Судова практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Ухвала “Про призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, і звільнення від відбування покарання з випробуванням”

Автор Редактор в Сер 25, 2018

Про призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, і звільнення від відбування покарання з випробуванням

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У Х В А Л А

від 18 січня 2011 року

На підставі ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Цих вимог закону суд не дотримався. Застосовуючи щодо засудженого ст. 69 КК України, і призначаючи йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, районний суд лише формально перерахував ряд обставин без визначення, які з них є такими, що пом’якшують покарання чи характеризують особу винного.

Також, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не мотивував, які саме обставини та дані про особу засудженого, окрім тих, які враховувалися при призначенні покарання, давали підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

При цьому суд у повній мірі не врахував обставин вчинення злочинів, що в результаті дій ОСОБА_5 підірвано авторитет державних установ, які здійснюють функцію захисту прав громадян, інтересів суспільства й держави, заподіяно шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

Призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд не зазначив у вироку, що звільнення від покарання з випробуванням поширюється лише на основне покарання, але і всупереч вимогам ст. 75 КК України застосував його і до додаткового виду покарання.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянула у судовому засіданні в м. Києві 18 січня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 травня 2010 року.

Зазначеним вироком засуджено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, не судимого, – за ч. 2 ст. 307 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі; – за ч. 3 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, строком на 2 роки; – ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, строком на 1 рік; – ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України суд постановив звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На ОСОБА_5 покладено передбачені п. п. 2, 3 ст. 76 КК України обов’язки.

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_5 не переглядався.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, працюючи оперуповноваженим сектора карного розшуку Заліщицького РВ УМВСУ, як службова особа у липні 2008 року, діючи умисно, з метою покращення статистичних показників своєї роботи по виявленню злочинів вирішив скласти завідомо неправдиві документи про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, достовірно знаючи про те, що останній указаний злочин не вчиняв.

22 липня 2009 року ОСОБА_5 склав завідомо неправдивий рапорт про те, що ним було затримано ОСОБА_6, у якого при поверхневому огляді виявлено наркотичні засоби – макову соломку вагою 90 грамів, а також неправдивий протокол огляду місця події від 22 липня 2009 року про те, що у ОСОБА_6 нібито виявлено та вилучено наркотичні засоби, пояснення від імені ОСОБА_6 та понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які нібито були присутні при затриманні ОСОБА_6 з наркотичними засобами. Самі наркотичні засоби ОСОБА_6 у кабінеті Заліщицького РВ УМВС України вручив ОСОБА_5. Після зважування даної наркотичної речовини ОСОБА_6 повернув її ОСОБА_5. Дані неправдиві документи ОСОБА_5 передав іншому дізнавачу Заліщицького РВ УМВС Б.Ч., який порушив проти ОСОБА_6 кримінальну справу за ч.2 ст. 307 КК України.

У подальшому ОСОБА_5 підписав протоколи допиту від імені свідків, обвинуваченого та інші процесуальні документи, складені слідчим Б.Ч. у кримінальній справі стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК України. Сфальсифікована таким чином кримінальна справа направлена для розгляду у Заліщицький районний суд Тернопільської області.

Крім того, ОСОБА_5 вчинив службове підроблення процесуальних документів при проведенні ним перевірок за фактами переварювання не заводським способом площадок номерів кузова на автомобілі ВАЗ – 2101 д.н.з. НОМЕР_1, який належав ОСОБА_10, та автомобілі ГАЗ – 2411 д.н.з. НОМЕР_2, яким керував по довіреності ОСОБА_11.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його особі внаслідок м’якості. Мотивує це тим, що суд першої інстанції, в порушення вимог кримінального закону, при призначенні покарання не зазначив про застосування ст. 69 КК України. Звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням суд в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів та обставини, що впливають на покарання. Зокрема належність двох із вчинених злочинів до категорії тяжких злочинів, що злочин у сфері обігу наркотиків вчинив працівник правоохоронних органів, конкретні обставини вчинення інкримінованих злочинів, а також те, що в результаті злочинних дій було сфальсифіковано кримінальну справу про тяжкий злочин і завідомо невинну особу притягнуто до кримінальної відповідальності. Крім того, при застосуванні ст. 75 КК України суд, всупереч п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання”, звільнив ОСОБА_5 від відбування як основного, так і додаткового покарання. На думку прокурора, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, та звільнення від відбування покарання з випробуванням призвело до порушення судом принципу доцільності покарання, відповідно до якого особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Також прокурор вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного суд мав би застосувати ст. 54 КК України та призначити додаткове покарання – позбавлення звання – лейтенант міліції. З цих підстав просить вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, засудженого, який заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів уважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції Кримінального кодексу, що передбачає відповідність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

При призначенні засудженому покарання за ч.3. ст. 364; ч. 2 ст.366; ч. 1 ст. 366 КК України суд правильно врахував характер і ступінь тяжкості цього злочину, дані про особу ОСОБА_5, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Суд призначив ОСОБА_5 покарання в наведених межах санкції ч.3. ст. 364; ч. 2 ст.366; ч. 1 ст. 366 КК України і вирок суду не підлягає скасуванню з цих підстав.

На підставі ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Цих вимог закону суд не дотримався. Застосовуючи щодо засудженого ст. 69 КК України, і призначаючи йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307

КК України, районний суд лише формально перерахував ряд обставин без визначення, які з них є такими, що пом’якшують покарання чи характеризують особу винного.

Отже, питання про застосування ст. 69 КК України вирішено однобічно, без належного мотивування, тому вирок є необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Тому колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України через його м’якість не є необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 75 КК України, з випробуванням звільняються засуджені особи лише від відбування певних видів основного покарання, а призначені при цьому додаткові покарання (ст. 77 КК) підлягають реальному виконанню, про що суд має зазначити у резолютивній частині вироку.

Такі роз’яснення містяться і в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

За таких обставин колегія суддів уважає необхідним вирок суду щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

При новому розгляді суду слід вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Якщо при новому розгляді справи буде доведено винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та тими ж кваліфікуючими ознаками і не буде встановлено інших обставин, які можуть істотно вплинути на покарання, то покарання має бути призначено з урахуванням вимог закону та відповідати тяжкості вчиненого та особі засудженого.

Що стосується доводів прокурора про необхідність застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання, передбаченого ст. 54 КК України, то вони підлягають урахуванню під час нового судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Вирок Заліщицького районного суду Тернопільської області від 05 травня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.