Рішення “Про звернення стягнення на заставлене майно та стягнення заборгованості за кредитним договором”

Автор Редактор в Сер 8, 2018

Цивільне судочинство

Про звернення стягнення на заставлене майно та стягнення заборгованості за кредитним договором

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

від 25 травня 2011 року

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними й за зустрічним позовом акціонерного комерційного банку «Трансбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на заставлене майно та стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою акціонерного комерційного банку «Трансбанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 липня 2006 року він уклав з акціонерним комерційним банком «Трансбанк» (далі – АКБ «Трансбанк») кредитний договір, за яким останній надав йому кредитні кошти в розмірі 63 тис. доларів США зі сплатою 16,5% річних на строк до 6 липня 2011 року. З метою забезпечення зобов’язань за указаним кредитним договором 6 липня 2006 року між сторонами був укладений договір застави облігацій.

Вважаючи, що умови кредитного договору суперечать ст. ст. 524, 533 ЦК України та с. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ), оскільки використання відповідачем долара США як засобу платежу за кредитним договором дозволяється тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії, виданої на підставі постанови Національного банку України (далі – НБУ), яку АКБ «Трансбанк» не отримував, ОСОБА_3 просив визнати недійсними кредитний договір і договір застави від 6 липня 2006 року та застосувати наслідки визнання правочину недійсним.

У листопаді 2009 року АКБ «Трансбанк» звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 6 липня 2006 року згідно з кредитним договором надав ОСОБА_3 кредитні кошти в розмірі 63 тис. доларів США зі сплатою 16,5% річних на строк до 6 липня 2011 року. Узяті на себе зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_3 належним чином і в повному обсязі не виконував, тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, яка станом на 11 лютого 2010 року складала 291 917 грн. 41 коп., та пеню в розмірі 6 599 грн. 61 коп.

Оскільки відповідачка ОСОБА_4 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов’язання, то АКБ «Трансбанк» просив суд стягнути вказану суму солідарно з обох відповідачів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено: визнано недійсним кредитний договір від 6 липня 2006 року, укладений між АКБ «Трансбанк» і ОСОБА_3; зобов’язано АКБ «Трансбанк» повернути ОСОБА_3 отримані за кредитним договором грошові кошти в розмірі 304 401 грн. 53 коп., а ОСОБА_3 повернути АКБ «Трансбанк» грошові кошти в розмірі 318 150 грн.; припинено зобов’язання АКБ «Трансбанк» повернути ОСОБА_3 304 401 грн. 53 коп. та частково припинено зобов’язання останнього повернути банку 318 150 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 304 401 грн. 53 коп. з кожної сторони; стягнуто із ОСОБА_3 на користь АКБ «Трансбанк» залишок від суми 318 150 грн. у розмірі 13 748 грн. 47 коп.; визнано недійсним договір застави від 6 липня 2006 року, укладений між АКБ «Трансбанк» і ОСОБА_3; зобов’язано АКБ «Трансбанк» повернути ОСОБА_3 облігації серії С у кількості 1 118 штук, ринковою вартістю 643 632 грн. 60 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог АКБ «Трансбанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі АКБ «Трансбанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України, а наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до вимог п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Погодитись із висновками суду не можна з таких підстав.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.

Судом установлено, що 6 липня 2006 року між АКБ «Трансбанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 63 тис. доларів США зі сплатою 16,5% річних на строк до 6 липня 2011 року. З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором між ним у цей же день був укладений договір застави облігацій, а між АКБ «Трансбанк» і ОСОБА_4 договір поруки.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів, які повинні судову практику привести у відповідність до його рішення.

Установивши, що АКБ «Трансбанк» було отримано дозвіл НБУ від 17 березня 2004 року №33-2 на здійснення певних валютних операцій, який є генеральною ліцензією, суд дійшов помилкового висновку, що банк повинен був також отримати індивідуальну ліцензію для здійснення таких операцій.

Ураховуючи те, що, задовольняючи позов ОСОБА_3, суд застосував закон, який не поширюється на спірні правовідносини, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цього позову.

У зв’язку із цим судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог підлягають скасуванню з направленням на новий судовий розгляд для встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку «Трансбанк» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити йому в задоволенні позову до акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2010 року в частині зустрічних позовних вимог акціонерного комерційного банку «Трансбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на заставлене майно та стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення оскарженню не підлягає.