Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Під час захисту права дитини на утримання суд повинен дотримуватися норми Конвенції ООН 1989 року щодо якнайкращого забезпечення інтересів дитини – ККС ВС

0 2

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу засудженого за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання сина (ч. 1 ст. 164 КК України). У цій скарзі засуджений зазначив, зокрема, про те, що в його діях відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, адже не було злісного ухилення від сплати аліментів.

ККС ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення щодо засудженого без змін з огляду на таке.

Об’єктом цього злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН, частинами 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, тим більше, при захисті одного з основних прав дитини – права на утримання.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно становить суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть бути виражені як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов’язку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, згідно з рішенням місцевого суду чоловік був зобов’язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Протягом майже п’яти років він злісно ухилявся від сплати аліментів, що сукупно склало суму виплат більше ніж за три місяці, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 51 тис. грн.

Суди правильно врахували, що чоловік був обізнаний щодо наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів та обов’язку виконувати це рішення, адже повідомлений державним виконавцем під розписку про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати. Крім того, особу неодноразово викликали до державного виконавця стосовно невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджали про кримінальну відповідальність. Він зобов’язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував.

Судовими рішеннями також встановлено, що чоловік мав змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Посилання скаржника, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях немає злісного ухилення, не заслуговують на увагу, адже, незважаючи на незначні платежі (по 100−200 грн), він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці. Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина не звільняє його від обов’язку утримання дитини. Знаючи про наявність заборгованості, засуджений протягом майже п’яти років не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями.

Ці обставини вказують саме на злісне ухилення особи від сплати аліментів.

Детальніше з постановою у справі № 283/1309/17 (провадження № 51-6197км18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89034919.

Залиште коментар