Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про стягнення неустойки”

0 360

Господарське судочинство

Про стягнення неустойки

Верховний Суд України

П О С Т А Н О В А

від 18 квітня 2011 року

Положення ч. 6 ст. 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання в межах шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року у справі № 30/191 за позовом комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» про стягнення суми,

в с т а н о в и в:

У червні 2010 року комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі – КП «Спецжитлофонд») звернулося до суду з позовом, який в процесі розгляду справи було уточнено, до товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» (далі – ТОВ «Україна житло-сервіс») про стягнення неустойки в розмірі 2929 грн. 90 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 жовтня 2005 року між сторонами було укладено договір оренди житлового приміщення … на строк до 1 квітня 2006 року. У подальшому термін дії договору неодноразово продовжувався, останній раз – з 15 вересня 2007 року до 10 березня 2008 року. 11 березня 2008 року позивач направив відповідачу лист про припинення дії договору, який було отримано товариством 12 березня 2008 року. Оскільки відповідач за актом прийому–передачі зазначене жиле приміщення не передав, безпідставно продовжував користуватися ним до 31 жовтня 2009 року, КП «Спецжитлофонд» просило стягнути з ТОВ «Україна житло-сервіс» неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Рішенням господарського суду м. Києва від 16 вересня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Україна житло-сервіс» на користь КП «Спецжитлофонд» 2929 грн. 90 коп.

Судові рішення обґрунтовані тим, що, оскільки ТОВ «Україна житло-сервіс» у порушення вимог закону та умов договору прострочило виконання зобов’язання щодо повернення орендованого жилого приміщення, тому відповідно до статті 785 ЦК відповідач повинен сплатити на користь КП «Спецжитлофонд» неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення без обмеження будь-якими строками.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінено, зменшено суму неустойки, яка підлягає стягненню з ТОВ «Україна житло-сервіс» на користь КП «Спецжитлофонд», до 893 грн. 04 коп. У решті зазначені судові рішення залишено без змін.

При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що положення частини другої статті 785 ЦК мають застосовуватися до спірних правовідносин з урахуванням положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі – ГК). У зв’язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов’язання до шести місяців.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року на підставах, передбачених пунктом 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), КП «Спецжитлофонд» просить скасувати зазначену постанову та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 785 ЦК, частини шостої статті 232 ГК.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого господарського суду України від 20 січня 2011 року у справі № 16/151 за позовом КП «Спецжитлофонд» до ТОВ «Україна житло-сервіс» про стягнення матеріальних збитків та неустойки.

За результатами розгляду касаційної скарги у цій справі Вищий господарський суд України залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції і, відповідно, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, виходив із того, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов’язання щодо повернення речі, що виключає можливість застосування шестимісячного строку нарахування, встановленого частиною шостою статті 232 ГК, оскільки і умовами договору оренди, укладеного між сторонами, і нормами закону (частина друга статті 785 ЦК) встановлено нарахування неустойки за весь час прострочення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника КП «Спецжитлофонд», перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню на наступних підставах.

При вирішенні справи судом установлено, що 7 жовтня 2005 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та ТОВ «Україна житло-сервіс» (орендар) було укладено договір № 3886 оренди житлового приміщення … на строк до 1 квітня 2006 року.

У подальшому термін дії договору неодноразово продовжувався, останній раз – з 15 вересня 2007 року до 10 березня 2008 року. 11 березня 2008 року позивач направив відповідачу лист про припинення дії договору, який було отримано товариством 12 березня 2008 року.

Проте ТОВ «Україна житло-сервіс» об’єкт оренди не звільнив і продовжував ним безпідставно користуватися до 31 жовтня 2009 року.

Пунктом 3.2.5. договору оренди, укладеного між сторонами у справі, визначено, що орендар зобов’язується звільнити житлове приміщення, яке надано в оренду, після закінчення обумовленого цим договором терміну його дії, або в разі його розірвання в порядку, визначеному п.п. 5.4., 5.5. цього договору. Невиконання цього дає орендодавцю право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщенням за кожний місяць прострочення.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за невиконання зобов’язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі статтею 283 ГК до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За статтею 785 ЦК у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Тобто положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання в межах шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки умовами договору оренди, укладеного між сторонами у цій справі, та законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов’язання щодо повернення об’єкта оренди після закінчення строку дії договору, тому висновок Вищого господарського суду України про зменшення строку нарахування неустойки за прострочення виконання зобов’язання до шести місяців є безпідставним.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-23–111-25 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Залиште коментар