Постанова “Про стягнення додаткової винагороди за договором фінансового лізингу”

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Про стягнення додаткової винагороди за договором фінансового лізингу

 П О С Т А Н О В А

від 12 вересня 2011 року

Встановивши, що умовами договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу), але сторони договору не визначили відповідної формули, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди (комісії) у разі зміни розміру лізингових платежів, господарський суд першої інстанції, рішення якого помилково скасовано апеляційним господарським судом, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, здійснивши перерахунок розміру лізингових платежів за формулою, не узгодженою з відповідачем, фактично змінив в односторонньому порядку умови договору фінансового лізингу, не дотримавшись при цьому передбаченого ст. 188 ГК України порядку внесення змін до договору.

Верховний Суд України, розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг» до товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про стягнення додаткової винагороди за договором фінансового лізингу,

встановив:

 Товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг» заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про стягнення 68268,75 грн. додаткової винагороди за договором фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ (надалі – договір фінансового лізингу), укладеним з відповідачем 4 вересня 2008 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що умовами укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця одноособово переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) за умови, коли курс гривні до долара США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати більше ніж на 2% значення коефіцієнта, який, як встановили сторони, дорівнює 5.00, що передбачено п. 3.3.3 додатка №1 до договору фінансового лізингу.

Одночасно позивач вказав, що п. 3.3.3.5 додатка №1 до договору фінансового лізингу встановлено, що у випадку зміни лізингового платежу лізингоотримувач зобов’язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого додатком № 3 «Графік лізингових платежів», додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури.

Посилаючись на настання відповідних обставин та відмову лізингоотримувача сплатити додаткову винагороду (комісію), позивач просив суд стягнути з відповідача 68268,75 грн. додаткової винагороди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 7 грудня 2010 року в задоволені позову відмовлено.

В основу рішення господарського суду першої інстанції покладено висновки про те, що у договорі сторони не встановили порядок перегляду лізингових платежів, не визначили формулу для розрахунку суми, яка додатково сплачується до суми винагороди (комісії) у випадку зміни лізингових платежів, у зв’язку з чим позивач, визначивши суми додаткової комісії за відсутності формули, за якою вона розраховується, фактично змінив умови договору в односторонньому порядку, не дотримавшись при цьому порядку зміни умов договору, передбаченого ст. 188 ГК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 7 грудня 2010 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Апеляційний господарський суд вказав, що місцевим господарським судом не взято до уваги положення ч.2 ст. 632 ЦК України, відповідно до якого допускається можливість зміни ціни після укладання договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, та не враховано, що позивач щоразу при виставленні рахунків ТОВ «Експрес» надсилав формулу розрахунку розміру додаткової суми винагороди.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2011 року залишено без зміни.

В основу постанови касаційного суду покладено висновки про те, що відповідачем не спростовано факт існування заборгованості по сплаті додаткової винагороди в сумі 68268,75 грн., а твердження про невизначеність його обов’язку по сплаті додаткової винагороди у складі наступного скоригованого лізингового платежу спростовано змістом п.п. 3.3.3, 3.3.3.5 додатку №1 до договору фінансового лізингу.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес» в порядку ст. 111-19 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 632 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у правовідносинах щодо здійснення лізингових платежів.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року у справі № 57/128-10, від 14 квітня 2011 року у справі № 53/274-10, в яких висловлено правові позиції про те, що підставою для застосування курсової різниці між гривнею та іноземною валютою при визначенні лізингових платежів є встановлення у зобов’язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, та за відсутності у договорі фінансового лізингу погодженої сторонами формули розрахунку додаткової винагороди позивач, здійснивши розрахунок такої винагороди і вказавши формулу розрахунку додаткової винагороди у листах з вимогою її оплати, фактично змінив умови договору в односторонньому порядку, не дотримавшись при цьому передбаченого законодавством порядку внесення змін до договору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2011 року у справі № 66/311-10 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року.

