Постанова “Про стягнення процентів за несвоєчасне погашення заборгованості за товарним кредитом за договором купівлі-продажу”

Автор Редактор в Сер 2, 2018

Господарське судочинство

Про стягнення процентів за несвоєчасне погашення заборгованості за товарним кредитом за договором купівлі-продажу

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 30 травня 2011 року

Право передбачити в договорі обов’язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов’язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд України, розглянувши заяву іноземного підприємства “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року в справі № 42/252 за позовом іноземного підприємства “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вассма” про стягнення 149 097,86 грн,

в с т а н о в и в:

У липні 2010 року іноземне підприємство “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” (далі – ІП “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі”) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вассма” (далі – ТОВ ТД “Вассма”) про стягнення 149 097,86 грн процентів за несвоєчасне погашення заборгованості за товарним кредитом за договором купівлі-продажу № 52-ДО від 5 травня 2008 року (далі – договір).

Посилаючись на те, що суму товарного кредиту ТОВ ТД “Вассма” сплатило частково та з порушенням передбачених договором строків, позивач просив на підставі статті 694 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та пункту 7.2 договору стягнути з

відповідача проценти за користування товарним кредитом за період з 3 листопада 2009 року (попередньої дати нарахування) по 6 липня 2010 року (дати складання позовної заяви).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31 серпня 2010 року за заявою позивача накладено арешт на грошові кошти в розмірі 149 097,86 грн, що належать ТОВ ТД “Вассма” та знаходяться на його рахунках в банках.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31 серпня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2010 року ухвалу та рішення господарського суду м. Києва від 31 серпня 2010 року скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вищий господарський суд України постановою від 18 січня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2010 року залишив без змін.

Свій висновок суд касаційної інстанції обґрунтував відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки передбачені пунктами 7.1 та 7.2 договору штрафні санкції (пеня та проценти за прострочену заборгованість за товарним кредитом) фактично відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватись одночасно.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року з підстав, передбачених статтею 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), ІП “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 536 та 694 ЦК України, просило задовольнити його заяву та скасувати оскаржувану постанову суду касаційної інстанції.

До поданої заяви заявник долучив копії постанов Вищого господарського суду України в аналогічних справах: від 21 липня 2009 року в справі № 41/13-09 та від 4 березня 2010 року в справі № 11/434, – у яких висловлено протилежну правову позицію.

Ухвалою від 14 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/252 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Господарськими судами встановлено, що 5 травня 2008 року між ІП “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” та ТОВ ТД “Вассма” укладено договір, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а відповідач – прийняти та сплатити вартість пестицидів з відстрочкою платежу на умовах сплати 0,02 % річних за користування товарним кредитом за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати суми вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту (пункти 1.1, 4.2 та 4.3 договору).

Сторони підписали специфікації № 1 від 15 травня 2008 року та № 2 від 28 травня 2008 року, які є невід’ємною частиною договору (пункт 1.4 договору) та в яких погодили асортимент, кількість, ціну, дати поставок та умови оплати товару.

Згідно з цими специфікаціями покупець повинен був перерахувати на поточний рахунок продавця 20 % від вартості поставки товару відповідно до 25 травня 2008 року та 30 травня 2008 року, а на залишок заборгованості продавець надав покупцеві товарний кредит з відстрочкою платежу до 25 листопада 2008 року.

На виконання умов договору продавець передав, а покупець прийняв у власність товар – пестициди на загальну суму 2 256 106,74 грн.

Сума товарного кредиту становила 1 804 885, 39 грн, з яких 160 610, 05 грн відповідач сплатив у передбачений договором строк (до 25 листопада 2008 року), а 1 038 186, 48 грн – з порушенням строку оплати (у період з 19 лютого 2009 року по 5 травня 2009 року).

Станом на 6 липня 2010 року сума несплаченого товарного кредиту становила 606 088, 86 грн.

Суму основного боргу з урахуванням індексації, пеню, передбачену пунктом 7.1 договору, та передбачені пунктом 7.2 договору проценти за прострочену заборгованість за товарним кредитом за період до 3 листопада 2009 року було стягнуто з відповідача рішеннями господарських судів у справах № 48/377, № 11/433 та № 53/640.

Предметом розгляду в даній справі є сума процентів за прострочену заборгованість за товарним кредитом у розмірі 149 097,86 грн, що нарахована позивачем за період з 3 листопада 2009 року (попередня дата нарахування) по 6 липня 2010 року (дата складання позовної заяви).

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України (далі – ГК України) виконання господарського зобов’язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Отже, суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов’язань установленням окремого виду відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Види такої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором сторони передбачили в розділі 7 договору.

Так, відповідно до пункту 7.1 договору за порушення покупцем термінів оплати товару, обумовлених у специфікаціях до договору, він сплачує продавцеві неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від своєчасно несплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Такий вид забезпечення виконання зобов’язань та його розмір встановлено статтею 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1 і 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

У пункті 7.2 договору сторони передбачили за порушення термінів погашення заборгованості за товарним кредитом згідно з умовами оплати, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості, нарахування на суму заборгованості процентів за користування товарним кредитом із розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.

Таке право передбачити в договорі обов’язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п’ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов’язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про те, що відповідальність покупця, передбачена пунктом 7.2 договору, фактично дублює його відповідальність, передбачену пунктом 7.1 цього договору, а тому встановлені пунктами 7.1 та 7.2 договору штрафні санкції не можуть застосовуватись одночасно, є неправильним, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього суду в інших за змістом судових рішеннях у подібних правовідносинах у справах № 41/13-09 та № 11/434.

За таких обставин заява ІП “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 111-23, 111-24 та 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву іноземного підприємства “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2011 року в справі № 42/252 скасувати.

Справу № 42/252 за позовом іноземного підприємства “Брітіш Еко Сістем Текнолоджі” до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Вассма” про стягнення 149 097,86 грн направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.