Цивільне судочинство
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди
Р І Ш Е Н Н Я
від 28 вересня 2011 року
Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають певний період, перемножити між собою. З метою полегшення розрахунку застосовуються також річні індекси, які визначаються шляхом множенням місячних індексів. Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур’єр».
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3% / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі – АТ «Укрінбанк»), ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 1997 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрінбанк» про стягнення боргу та відшкодування збитків. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 5 грудня 1997 року провадження у справі зупинено до вирішення кримінальної справи за обвинуваченням колишнього директора Рівненської філії АТ «Укрінбанк» ОСОБА_7.
У червні 2006 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до АТ «Укрінбанк», ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що 21 листопада 1996 року ОСОБА_7, який працював на посаді директора Рівненської філії АТ «Укрінбанк», у приміщенні цієї філії, шляхом обману й зловживанням довірою умисно заволодів грошима ОСОБА_6 у сумі 31 250 грн., зданими останнім до каси банку для обміну на долари США. Указані обставини встановлені вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 травня 2002 року, яким ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 Кримінального кодексу України 1960 року (далі – КК України 1960 року), та призначено покарання – два роки позбавлення волі без конфіскації майна; на підставі ст. 75 КК України 1960 року ОСОБА_7 звільнено від відбуття покарання з іспитовим строком на два роки; від призначеного покарання останнього звільнено відповідно до акта про амністію; за ч. 2 ст. 364 КК України 1960 року ОСОБА_7 виправдано за відсутністю в його діях складу цього злочину. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 8 червня 2004 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду України від 24 листопада 2005 року, вирок районного суду змінено шляхом виключення з нього рішення про застосування до засудженого акта амністії, у решті – вирок залишено без змін.
Після уточнення й доповнення позовних вимог ОСОБА_6 просив стягнути солідарно з АТ «Укрінбанк», ОСОБА_7 основний борг з урахуванням середньорічної вартості депозитів фізичних осіб на загальну суму 401 795 грн. 53 коп., 100 тис. грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, 5 тис. грн. завдатку за квартиру, яку не зміг придбати через незаконні дії відповідачів, та судові витрати в розмірі 25 тис. грн.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2009 року справу №2-743/09 за позовом ОСОБА_6 до АТ «Укрінбанк», ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди й справу №55/97 за позовом ОСОБА_6 до АТ «Укрінбанк» про відшкодування матеріальної шкоди об’єднано в одне провадження.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто солідарно з АТ «Укрінбанк», ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 401 795 грн. 53 коп. основного боргу з урахуванням середньорічної вартості депозитів фізичних осіб та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2010 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2009 року скасовано в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди й судових витрат, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 177 749 грн. 99 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення й 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні позовних вимог до АТ «Укрінбанк» відмовлено; вирішено питання про судові витрати. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, установлено вину ОСОБА_7 у заволодінні грошима ОСОБА_6 шляхом шахрайства; ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яка працювала на посаді завідуючої касою банку, під час отримання 21 листопада 1997 року для обміну коштів від ОСОБА_6 діяли не як службові, а як фізичні особи, тому відсутні підстави для покладення відповідальності на АТ «Укрінбанк»; у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про часткове повернення ОСОБА_7 боргу; підлягає стягненню борг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.
Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
За положеннями ст. ст. 57-59, 61 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Під час розгляду справи судом установлено, що 21 листопада 1996 року ОСОБА_7, який працював на посаді директора Рівненської філії АТ «Укрінбанк», у приміщенні цієї філії, шляхом обману та зловживанням довірою умисно заволодів грошима ОСОБА_6 у сумі 31 250 грн., зданими останнім до каси банку для обміну на долари США. ОСОБА_7 визнав факт отримання грошей у касі банку, що належали ОСОБА_6, які повернути не зміг у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем. Указані обставини встановлені вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 травня 2002 року, яким ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України 1960 року. ОСОБА_7 виправдано за ч. 2 ст. 364 КК України 1960 року за відсутністю в його діях складу цього злочину, оскільки його діяння не пов’язані з використанням влади чи службового становища всупереч інтересам служби, а є лише приватними взаєминами й останній діяв як приватна особа. 12 березня 1998 року ОСОБА_7 було внесено 2 тис. грн. на ощадну книжку ОСОБА_6.
Ураховуючи встановлені судом обставини й вимоги процесуального закону, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до АТ «Укрінбанк», оскільки між цими сторонами будь-яких зобов’язань не виникло.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна норма містилася в ст. 214 ЦК України 1963 року.
Ураховуючи те, що ОСОБА_7, діючи як приватна особа, незаконно заволодів та утримував кошти ОСОБА_6, взявши на себе зобов’язання з обміну коштів останнього, яке не виконав, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для покладення відповідальності саме на ОСОБА_7 та стягнення з нього на користь ОСОБА_6 боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Проте, визначаючи суму боргу, апеляційний суд допустив помилки.
Так, суд не дав належної правової оцінки наданій ОСОБА_7 копії ощадної книжки № НОМЕР_1, відповідно до якої 12 березня 1998 року на рахунок ОСОБА_6 він вніс 2 тис. грн., та не врахував, що останній цей факт визнав, і пояснив, що кошти не отримав через те, що книжку в якості доказу було долучено до матеріалів кримінальної справи.
Тобто доводи ОСОБА_7 про часткове погашення боргу грунтуються на належних і допустимих доказах, а тому вказана сума повинна бути виключена з боргу, а також із розрахунку індексу інфляції й процентів річних від простроченої суми за період з 13 березня 1989 року.
Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд також не виконав свій обов’язок і не навів розрахунки індексу інфляції й процентів річних від простроченої суми, з яких виходив, задовольняючи грошові вимоги.
Між тим, для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають певний період, перемножити між собою. З метою полегшення розрахунку застосовуються також річні індекси, які визначаються шляхом множенням місячних індексів. Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур’єр».
Так, індекс інфляції за період з 22 листопада 1996 року до 12 березня 1998 року становив 113% (100,9 х 110,1 х 101,3 х 100,2 х 100,2), а сума боргу з його урахуванням за вказаний період складає 35 312 грн. ( 31250 грн . х 113%).
Індекс інфляції за період з 13 березня 1998 року до 30 грудня 2009 року становив 447,8% (101,3 х 100,0 х 100,0 х 100,2 х 103,8 х 106,2 х 103,0 х 103,3 х 120,0 х 119,2 х 125,8 х 106,1 х 108,2 х 112,3 х 110,3 х 111,6 х 116,6 х 122,3 х 112,3), тому сума боргу з його урахуванням за вказаний період складає 130 981 грн. ( 29 250 грн . х 447,8%).
Таким чином, загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 22 листопада 1996 року до 30 грудня 2009 року становить 166 293 грн.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3% / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Тому 3% річних за період з 22 листопада 1996 року до 11 березня 1998 року складає 1 217 грн., за період з 12 березня 1998 року до 30 грудня 2009 року – 10 356 грн., а всього три проценти річних від простроченої суми за весь період складатиме 11 573 грн .
Загальна сума боргу з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних становить: 166 239 грн. + 11 573 грн. = 177 812 грн .
Ураховуючи викладене, рішення апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суми боргу з урахуванням інфляційних збитків і трьох процентів річних від простроченої суми необхідно змінити та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 177 812 грн.
Рішення апеляційного суду в частині підстав і розміру відшкодування моральної шкоди сторони не оскаржують, а тому в решті – рішення апеляційного суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 квітня 2010 року в частині стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції й трьох процентів річних від простроченої суми змінити та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 177 812 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот дванадцять) гривень.
У решті – рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Теги: