Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Рішення “Про визнання права користування жилим приміщенням”

0 1 374

Цивільне судочинство

Про визнання права користування жилим приміщенням

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

від 17 листопада 2010 року

Відповідно до ст. 65 ЖК України квартиронаймач вправі в установленому порядку, за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, комунального підприємства “ЖЕК-6” Чернігівської міської ради, третя особа – ОСОБА_9, про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 червня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, комунального підприємства “ЖЕК-6” Чернігівської міської ради, третя особа – ОСОБА_9, про визнання права користування жилим приміщенням. Позивачка зазначала, що в 1987 році зареєструвала шлюб зі ОСОБА_7, а в 1993 році в якості члена сім’ї наймача вселилася в квартиру № АДРЕСА_1 і з того часу проживає в квартирі та несе тягар її утримання. Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що відповідачі заперечують щодо визнання за нею права користування жилим приміщенням, позивачка просила визнати за нею таке право в судовому порядку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 червня 2010 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка у зв’язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_7 в 1993 році вселилася в спірну квартиру в якості члена сім’ї наймача та до теперішнього часу проживає в ній, несе тягар по її утриманню та не зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 65 ЖК України квартиронаймач вправі в установленому порядку, за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 року № 2 роз’яснив, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати: чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлено угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї певний порядок користування жилим приміщенням.

Судом установлено, що спірна квартира є квартирою державного житлового фонду, наймачем якої є ОСОБА_7 На правах членів сім’ї в квартирі зареєстровані мати квартиронаймача – ОСОБА_8, та дочка – ОСОБА_9. У 1987 році ОСОБА_7 уклав шлюб з позивачкою по справі ОСОБА_6 і та в 1993 році вселилася в спірну квартиру, одночасно зберігаючи за собою право користування іншою квартирою, яку в подальшому приватизувала. В березні 2002 року ОСОБА_6 уклала договір міни, за яким набула право власності на 11/20 часток квартири № АДРЕСА_2. З тих підстав, що ОСОБА_6 зберігала за собою право користування іншим жилим приміщенням, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 16 серпня 2004 року, ОСОБА_6 відмовлено в позові про визнання права користування спірною квартирою.

Отже, при вселенні позивачки в спірну квартиру між нею, наймачем квартири та членами його сім’ї було обумовлено, що самостійного права користування спірною квартирою вона не набуває.

10 червня 2008 року ОСОБА_6 уклала договір дарування, за яким належні їй 11/20 часток квартири № АДРЕСА_2 подарувала своїй дочці ОСОБА_9.

вертаючись до суду з позовом та посилаючись на зазначену обставину ОСОБА_6 зазначала, що іншого житла в неї немає і право користування іншим жилим приміщенням вона не зберігає.

Однак, факт відчуження позивачкою належного їй жилого приміщення не спростовує встановленого судом факту досягнення при її вселенні в спірну квартиру угоди між нею, наймачем квартири та членами його сім’ї щодо порядку користування квартирою, за якою самостійного права на зазначену квартиру вона не набуває. Оскільки в подальшому позиція квартиронаймача та члена його сім’ї щодо набуття права користування спірною квартирою не змінилася, в суду не було підстав для задоволення позову.

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування рішення й ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 18 червня 2010 року скасувати.

У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, комунального підприємства “ЖЕК-6” Чернігівської міської ради, третя особа – ОСОБА_9, про визнання права користування жилим приміщенням відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Залиште коментар