Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Права людини кризь призму втрати цивільної дієздатності

0 4

Відмовляючи заявнику у задоволенні заяви про поновлення його цивільної дієздатності, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: за результатами проведеної амбулаторної експертизи не можна зробити однозначного висновку щодо поліпшення стану заявника; надати відповіді на поставлені перед експертами питання можливо лише після проведення стаціонарної експертизи, яка передбачає поміщення особи до лікувального закладу та спостереження за нею протягом певного часу; заявник категорично відмовився від проведення такої експертизи; доказів, які були б підставою для поновлення дієздатності, у матеріалах справи немає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з цим висновком та зауважив таке.

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (№ 49069/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже в разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає визнання недієздатності. У цій справі не було доведено, що відповідні державні органи здійснювали ефективний нагляд за ситуацією заявниці, включаючи виконання обов’язків її опікуном, або що вони вживали необхідних заходів для захисту її інтересів (§§ 29, 37, 39).

Згідно з ч. 6 ст. 300 ЦПК України строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Водночас заявника було визнано недієздатним рішенням суду першої інстанції у 2007 році.

Суди не встановили, що суд продовжував строк дії рішення про визнання заявника недієздатним за клопотанням опікуна, представника органу опіки та піклування. Тобто, суди не встановили, чи здійснювався ефективний нагляд за ситуацією заявника, включаючи виконання обов’язків його опікуном, та чи вживалися необхідні заходи для захисту інтересів заявника.

Тлумачення ст. 300 ЦПК України свідчить, що для ухвалення рішення про відмову у скасуванні рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною необхідно встановити, що особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними і це має бути підтверджено відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду першої інстанції було призначено судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам обласної клінічної психіатричної лікарні та поставлено на вирішення ними питання, чи може заявник на теперішній час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак у висновку судово-психіатричного експерта відповіді на поставлене питання немає, а лише вказано, що стосовно заявника рекомендовано проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Частиною 1 ст. 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Суди при оцінці висновку судово-психіатричного експерта не врахували, що в ньому не міститься відповіді на поставлене питання, та не призначили додаткової експертизи.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6241/18 (провадження № 61-179св19) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reyestr.court.gov.ua.

Залиште коментар