Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Про визнання дій протиправними і скасування державної реєстрації права власності

0 440

Про визнання дій протиправними і скасування державної реєстрації права власності

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 18 вересня 2012 р.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала правильним висновок суду касаційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за Банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», а тому є належним правовстановлювальним документом.              

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 до комунального підприємства Гурзуфської селищної ради «Гурзуфське бюро технічної інвентаризації» (далі – БТІ), треті особи: відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Кримське регіональне управління» (далі – Банк), ОСОБА_2, компанія «ERGOSISTEM HOLDINGS LTD», про визнання дій протиправними і скасування державної реєстрації права власності,

 в с т а н о в и л а :

У травні 2011 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними дії БТІ щодо державної реєстрації прав № 29802369 від 27 квітня 2011 року та скасувати державну реєстрацію права власності за Банком іпотечного майна -домоволодіння і земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог послалася на те, що реєстрація права власності на вищезгадане майно проведена відповідачем без дотримання вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Положення), а саме: за відсутності правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Положення.

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 3 червня 2011 року у задоволенні позову відмовив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від          26 жовтня 2011 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 лютого 2012 року постанову апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Суди встановили, що Банк та ОСОБА_2 24 березня 2008 року уклали договір про відкриття кредитної лінії на суму 3 000 000 доларів США. Для забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між Банком та ОСОБА_1 24 березня 2008 року укладено договір іпотеки № 979, згідно з яким Банку як забезпечення повернення кредитних ресурсів передано майно: домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з кількох будинків: літера А – площею 1113,3 кв. м, літера Б – 1071,3 кв. м, літера В – басейн площею 289,4 кв. м, літера Г – 425 кв. м, майданчик № 1 площею 177 кв. м разом із земельною ділянкою площею 0,0673 га.

Пунктом 8.4.3 договору іпотеки передбачено право Банку як іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання зобов’язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

Пуктом 11.3.1 договору іпотеки визначено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV).

27 квітня 2011 року БТІ за заявою Банку здійснило реєстрацію права власності на домоволодіння.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 36 та 37 Закону              № 898-IV. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2012 року скасувати і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що заява ФОП ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в ухвалі суду касаційної інстанції, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статей 36 та 37 Закону № 898-IV.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що відповідно до положень статті 37 Закону № 898-IV в редакції від 23 лютого 2006 року правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання. Застереження в іпотечному договорі не є правовою підставою для реєстрації права власності, оскільки воно, так само як і договір іпотеки, не міститься в Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна у додатку № 1 до Положення (в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки).

При цьому суд зазначив, що Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі – Закон № 800-VI), який набрав чинності 14 січня 2009 року, були внесені зміни в статтю 37 Закону               № 898-IV, згідно з якими правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

У рішенні суду касаційної інстанції, яке додано до заяви, міститься висновок про те, що застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо такий договір був укладений до набрання чинності Законом № 800-VI, тобто до 14 січня 2009 року, не є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правовою підставою передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким відповідно до частини другої статті 36 зазначеного Закону (в цій же редакції) також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі щодо задоволення вимог іпотекодержателя вказаним способом.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону України             від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Частина перша статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, до набрання чинності Законом № 800-VI) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Нова редакція статей 3637 Закону № 898-IV, викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого законуобмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року (справа № 21-131 а 11).

Виходячи з наведеного, правильним є висновок суду касаційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за Банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV, а тому є належним правовстановлювальним документом.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви ФОП ОСОБА_1 немає.

Керуючись статтями 241242244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Джерело:

ЮВУ № 44 (905)

Залиште коментар