Рішення “Про відсутність у Фонду права зворотної вимоги до винної особи”
Про відсутність у Фонду права зворотної вимоги до винної особи
Верховний Суд України
Р І Ш Е Н Н Я
від 9 лютого 2011 року
Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачає право Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, як зазначено в ст. 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Колегія суддів Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Берегівському районі Закарпатської області до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів у порядку регресу та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Берегівської центральної районної лікарні, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Берегівському районі Закарпатської області про визнання недійсними п. 6 акта за формою Н-5 та акта за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві,
в с т а н о в и л а:
У червні 2008 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Берегівському районі Закарпатської області (далі – відділення Фонду) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів у порядку регресу.
Зазначало, що 26 квітня 2006 року в м. Береговому ОСОБА_6, керуючи автомобілем «Опель-Кадет», номерний знак НОМЕР_1, скоїв наїзд на ОСОБА_7
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
На підставі актів за формою Н-5 від 7 червня 2006 року та за формою Н-1 від 7 липня 2006 року, складених комісією Берегівської центральної районної лікарні, відділення Фонду сплатило ОСОБА_7 38 015 грн. 20 коп. у рахунок страхового відшкодування.
Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 3 квітня 2008 року ОСОБА_6 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.
Посилаючись на те, що у зв’язку зі сплатою ОСОБА_7 страхової виплати в нього виникло право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_6, просило стягнути із ОСОБА_6 на його користь 7 960 грн. 15 коп. на відшкодування коштів, виплачених ОСОБА_7 як допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, 20 200 грн. одноразової допомоги, 7 545 грн. 05 коп. щомісячних страхових виплат за період з 26 грудня 2006 року до 1 травня 2007 року та в подальшому 270 грн. 02 коп. щомісяця з урахуванням щорічного перерахування, 2 310 грн. вартості путівки на санаторно-курортне лікування.
У вересні ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до Берегівської центральної районної лікарні, відділення Фонду про визнання недійсними п. 6 акта за формою Н-5 та акт за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві.
Посилаючись на те, що випадок, який стався з ОСОБА_7, є нещасним випадком невиробничого характеру, просив визнати недійсними п. 6 акта за формою Н-5 від 7 червня 2006 року та акт за формою Н-1 від 7 липня 2006 року й стягнути з відділення Фонду та Берегівської центральної районної лікарні понесені судові витрати.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2008 року в задоволенні позовних вимог відділення Фонду відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: визнано недійсним висновок комісії Берегівської центральної районної лікарні в п. 6 акта за формою Н-5 від 7 червня 2006 року та визнано недійсним акт за формою Н-1 від 7 липня 2006 року.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2009 року рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги відділення Фонду задоволено: стягнуто із ОСОБА_6 на його користь 38 015 грн. 20 коп. страхової виплати в порядку регресу та 850 грн. судового збору на користь держави. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги відділення Фонду про стягнення грошових коштів у порядку регресу, апеляційний суд виходив із того, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Згідно з преамбулою Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнобов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнобов`язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров`я громадян у процесі їх трудової діяльності.
На підставі ст. 46 зазначеного Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування, яке здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємців – з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій – з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів і пені зі страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Закон України «Про загальнобов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачає право Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України , який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право, як зазначено в ст. 993 ЦК України, до страховика переходить лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Апеляційний суд на порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; не визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплат у разі настання страхового випадку є його обов`язком, а тому здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України таких виплат застрахованій особі не є шкодою в розмінні ст. 1166 ЦК України та відповідно Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, і не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Разом з тим не можна погодитись із рішенням суду першої інстанції, оскільки відмовляючи у задоволенні позовних вимог відділення Фонду, суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_7, не є нещасним випадком, пов’язаним із виробництвом, і не створює для відділення Фонду обов`язку сплати ОСОБА_7 страхової виплати, тому підстави для виникнення у відділення Фонду права зворотної вимоги до ОСОБА_6 відсутні.
Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 обрав належний спосіб захисту порушених прав, оскільки стягнення з нього в регресному порядку страхових виплат можливе лише за умови, якщо нещасний випадок, який стався з ОСОБА_7, є таким, що пов’язаний з виробництвом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що підстави для визнання недійсними п. 6 акта за формою Н-5 та акта за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві відсутні.
Однак з такими висновками судів погодитись не можна.
За змістом ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як правило, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини.
Одним із таких способів відповідно до ст. 16 ЦК України є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із п. 37 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року, контроль за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та її робочі органи відповідно до компетенції.
Громадський контроль здійснюють профспілки через свої виборні органи і представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.
Зазначені в цьому пункті органи та особи мають право вимагати в межах своєї компетенції від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-5, акта за формою Н-1 (або за формою НПВ), визнання нещасного випадку пов’язаним з виробництвом, і складення акта за формою Н-1, якщо ними виявлено порушення вимог цього Порядку чи інших нормативно-правових актів з охорони праці.
Суди на зазначені положення закону уваги не звернули; не визначились з характером спірних правовідносин; не врахували, що акти за формою Н-1, Н-5 є лише фіксацією нещасних випадків та не носять характеру обов`язкових для виконання ненормативних актів і що контроль за об’єктивністю розслідування нещасних випадків здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і її робочі органи відповідно до компетенції.
За таких обставин колегія суддів визнає, що під час вирішення справи судами неправильно застосовані норми матеріального права, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог відділення Фонду та зустрічних позовних вимог ОСОБА_6
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2008 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого 2009 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Берегівському районі Закарпатської області про стягнення грошових коштів у порядку регресу та зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсними п. 6 акта за формою Н-5 та акта за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.