Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Рішення “Про стягнення коштів за договором позики”

0 935

Про стягнення коштів за договором позики 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

РІШЕННЯ

від 23 лютого 2011 року

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Всупереч згаданій нормі, єдиним доказом безгрошовості договору суд визнав свідчення самого ОСОБА_4 та осіб, як перебувають з ним у родинних стосунках. Вимоги про визнання договору позики недійсним ОСОБА_4 не ставив.

Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат, то вони задоволенню не підлягають, оскільки індекс інфляції – це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті – гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначено договором у гривні.

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Мартинюка В.І.,

суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О., Дербенцевої Т.П., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2010 року,

в с т а н о в и л а:

 У лютому 2010 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи яку зазначив, що 10 червня 2008 року він уклав договір позики грошових коштів у розмірі 220 000 доларів США з відповідачем ОСОБА_4. При укладанні даного договору за зобов’язання відповідача своєчасно повернути кошти поручилися своїм нерухомим майном – відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_6. Того ж дня між позивачем та відповідачем, ОСОБА_4, було укладено договір про внесення змін до договору позики, відповідно до якого відповідач зобов’язався виплачувати позивачу щомісячно три відсотки від суми позики. Договір позики та доповнення до нього були нотаріально посвідчені, позика відповідачу надавалась на один рік – до 9 червня 2009 року. Відповідач умови договору не виконував, а тому позивач просив в судовому порядку стягнути з відповідачів солідарно на його користь майнові збитки, завдані неналежним виконанням договору позики, та судові витрати, сплачені при зверненні до суду .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2010 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 2 916 108, 80 грн. боргу. Відмовлено у задоволенні вимог до ОСОБА_5.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено та нотаріально посвідчено договір позики строком на один рік, а також договір про внесення змін. Поручителями виступили ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які визначили в якості майнових гарантій земельну ділянку та будинок. Судом визначено, що між сторонами виникли правовідносини щодо укладення та виконання договору позики. Відповідач ОСОБА_4, отримавши кошти, не повернув їх у визначений договором термін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що договір є неукладеним, оскільки відсутні докази передання суми коштів за договором. З такими висновком суду безспірно погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач довів, і це встановлено судами, а також не заперечується відповідачами, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено та нотаріально посвідчено договір позики. На безгрошовість договору посилався ОСОБА_4, проте жодних доказів на підтвердження безгрошовості договору ним не надано.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ст. 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю.

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Всупереч згаданій нормі, єдиним доказом безгрошовості договору суд визнав свідчення самого ОСОБА_4 та осіб, як перебувають з ним у родинних стосунках. Вимоги про визнання договору позики недійсним ОСОБА_4 не ставив.

Наведене свідчить, що судом апеляційної інстанції рішення постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Згідно ст. 324 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню

Колегією суддів встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 10 червня 2008 року укладено та нотаріально посвідчено договір позики коштів у розмірі 220 000 доларів США між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. За зобов’язання відповідача своєчасно повернути кошти поручилися своїм нерухомим майном ОСОБА_7 та ОСОБА_6. Того ж дня між позивачем та відповідачем, ОСОБА_4, було укладено договір про внесення змін до договору позики, відповідно до якого відповідач зобов’язався виплачувати позивачу щомісячно три відсотки від суми позики. Позика відповідачу надавалась на один рік – до 9 червня 2009 року. Крім того, 11 червня 2009 року було укладено ще один договір позики між тими сторонами. Сторонами не заперечувався той факт, що цей договір стосувався одного і того самого предмету – суми основного боргу за договором від 10 червня 2008 року разом із сумою відсотків. Укладення повторного договору фактично свідчить про визнання ОСОБА_4 своїх боргових зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 одностороння відмова від договору не допускається, а зобов`язання має виконуватись належним чином.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне постановити нове рішення про часткове задоволення вимог позивача.

З відповідачів солідарно до стягнення підлягає сума основного боргу 1 746 800 грн. (220 000 доларів США за курсом НБУ на день постановлення рішення) та 1 729 332 грн. відсотків за користування позикою (6600 доларів – 3% від суми боргу щомісячно за 33 місяці), а всього 3 476 132 грн.

Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат, то вони задоволенню не підлягають, оскільки індекс інфляції – це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті – гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначено договором у гривні.

Керуючись ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 в и р і ш и л а:

 Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 суму основного боргу 1 746 800 грн. та 1 729 332 грн. відсотків за користування позикою, а всього 3 476 132 грн. В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1700 грн. судового збору.

Рішення оскарженню не підлягає.

Залиште коментар