Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Закон про адвокатуру визначив нову роль захисника в судовому процесі

206

Згідно зі звітом «Професія адвоката» робочої групи «Професійні судові системи», яку підтримував Європейський Союз та Рада Європи, адвокати відіграють фундаментальну роль у встановленні й підтримці верховенства права в державі, суттєво сприяють захисту прав і свобод людини, а також роблять судове провадження справедливим. Однак в Україні діяльність адвокатів була порівняно малоефективною через недосконалість закону про адвокатуру від 1992 року. Тож протягом двадцятиріччя — аж до 2012-го — адвокат фактично був лише прохачем, який хіба з ласки судді міг отримувати дозвіл на розгляд поданих доказів, опитування свідків чи навіть зустрічі з власним клієнтом, вільний доступ до якого мав тільки прокурор!

Раніше суддя міг як задовольнити, так і відхилити адвокатський запит чи скаргу. Натомість із набранням новим законом чинності фраза «відхилити клопотання» має піти в небуття. Новий правовий акт, який розроблявся створеною главою держави робочою групою з питань реформування адвокатури на чолі з радником Президента Андрієм

Портновим, зобов’язує суд та обвинувачення надавати всю необхідну інформацію, розглядати всі докази, заслуховувати всіх свідків, викликаних адвокатом, незалежно від їх кількості та значення. У таких нововведеннях можна побачити загрозу затягування судового провадження — через надання до нескінченності незначних доказів чи виклик нових і повторне опитування старих свідків, особливо якщо метою адвоката є виграш часу в заздалегідь програшній справі. Проте автори закону, захищаючи його положення, наголошують, що практика розгляду максимальної кількості аргументів захисту відповідає найкращим європейським стандартам, а поняття «розумні строки» (нехай і досить розмитого) ще ніхто із законодавчих актів не вилучав.

Держава тепер гарантує адвокату недоторканність. Ніхто не має права вимагати в нього інформації, що стосується підзахисного. Суд більше не може відсторонювати адвоката від розгляду справи. Ба більше, держава гарантує безпеку самим адвокатам та членам їхніх родин — у разі загрози життю чи здоров’ю останніх вона зобов’язується надати їм

належну охорону та всіляко сприяти безпеці. Також захисники стають незалежними від втручання в їхню діяльність з боку влади завдяки створенню системи органів адвокатського самоврядування. Правники самостійно встановлюють стандарти професійної діяльності, обирають членів адвокатського корпусу, визначають склад кваліфікаційних комісій тощо.

Ці нововведення сприяють розширенню прав адвоката, що має піти на користь насамперед простим громадянам і представникам малого та середнього бізнесу, в яких з’являється шанс відстояти свої права в суді за допомоги грамотного адвокатського захисту.

Захист — не аматорська справа!

Набуття статусу адвоката стає складнішим через збільшення вимог до рівня підготовки: віднині захист у суді є суто професійною справою. Раніше виступати захисником міг будь-хто — родич, сусід, будь-який пересічний громадянин без юридичної освіти, що викликало абсолютне нерозуміння в представників Європейського Союзу.

Так, у вже згадуваному звіті «Професія адвоката» його укладачі — імениті адвокати, консультанти Ради Європи з питань правосуддя, члени адвокатських палат та об’єднань Рітіс Йокубаускас, Карстен Манке та Марина Наумовська-Мілевська — з подивом зазначили, що адвокати в Україні не мають монополії на ведення кримінальних справ. Дійсно, до вступу нового закону в дію виступати захисниками в суді з будь-яких питань могли адвокати, фахівці в галузі права, а також близькі родичі. Це положення, зафіксоване в ст.44 КПК, здавалося ще більш туманним через відсутність роз’яснення, хто може вважатися фахівцем у галузі права. Так, журналіст із досвідом написання статей на юридичну тематику теж (умовно) може таким вважатися, хоча зрозуміло, що він навряд чи зможе надати адекватну допомогу підзахисному.

Те саме стосується й близьких підсудного, оскільки, вони не зобов’язані бути навіть спеціалістами в галузі права. Звернення до членів родини часто відбувається з огляду на відсутність у підсудного необхідних коштів на оплату послуг адвоката. І хоча Україна кожному гарантує право на безоплатний

захист, громадяни часто вважають, що як захисника «краще мати гарного сантехніка, ніж поганого адвоката». Ця усталена думка пов’язана з низькими показниками виграшності справ державними захисниками. Зацікавленість адвокатів у обов’язковій, проте малооплачуваній праці — мінімальна, що робить їх байдужими до долі простих громадян. Тим часом родичі принаймні докладатимуть до захисту зусиль.

Однак захист обвинуваченого в кримінальних злочинах не можна покладати на плечі ентузіастів. Тому новий закон установив, що представляти інтереси людини в кримінальних справах у суді може лише правник з вищою юридичною освітою, який успішно склав кваліфікаційний іспит, пройшов необхідне стажування (раніше достатньо було мати досвід роботи в будь-якій галузі права) та став членом колегії адвокатів.

Висування таких вимог до адвокатів є певним обмеженням доступу до професії. Проте захисники нововведень наголошують на тому, що наявність високих стандартів, наприклад, у лікарській

діяльності, не обурює навіть прихильників найменшої кількості обмежень. А задля підвищення ефективності безкоштовної юридичної допомоги можна порекомендувати не лише підвищити оплату праці захисників державою, а й підняти престиж такої роботи шляхом присудження премій чи надання державних нагород.

Людиноорієнтований підхід

У цілому новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має стати великим кроком на шляху переходу від репресивної моделі обвинувачення до попереджувальної системи правосуддя. Проте, як і будь-який інший український правовий акт, щойно ухвалений закон потребує подальшого вдосконалення.

Зокрема, необхідно точніше встановити зміст та порядок проведення кваліфікаційного іспиту, який приймає комісія адвокатури. Наявність суб’єктивного чинника підвищує рівень корупції. Варто замислитися над можливістю деперсоналізації цього процесу, наприклад, шляхом проведення незалежного оцінювання. До речі, це

актуально й для складання нотаріального іспиту.

Також закон має стати предметом широкого обговорення в засобах масової інформації, освітніх установах тощо. Розуміння нової ролі адвокатів призведе до збільшення кількості випадків звернення до професійних захисників народу звичайних громадян, які до цього не наважувалися відстоювати свої права в суді, а намагалися вирішувати проблеми «на місцевому рівні».

Звичайно, великі за обсягом як «Прикінцеві положення», так і «Перехідні положення» закону можуть налякати малообізнаних у юриспруденції читачів. Однак кількість пунктів у цих розділах свідчить, що триває робота в напрямі лібералізації сфери судочинства та переорієнтації тріади законів (КПК, про адвокатуру та про прокуратуру) на людину.

Відновлення паритету між захистом та обвинуваченням дає надію на справедливий суд не тільки в цивільних чи кримінальних справах, а й в адміністративних. Дедалі більше фірм та бізнесменів будуть прагнути вирішувати конфліктні ситуації в

суді, а не методом Бенджаміна Франкліна. Нововведення, якщо вони не будуть викривлені чи загальмовані на рівні практичного виконання, дають надію на мінімізацію корумпованості власне судової системи та зміну ролі адвоката з прохача, який раніше нічого не вирішував та часто працював хіба кур’єром для передання грошей між суддею та підсудним, на повноправного та рівнозначного прокуророві суб’єкта судового процесу.

Перший місяць дії закону минув. Напевно, настає час для перших відгуків щодо наслідків.

Джерело: zib.com.ua

Комментарии