Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Правила визначення юрисдикції або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту

5

Справу щодо оскарження рішень сільської ради стосовно користування земельними ділянками, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,  може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства з метою недопущення порушення права позивача на доступ до суду

 

7 листопада 2018 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 2а-4618/10/0308 (провадження № 11-201апп18) заяву представника позивача про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 р. у справі № 2а-4618/10/0308 за позовом фізичних осіб до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправними і скасування рішень.

За  матеріалами справи, у листопаді 2010 р. фізичні особи звернулися до суду з позовом до сільради про визнання протиправними та скасування її рішень, обґрунтувавши свій позов тим, що сільрада прийняла рішення «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків», яким до переліку земель, що не підлягають приватизації, включено праву сторону вул. Ковельської в с. Сирники Луцького району Волинської області, відмовлено в задоволенні колективної заяви жителів с. Сирники (14 осіб) про передачу в приватну власність земельних ділянок. Водночас, значна частина переданих у резерв земель перебувала в користуванні позивачів, на якій уже більше 15 років вони безперешкодно займались особистим селянським господарством, а саме – вирощуванням сільськогосподарської продукції для власних потреб.

На думку позивачів, оскаржуваними рішеннями відповідачем було порушено норми ч.ч. 1 та 3 ст. 23 ЗК України. Крім того, сільрада порушила порядок вилучення земельних ділянок з користування позивачів, оскільки припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом органу місцевого самоврядування в судовому порядку.

Луцький міськрайонний суд своєю постановою визнав протиправним та скасував рішення сільради, а Львівський апеляційний адміністративний суд постанову скасував, а позов залишив без розгляду у зв’язку з пропуском позивачами строку звернення до суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 грудня 2015 р. закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАСУ.

Не погодившись із ухвалою суду касаційної інстанції, один з позивачів через представника звернувся із заявою про її перегляд, посилаючись на наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

Крім іншого, представник позивача у вказаній заяві зазначив, що суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 квітня 2010 р. у справі № 2-8452/10 за наслідком розгляду позову між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав закрив провадження в цивільній справі, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заявлені позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивачів, права користування земельними ділянками.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України такі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас, як убачається з матеріалів справи, Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 квітня 2010 р., яка набрала законної сили, закрив провадження в цивільній справі № 2-8452/10. Наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про закриття провадження в цивільній справі на момент розгляду справи судом касаційної інстанції, унеможливлює розгляд заявлених позивачами вимог у порядку цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, указавши, що «заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони». Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 р. у справі «Безімянная проти Росії», заява № 21851/03).

Задля недопущення порушення права позивачів на доступ до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції, Велика Палата скасувала ухвалу Вищого адміністративного суду України, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі, та передала справу на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

 

Рішення в ЄДРСР – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78589556

 

Комментарии