Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про визнання частково недійсним договору застави майнових прав”

0 246

Про визнання частково недійсним договору застави майнових прав

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 П О С Т А Н О В А

від 12 вересня 2011 року

Укладання договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов’язанні – на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до ст. 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов’язанні.

Верховний Суд України, розглянувши заяву відкритого акціонерного товариства «Кредит Оптима Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкор» до акціонерного комерційного банку «Європейський», відкритого акціонерного товариства «Кредит Оптима Банк» про визнання частково недійсним договору застави майнових прав,

 встановив:

 У серпні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лінкор» звернулось до господарського суду з позовом до акціонерного комерційного банку «Європейський», відкритого акціонерного товариства «Кредит Оптима Банк» про визнання недійсним договору застави майнових прав №17.04.09/980-E/S від 17 квітня 2009 року, укладеного між відповідачами в частині передачі акціонерним комерційним банком “Європейський” в заставу майнових прав на кошти у сумі 6150000 грн., та 1 879 999,97 доларів США, що належать йому на підставі зобов’язання позивача щодо повернення заборгованої суми по кредитному договору № К/13/2601 від 5 березня 2008 року, укладеному товариством з АКБ “Європейський”.

В обгрунтування позову позивач вказав, що спірний договір застави в оскаржуваній частині укладений банком без письмової згоди позивача, всупереч п. 10.3 розділу 10 кредитного договору № К/13/2601 від 05 березня 2008 року, за умовами якого з врахуванням змін до даного пункту згідно додаткової угоди № 4 від 5 лютого 2009 року АКБ “Європейський” не має права повністю або частково відступити свої права та зобов’язання по цьому договору, а також по правочинах, пов’язаним із забезпеченням виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, третій особі без попередньої письмової згоди ТОВ «Лінкор».

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року скасовано рішення господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав № 17.04.09/980-E/S-1 від 17 квітня 2009 року, укладений між акціонерним комерційним банком “Європейський” та відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” в частині передачі в заставу майнових прав на кошти, що належать АКБ “Європейський” на підставі кредитного договору №К/13/2601 від 5 березня 2008 року у сумі 6 150 000,00 грн. та 1 879 999,97 доларів США.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року залишено без зміни.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки суду про те, що АКБ “Європейський”, уклавши спірний договір застави майнових прав, здійснив заміну кредитора у зобов’язанні за кредитним договором № К/13/2601 від 5 березня 2008 року і відступив своє право вимоги третій особі всупереч п. 10.3 розділу 10 кредитного договору без письмової згоди позивача.

Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” в порядку ст. 111-19 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 215, 512, 546, 572, 586, 589 ЦК України, ст.ст. 23, 51 Закону України «Про заставу» у правовідносинах з визнання частково недійсним договору застави майнових прав.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанову Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі № 33/341, в якій висловлено правову позицію, що договір застави майнових прав не є за своєю суттю договором відступлення права вимоги. Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року у справі № 11/384 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року.

Ухвалами Верховного Суду України від 4 липня 2011 року:

– відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384.

– витребувано матеріали справи,

– доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 215, 512, 546, 572, 586, 589 ЦК України, ст.ст. 23, 51 Закону України «Про заставу» у правовідносинах з визнання частково недійсним договору застави майнових прав.

– визначено Національний банк України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права, неоднаково застосованих судом касаційної інстанції .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що між ТОВ «Лінкор» та АКБ «Європейський» 5 березня 2008 року було укладено кредитний договір № К/13/2601, за умовами якого банк надав товариству кредит.

5 лютого 2009 року між ТОВ «Лінкор» та АКБ «Європейський» було укладено додатковий договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № К/13/2601 від 5 березня 2008 року, згідно з яким сторони виклали пункт 10.3 договору розділу 10 в наступній редакції: «10.3. Шляхом підписання цього договору сторони встановили, що Банк не має право повністю або частково відступити свої права та зобов’язання по цьому договору, а також по правочинам, пов’язаним із забезпеченням виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, третій особі без попередньої письмової згоди позичальника. Позичальник не має права повністю або частково уступити свої права та зобов’язання по цьому договору іншій особі без попередньої письмової згоди Банку».

17 квітня 2009 року між ВАТ “Кредит Оптима Банк” та АКБ “Європейський” було укладено договір застави майнових прав (надалі – договір застави) за № 17.04.09/980-Е/S-1.

Пунктом 1.1 договору застави встановлено, що заставодержатель (“Кредит Оптима Банк”) згідно з умовами кредитного договору № 16.02.09/980-Е від 16 лютого 2009 року та додаткових договорів до нього надав заставодавцю (АКБ “Європейський”) міжбанківський кредит в сумі 7 000 000 грн. на строк до 21 квітня 2009 року під 25% річних.

Відповідно до п. 1.2 договору застави для забезпечення своєчасного та повного виконання умов кредитного договору заставодавець (АКБ “Європейський”) передає в заставу майнові права на кошти, що належать йому на підставі угоди про надання кредиту, наданого ТОВ «Лінкор» у сумі 6 150 000,00 грн. та 1 879 999,97 доларів США згідно з кредитним договором № К/13/2601 від 5 березня 2008 року та додатковими договорами до нього і строком повернення коштів 5 березня 2012 року.

Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2010 року, якою скасовано рішення господарського суду першої інстанції, погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що АКБ “Європейський”, уклавши спірний договір застави майнових прав, здійснив заміну кредитора у зобов’язанні за кредитним договором № К/13/2601 від 5 березня 2008 року і відступив своє право вимоги третій особі всупереч п. 10.3 розділу 10 кредитного договору без письмової згоди позивача.

Проте, з таким висновком не можна погодитися з наступних підстав.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про заставу» встановлено, що застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Отже, укладання договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов’язанні – на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до ст. 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов’язанні.

Таким чином, встановивши, що пунктом 10.3 кредитного договору з врахуванням змін та доповнень до нього, внесених додатковим договором № 4 від 5 лютого 2009 року, АКБ “Європейський” заборонено укладати правочини про відступлення права вимоги, тобто замінювати себе як кредитора у зобов’язанні іншою особою без попередньої письмової згоди позивача, і враховуючи, що договором про заставу не здійснюється заміна кредитора у зобов’язанні, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність факту порушення банком п. 10.3 кредитного договору при укладенні спірного договору застави.

Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову суду апеляційної інстанції, неправильно застосував ст. 512 ЦК України, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Аналогічну правову позицію про те, що заміна кредитора у зобов’язанні в силу положень ст.ст. 512, 513 здійснюється, зокрема, у формі правочину, шляхом укладання договору відступлення права вимоги, а договір застави за своєю правовою природою не є договором про відступлення права вимоги, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі № 33/341 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкор» до акціонерного комерційного банку «Європейський», відкритого акціонерного товариства «Кредит Оптима Банк» про визнання недійсними договорів застави майнових прав.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384 прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись ст.ст. 111-14 — 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, –

постановив:

 Заяву відкритого акціонерного товариства «Кредит Оптима Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384 задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року у справі № 11/384, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 ГПК України.

 

Теги:

Відкрите акціонерне товариство «Кредит Оптима Банк», товариство «Лінкор», банк «Європейський», Закону України «Про заставу», Господарсько процесуальний кодекс України, Національний банк України, Науково-консультативна рада при Верховному Суді України

Джерело:

ЮВУ № 51(860)

Залиште коментар