Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

РІШЕННЯ “Про способи захисту прав та інтересів учасників трудових відносин”

0 139

Про способи захисту прав та інтересів учасників трудових відносин

Верховний Суд України Р І Ш Е Н Н Я від 8 червня 2011 року

Такого способу захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, як звернення до суду за вирішенням трудового спору із заявою про розірвання трудового договору, не передбачено законом.

Колегія суддів Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_7 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки та за зустрічним позовом приватного підприємця ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа – Шосткинський міськрайонний центр зайнятості Державної служби зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України, про розірвання трудового договору з додатковою угодою від 4 лютого 2005 року та зняття його з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 3 серпня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до приватного підприємця (далі – ПП) ОСОБА_7 про допущення до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані щорічні відпустки, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача продавцем відповідно до укладеного 1 жовтня 2002 року трудового договору між працівником і фізичною особою, що зареєстрований у Шосткинському міськрайонному центрі зайнятості. Однак відповідач, розірвавши вказаний трудовий договір, 1 березня 2008 року не допустив її до роботи, унаслідок чого вона знаходилась у вимушеному прогулі, заробітна плата за час якого підлягає стягненню разом із грошовою компенсацією за невикористані щорічні відпустки.

У процесі розгляду справи, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила: поновити її на попередньому місці роботи продавцем; стягнути з відповідача на її користь: компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за період з 1 жовтня 2002 року до дня недопущення до роботи в розмірі 2 091 грн 78 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу з березня 2008 року до дня допущення до роботи в розмірі 12 636 грн; заборгованість із заробітної плати в розмірі 5 964 грн 12 коп.; 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 1 тис. грн витрат на правову допомогу.

У жовтні 2009 року ПП ОСОБА_7 звернувся до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним зустрічним позовом, в якому просив розірвати трудовий договір №1910 від 1 жовтня 2002 року з додатковою угодою від 4 лютого 2005 року та зняти його з реєстрації в Шосткинському міськрайонному центрі зайнятості з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 3 серпня 2010 року, первісний позов задоволено частково: стягнуто на користь ОСОБА_6 компенсацію за невикористані відпустки за фактично відпрацьований час – з 1 жовтня 2002 року до 1 березня 2008 року – у розмірі 995 грн 80 коп.

Зустрічний позов задоволено: розірвано трудовий договір №1910 від 1 жовтня 2002 року з додатковою угодою від 4 лютого 2005 року з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та знято його з реєстрації в Шосткинському міськрайонному центрі зайнятості. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень в частині відмови в задоволенні її вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та задоволення зустрічного позову і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу ПП ОСОБА_7 просить її відхилити, посилаючись на законність ухвалених у справі судових рішень.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Справа розглянута з порушенням цих норм.

Задовольняючи зустрічний позов та розриваючи в судовому порядку трудовий договір, що укладений між працівником – ОСОБА_6 – та фізичною особою – ПП ОСОБА_7, суд виходив із того, що останній за власною ініціативою розірвав трудовий договір на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про що зробив запис у зазначеному договорі, але, звернувшись до Шосткинського міськрайонного центру зайнятості з питанням про зняття договору з реєстрації, отримав відмову через відсутність працівника, у зв’язку із чим трудовий договір не знято з реєстрації, що зумовлює сплату внесків до податкових органів та до органів державного соціального страхування.

Однак із висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 3, 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об’єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

Статтею 232 КЗпП України визначено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу.

Отже, такого способу захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, як звернення до суду за вирішенням трудового спору із заявою про розірвання трудового договору, не передбачено законом.

Крім того, за змістом пп. 8 – 11 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року №260, зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених КЗпП України, за відсутності працівника, проводиться протягом трьох робочих днів відповідальною особою центру зайнятості, за умови подання фізичною особою визначених цим Порядком документів, про що робиться запис у книзі реєстрації трудових договорів. У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору та інформує про це Пенсійний фонд не пізніше наступного робочого дня після її проведення.

У порушення ст. ст. 213 – 215 ЦПК України місцевий суд зазначених положень не врахував, задовольнив зустрічний позов про розірвання трудового договору та вирішив трудовий спір у спосіб, що не передбачений законом, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ПП ОСОБА_7 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України вони підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Установивши, що на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ПП ОСОБА_7 з власної ініціативи розірвав трудовий договір з ОСОБА_6, про що 6 червня 2008 року зробив відмітку в договорі, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів у цій частині не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 232 КЗпП України, пп. 1, 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 3 серпня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову приватного підприємця ОСОБА_7 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

У зустрічному позові приватного підприємця ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа – Шосткинський міськрайонний центр зайнятості Державної служби зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України, про розірвання трудового договору з додатковою угодою від 4 лютого 2005 року та зняття його з реєстрації відмовити.

У іншій частині рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 3 серпня 2010 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Залиште коментар