Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про стягнення суми за спожиту електричну енергію”

0 178

Господарське судочинство

Про стягнення суми за спожиту електричну енергію

Верховний Суд України

П О С Т А Н О В А

від 16 травня 2011 року

Враховуючи вимоги Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 4 травня 2006 року № 562, позивач цілком мотивовано застосував положення вказаних нормативно-правових актів для визначення обсягу та обрахування вартості електричної енергії, яку відповідач споживав за відсутності укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки судами нижчих інстанцій встановлено, що сторони не перебувають між собою в договірних відносинах, Товариство цілком обґрунтовано заявило позов про стягнення з відповідача суми боргу на підставі статей 1212 та 1213 ЦК України.

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (далі – Товариство) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року у справі № 15/147/10 за позовом Товариства до Запорізького обласного об’єднання Української спілки ветеранів Афганістану (далі – Спілка) про стягнення суми за спожиту електричну енергію,

в с т а н о в и в:

У лютому 2011 року Товариство звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України вищезазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах щодо стягнення з відповідачів вартості електричної енергії, спожитої без укладення договорів на її постачання.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України: від 25 червня 2009 року у справі № 28/388/08, від 25 серпня 2010 року у справі № 52/584, від 23 вересня 2010 року у справі № 8/374/09, від 13 жовтня 2010 року у справі № 26/48/10, а також від 18 січня 2011 року у справі № 12/88/10.

Посилаючись на зазначені судові рішення, Товариство у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаних норм матеріального права, а також суперечить вимогам Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (далі – Правила) та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 4 травня 2006 року № 562 (далі – Методика).

Постанови Вищого господарського суду України: від 25 червня 2009 року у справі № 28/388/08, від 25 серпня 2010 року у справі № 52/584, від 23 вересня 2010 року у справі № 8/374/09 та від 13 жовтня 2010 року у справі № 26/48/10, на які здійснюється посилання, дійсно свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 1212 та 1213 ЦК України у подібних правовідносинах. У той же час не можна погодитися з посиланнями заявника на постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року у справі № 12/88/10, якою були скасовані попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки дана постанова остаточно не вирішує спір.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про електроенергетику” споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов’язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Пунктом 1.3 Правил передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 10.2 Правил споживач електричної енергії зобов’язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів).

За змістом частини 2 статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Аналогічна норма міститься в абзаці 2 пункту 5.1 Правил.

Дійсно, у пункті 1.2 Правил дано визначення споживача електричної енергії як особи, що використовує її для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Водночас зі змісту інших положень Правил, зокрема з того ж підпункту 1 пункту 10.2, вбачається, що даний термін необхідно застосовувати в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують електричну енергію без укладення договору на електропостачання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про те, що дія Правил не поширюється на відповідача, оскільки він не є споживачем електричної енергії в розумінні пункту 1.2 Правил, є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що 27 березня 2006 року між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради та Спілкою укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1514/05, за умовами якого відповідачу було передано в користування приміщення загальною площею 100,14 м2, розташоване за адресою: …, строком на три роки до 27 березня 2009 року.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23 червня 2009 року № 232/4 строк дії зазначеної угоди продовжено на 3 роки.

За умовами пункту 5.13 вказаного договору на відповідача було покладено обов’язок укласти з позивачем договір про постачання електричної енергії протягом тридцяти календарних днів після укладення договору оренди.

Судами нижчих інстанцій також установлено, що договір на постачання електроенергії орендар у порушення зазначеного пункту договору оренди з Товариством не уклав.

Відповідно до статті 27 Закону правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Згідно з частиною 2 вказаної статті правопорушеннями в електроенергетиці, зокрема, є: крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об’єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Згідно з підпунктами 15 та 16 пункту 8.1 Правил постачальник електричної енергії має право контролювати додержання споживачами та субспоживачами вимог цих Правил відповідно до умов укладених договорів, а також складати акти про невідповідність дій (бездіяльності) споживача умовам договору про постачання електричної енергії та порушення вимог законодавства України в електроенергетиці.

На підставі вищезазначених норм у серпні 2009 року представник постачальника провів перевірку об’єкта, що перебував у оренді Спілки, за результатами якої склав акт від 27 серпня 2009 року № 00003498 про порушення пунктів 1.3, 1.5 та 10.2 Правил.

Оскільки перевіркою було встановлено, що відповідач за відсутності договору про постачання електричної енергії самовільно підключив електроустановки переданого йому в користування офісного приміщення до електричної мережі позивача, комісія постачальника, розглянувши вказаний акт на своєму засіданні, на підставі підпункту 5 пункту 2.1 Методики прийняла рішення, оформлене протоколом від 10 вересня 2009 року, про нарахування відповідачу вартості спожитої не облікованої електричної енергії, у зв’язку з чим останньому до сплати було виставлено рахунок на суму 10 822,55 грн.

Зі змісту пункту 1.1 Методики (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що даний нормативно-правовий акт встановлює порядок визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил.

Методика поширюється на споживачів електричної енергії та застосовується постачальниками електричної енергії при визначенні обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (пункт 1.2 Методики).

Підпунктом 5 пункту 2.1 Методики встановлено, що даний нормативний документ застосовується на підставі акта порушень, складеного з урахуванням вимог Правил, зокрема, у разі виявлення самовільного підключення елетроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі, яка не є власністю споживача.

Крім того, пунктом 2.7 Методики прямо встановлено порядок визначення обсягу та вартості самовільно спожитої електричної енергії в разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 5 пункту 2.1 Методики, та за умови відсутності у такого споживача договору про постачання електричної енергії.

Враховуючи вищенаведені вимоги Правил і Методики, позивач цілком мотивовано застосував положення вказаних нормативно-правових актів для визначення обсягу та обрахування вартості електричної енергії, яку відповідач споживав за відсутності укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії, проте Вищий господарський суд України на вказану обставину уваги не звернув і залишив її без належної правової оцінки.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість (частина 2 статті 1213 ЦК України).

Виявивши факт споживання відповідачем електричної енергії без укладення договору на її постачання, позивач згідно з вимогами Правил та відповідно до приписів Методики виставив відповідачу до сплати рахунок за самовільно спожиту електроенергію, який в обумовлений строк так і не було оплачено.

Відповідно до частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки судами нижчих інстанцій встановлено, що сторони не перебувають між собою в договірних відносинах, Товариство цілком обґрунтовано заявило позов про стягнення з відповідача суми боргу на підставі статей 1212 та 1213 ЦК України.

Водночас ні Вищий господарський суд України, ні суди першої та апеляційної інстанцій на це уваги не звернули та дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості спожитої ним електричної енергії на підставі вищезазначених статей Кодексу.

З огляду на викладене оскаржувана постанова Вищого господарського суду України є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-23, 111-24 та 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву відкритого акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.

Залиште коментар