Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника”

0 356

Про відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 25 квітня 2012 р.

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до державного підприємства «Придніпровська залізниця», треті особи: начальник державного підприємства «Придніпровська залізниця» …, начальник відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» …, про визнання незаконним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за заявою державного підприємства «Придніпровська залізниця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовувала тим, що наказом від 23 квітня 1985 року № 696 її прийнято на посаду інженера – технолога вагонної ділянки Кримського відділення Придніпровської залізниці м. Сімферополя, яке неодноразово реорганізовувалось і є відособленим структурним підрозділом «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця».

16 січня 1997 року наказом № 91 вона була переведена на посаду бухгалтера ділянки, а 1 квітня 1997 року – на посаду заступника головного бухгалтера. 16 лютого 2010 року її призначено виконуючим обов’язки головного бухгалтера відособленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо», а 27 квітня 2010 року – головним бухгалтером. 27 грудня 2010 року наказом від 23 грудня 2010 року № 933/Н вона була звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків.

Посилаючись на незаконність наказу про її звільнення з посади головного бухгалтера та неправомірність дій відповідача, що призвели до душевних переживань, погіршення її самопочуття, зниження авторитету в очах підлеглих, а запис у трудовій книжці позбавив її права працевлаштуватися за фахом, ОСОБА_11 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_11 задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ начальника державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 23 грудня 2010 року № 933/Н про притягнення ОСОБА_11 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. Поновлено ОСОБА_11 на посаді головного бухгалтера відособленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 28 грудня 2010 року. Стягнуто з державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_11 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2010 року до 31 травня 2011 року в сумі 21 582 грн. 75 коп. та моральну шкоду в сумі 20 тис. грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року касаційну скаргу державного підприємства «Придніпровська залізниця» відхилено, рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року залишено без змін.

1 лютого 2012 року державним підприємством «Придніпровська залізниця» подана заява про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року разом з клопотанням про поновлення строку на подання цієї заяви.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2012 року поновлено державному підприємству «Придніпровська залізниця» строк на подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року та допущено до провадження справу за позовом ОСОБА_11 до державного підприємства «Придніпровська залізниця», треті особи: начальник державного підприємства «Придніпровська залізниця» …, начальник відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» державного підприємства «Придніпровська залізниця» …, про визнання незаконним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 5 березня 2012 року відкрито провадження в даній справі.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 7 березня 2012 року витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до пп. 1-3 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» просить скасувати ухвалу касаційної інстанції в частині відхилення касаційної скарги державного підприємства «Придніпровська залізниця» та залишення без змін рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 травня 2011 року й ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2011 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_11 у частині стягнення моральної шкоди в сумі 20 тис. грн. і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень чинного законодавства, а саме ст. 237-1 КЗпП України.

На обґрунтування заяви державним підприємством «Придніпровська залізниця» надано ухвалу Верховного Суду України від 6 липня 2011 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року та від 1 грудня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано положення ст. 237-1 КЗпП України.

Так, ухвалою Верховного Суду України від 6 липня 2011 року залишено без змін судове рішення апеляційної інстанції, яким визнано незаконним і скасовано наказ про звільнення позивача з роботи, поновлено його на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, у частині відшкодування моральної шкоди відмовлено у зв’язку з тим, що моральні страждання позивача компенсуються шляхом відновлення його порушеного права – поновлення на роботі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди на рішення суду апеляційної інстанції, яким визнано незаконним наказ про звільнення працівника з роботи, поновлено його на роботі та стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, у частині відшкодування моральної шкоди відмовлено без зазначення мотивів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2011 року відхилено касаційну скаргу на судове рішення апеляційної інстанції, яким поновлено позивача на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, у частині відшкодування моральної шкоди відмовлено без зазначення мотивів, і залишено без змін рішення апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-2 ЦПК України справа підлягає розгляду на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

Заслухавши суддю Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 грудня 2010 року наказом від 23 грудня 2010 року № 933/Н ОСОБА_11 звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов’язків на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вважаючи наказ про звільнення з посади головного бухгалтера незаконним, а дії відповідача неправомірними, ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 тис. грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_11, суд першої інстанції, виходив із того, що порушення, зазначені в наказі від 23 грудня 2010 року № 933/Н, які стали підставою для звільнення позивачки з посади головного бухгалтера, не є одноразовим грубим порушенням трудових обов’язків, стягнення у вигляді звільнення застосовано відповідачем із порушенням вимог ст. 149 КЗпП України, у зв’язку із чим цей наказ є незаконним. Моральна шкода, завдана відповідачем, підлягає відшкодуванню на підставі ст. 237-1 КЗпП України в грошовій формі у зв’язку з встановленням судом факту порушення трудового законодавства, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

З такими висновками погодились апеляційний і касаційний суди.

У наданій державним підприємством «Придніпровська залізниця» ухвалі Верховного Суду України від 6 липня 2011 року на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме ст. 237-1 КЗпП України, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що завдані позивачеві моральні страждання у зв’язку з незаконним звільненням з роботи повністю компенсуються шляхом відновлення його порушеного права – поновлення на роботі – і не потребують грошової компенсації моральної шкоди.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 237-1 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (з відповідними змінами) роз’яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги ОСОБА_11 в частині відшкодування з державного підприємства «Придніпровська залізниця» моральної шкоди в розмірі 20 тис. грн. підлягають задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивачки, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв’язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували конкретні обставини справи: бездоганну роботу ОСОБА_11 у відповідача протягом тривалого часу, характер порушення її прав, значне погіршення стану її здоров’я, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені державним підприємством «Придніпровська залізниця» у заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року, цих висновків не спростовують.

Що стосується доводів заяви щодо справедливої сатисфакції (латинською – satisfactio, задоволення, що надається скривдженій стороні) як можливого способу відшкодування матеріальної або моральної шкоди, то відповідно до ст. 41 розділу II Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) його застосування є правом Європейського Суду з прав людини у разі визнання ним факту порушення Договірною Стороною прав особи, передбачених у розділі I Конвенції, якщо внутрішнє право Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування. Стаття 237-1 КЗпП України не передбачає випадків часткового відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах, а позивачкою такий спосіб захисту не обирався.

За таких обставин підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви державного підприємства «Придніпровська залізниця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Теги:

Кодекс законів про працю України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, Європейський Суд з прав людини

Джерело:

ЮВУ № 23

Залиште коментар