (Хельга в саду) Ендрю Уайєт 1970
 Барак (із серії “Хельга”) Ендрю Уайєт 1976
Коли дружина художника Бетсі вперше побачила ці картини, вона була глибоко вражена. Їхні стосунки і так були далекі від ідеальних. Бетсі стала менеджером Уайєта, продавала його картини, каталогізувала їх… Зрештою, за словами художника, він почував себе «предметом купівлі-продажу» і почав дедалі більше часу проводити за роботою. Тоді й з’явилася Хельга. Він писав її протягом 15 років, а Бетсі доводилося віддуватися перед журналістами. На всі питання про Хельга вона коротко відповідала: «Це кохання». А Уайєт казав друзям: «Художник не повинен одружуватися – де починається шлюб, там закінчується роман».

Втім, відсутність шлюбних зв’язків не врятувала стосунки Ендрю та Хельги від краху. Якоїсь миті вона вже перестала його надихати. Після їхнього розставання жінка впала в депресію, Уайєт сплатив її лікування і періодично жив з нею. Бетсі, яка заявляла, що «мистецтво важливіше за стосунки», майже перестала бачитися з чоловіком. А у художника почали з’являтися нові музи. Друг Уайєта Вільям Фелпс одного разу сказав: «Ендрю загоряється людьми, відчуває до них теплі почуття. Але я маю сумнів, щоб він їх любив».

Орест Кіпренський. А чи була дівчинка?

Орест Кіпренський.  А чи була дівчинка? Дівчинка в маковому вінку, з гвоздикою в руці (Маріучча) Орест Адамович Кіпренський 1819

Зліт Ореста Кіпренського був стрімким та яскравим, а падіння – гірким та болючим. Декілька років художник прожив у Римі, і на цей час припав пік його кар’єри. Він був чудовим портретистом, але завжди мріяв писати історичні полотна. Кіпренський страждав від того, що не може досягти майстерності Рафаеля, і заздрив славі сучасників. Після спаду популярності художник почав пити, а потім сталося відразу дві події, що кинули тінь на його репутацію не лише в Італії, а й на батьківщині.

Коли 1823 року Кіпренський повернувся до Росії, його зустріли без колишніх захватів. До Петербурга дійшли чутки про те, що в римській майстерні художника було знайдено вбиту натурницю, з якою він жив. Її нібито обернули в полотно, облили скипидаром та підпалили. Кіпренський наполягав, що жінку вбив його слуга. Про те, що насправді тоді сталося, не може впевнено сказати жоден біограф художника.

А ще говорили про те, що Кіпренський мав зовсім не батьківські почуття до 10-річної доньки цієї натурниці. Тут думки мистецтвознавців розходяться. За однією версією маленька Маріучча була дочкою вбитої жінки. Іншою — дівчинку привела до майстерні художника як натурниця її мати, незнайома Кіпренському раніше. Він вирішив зробити Маріуччу своєю вихованкою і заплатив жінці за офіційну відмову від дочки. Як би там не було, через роки Кіпренський повернувся до Італії, знайшов Маріуччу і одружився з нею. Але шлюб їх був недовгим: митець помер за кілька місяців.

Леонардо Да Вінчі. Страшний суд

Леонардо Да Вінчі.  Страшний суд Малюнок оголеного чоловіка Леонардо да Вінчі 1503,

Особисте життя Леонардо да Вінчі завжди було таємницею за сімома печатками. Художник не лише шифрував усі свої записи, а й ретельно приховував від оточуючих свої любовні стосунки. Звісно, ​​чуток йому все одно не вдавалося уникнути. Подейкували, що він мав роман із Чечілією Галлерані, яка стала героїнею портрета «Дама з горностаєм». Багато пліток та домислів оточувало і зв’язок майстра з його учнем Салаї, якого Леонардо малював оголеним.

 Дама з горностаєм. Цецилія (Чечілія) Галлерані Леонардо да Вінчі Живопис, 1480-ті
Але найсерйозніший скандал у житті да Вінчі стався, коли йому було 24 роки. В анонімному доносі художника та трьох його приятелів звинуватили у «активній содомії». Невідомий відправник листа стверджував, що молодики зґвалтували 17-річного натурника Джакопо Сальтареллі. Усіх четверо було відправлено до в’язниці, де провели два місяці. Леонардо ніколи не розповідав про цей епізод і не писав про нього в щоденниках, але можна уявити, як він був наляканий: за такий серйозний злочин його цілком могли відправити на багаття.

На суді молодих людей виправдали, оскільки сторона звинувачення не змогла надати жодних доказів зґвалтування. Вийшовши з в’язниці, вінчі на кілька років «заліг на дно». Ймовірно, незважаючи на виправдання, вся ця історія все ж таки кинула тінь на його репутацію і позначилася на кількості замовлень. Леонардо залишався в тіні доти, доки не подався до Мілану працювати при дворі Лодовіко Сфорца.

 

Залиште коментар