Рішення “Про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві”

Цивільне судочинство

Про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві

Верховний Суд України

Р І Ш Е Н Н Я

від 20 квітня 2011 року

Судом установлено, що при виконанні трудових обов’язків ОСОБА_3 отримав виробничу травму, про що було складено акт форми Н-1. Причиною нещасного випадку був незадовільний стан обладнання, порушення майстром по ремонту обладнання ОСОБА_5 та старшим майстром по ремонту обладнання ОСОБА_6 законодавства про охорону праці.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн., суд виходив із обставин справи, глибини моральних та фізичних страждань позивача.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норми процесуального права, а при ухвалені рішення про відшкодування моральної шкоди правильно застосовані норми матеріального права.

Проте, постановляючи рішення про стягнення з позивача та відповідача на користь держави по 1 000 грн. судового збору, суд не врахував, що згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито“ від 21 січня 1993 року з позовних заяв немайнового характеру підлягає сплаті державне мито (судовий збір) у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а згідно зі ст. 4 зазначеного Декрету позивачі за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, від сплати державного мита звільняються.

Колегія суддів Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань м. Дніпропетровська про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він, працюючи в ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” на посаді слюсаря, отримав виробничу травму, комісією по розслідуванню даного випадку було складено акт про нещасний випадок пов’язаний з виробництвом. Після даного нещасного випадку він тривалий час знаходився на лікуванні, згідно висновку МСЕК від 28 серпня 2007 року визнаний інвалідом третьої групи із втратою 40% працездатності.

Позивач просив стягнути з відповідача 40 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2008 року постановлено стягнути з ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” на користь ОСОБА_3 20 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, стягнути з ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” на користь держави 1 000 грн. судового збору і 28 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1 000 грн. судового збору.

У касаційних скаргах ОСОБА_4, яка діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_3., та ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” просять скасувати ухвалені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що при виконанні трудових обов’язків ОСОБА_3 отримав виробничу травму, про що було складено акт форми Н-1. Причиною нещасного випадку був незадовільний стан обладнання, порушення майстром по ремонту обладнання ОСОБА_5 та старшим майстром по ремонту обладнання ОСОБА_6 законодавства про охорону праці.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн., суд виходив із обставин справи, глибини моральних та фізичних страждань позивача.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норми процесуального права, а при ухвалені рішення про відшкодування моральної шкоди правильно застосовані норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

За таких обставин колегія судів не знаходить підстав для скасування судових рішень у частині відшкодування моральної шкоди.

Проте, постановляючи рішення про стягнення з позивача та відповідача на користь держави по 1 000 грн. судового збору, суд не врахував, що згідно статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито“ від 21 січня 1993 року з позовних заяв немайнового характеру підлягає сплаті державне мито (судовий збір) у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а згідно статті 4 зазначеного Декрету позивачі за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я від сплати державного мита звільняються.

Виходячи з наведеного, рішення суду в частині стягнення з позивача та відповідача судового збору підлягає зміненню. Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

в и р і ш и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 та відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2008 року в частині стягнення судового збору змінити.

Стягнути з ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору.

Виключити із резолютивної частини рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 вересня 2008 року вказівку про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 1 000 грн. судового збору.

В решті ухвалені у справі судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.