Ухвалами Верховного Суду України від 4 липня 2011 року:

– відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10,

– витребувано матеріали справи,

– доручено голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 632 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у правовідносинах щодо здійснення лізингових платежів,

– визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права, неоднаково застосованих судом касаційної інстанції .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі – Закон) встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу (ч.2 ст. 16 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Отже, якщо умовами договору або законом передбачено можливість зміни умов договору в односторонньому порядку, то сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Господарськими судами встановлено, що 4 вересня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес» було укладено договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Хрк-0491/ДЛ (надалі – договір лізингу) за умовами якого лізингодавець придбає у власність предмет лізингу і надає його лізингоотримувачеві за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного договору та правил (додаток №1).

Відповідно до п. 5.1 договору фінансового лізингу ціна договору формується і вказується в національній валюті України – гривні.

Пунктом 5.2 договору фінансового лізингу встановлено, що загальна сума договору становить 280502, 96 грн. з ПДВ, в тому числі: авансовий платіж – 12 999 грн. з ПДВ, періодичні лізингові платежі – 267503,06 грн. з ПДВ. Комісія за передачу предмета лізингу – 1857 грн. з ПДВ.

Підпунктом 3.3.3. додатка №1 до договору фінансового лізингу встановлено, що лізингодавець вправі переглянути в односторонньому порядку розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу) у випадку: коли курс гривні по відношенню до долара США, встановлений поставною НБУ, буде перевищувати більш ніж на 2% значення коефіцієнта. Сторони встановили, що значення коефіцієнта дорівнює 5,00; зміни відсотків за користування кредитом, залученим лізингодавцем, в разі зміни кредитної політики згідно з рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, Національного банку України, обслуговуючих комерційних банків; переоцінки предмета лізингу; внесення до законодавства України змін, які можуть спричинити додаткові витрати для лізингодавця, пов’язані з предметом лізингу.

У випадку зміни лізингового платежу згідно з п. 3.3.3 лізингоотримувач зобов’язаний у складі наступного лізингового платежу, крім поточного лізингового платежу, передбаченого Додатком № 3 “Графік лізингових платежів”, додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі рахунку-фактури, який підлягає оплаті протягом 3-х днів з дати виставлення (п.п. 3.3.3.5 додатку №1 до договору фінансового лізингу).

Одночасно господарським судом встановлено, що ТОВ «Елемент Лізинг» на адресу відповідача було виставлено рахунки по сплаті щомісячної додаткової винагороди (комісії) за період з 3 лютого 2009 року по 19 липня 2010 року на загальну суму 68268грн.75коп.

До кожного виставленого рахунку товариство надіслало відповідачу листа, в якому вказало формулу, за якою здійснено розрахунок додаткової винагороди (комісії), зазначивши, що причиною перегляду розміру лізингового платежу та нарахування додаткової винагороди (комісії) стала зміна курсу гривні до долара США.

Проте, як встановлено господарським судом, умови договору фінансового лізингу не містять формули, за якою здійснюється розрахунок додаткової винагороди (комісії) у випадку перегляду та зміни лізингодавцем в односторонньому порядку розміру лізингових платежів.

Таким чином, встановивши, що умовами договору фінансового лізингу передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку переглянути розмір лізингових платежів (ціну договору лізингу), але сторони договору не визначили відповідної формули, за якою лізингодавець здійснюватиме розрахунок додаткової винагороди (комісії) у разі зміни розміру лізингових платежів, господарський суд першої інстанції, рішення якого помилково скасовано апеляційним господарським судом, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, здійснивши перерахунок розміру лізингових платежів за формулою, не узгодженою з відповідачем, фактично змінив в односторонньому порядку умови договору фінансового лізингу, не дотримавшись при цьому передбаченого ст. 188 ГК України порядку внесення змін до договору.

Касаційний суд, залишаючи без зміни постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 лютого 2011 року, увагу на це не звернув.

Аналогічну правову позицію про те, що за відсутності у договорі фінансового лізингу погодженої сторонами формули розрахунку додаткової винагороди лізингодавець, здійснивши розрахунок такої винагороди за формулою, не узгодженою з лізингоотримувачем, фактично змінив умови договору в односторонньому порядку, не дотримавшись при цьому передбаченого законодавством порядку внесення змін до договору, викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14 квітня 2011 року у справі № 53/274-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент Лізинг» до товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про стягнення 67259,69 грн.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10 прийнята внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права та підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись ст.ст. 111-14 — 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, –

постановив:

 Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10 задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 12 квітня 2011 року у справі № 66/311-10, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 ГПК України.

Теги: