Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про публічно-правовий характер спору щодо повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю одноразово для організації безробітним підприємницької діяльності”

0 153

Про публічно-правовий характер спору щодо повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю одноразово для організації безробітним підприємницької діяльності

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

Постанова

 

від 23 березня 2010 року

Вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Харківського обласного центру зайнятості (далі – Центр зайнятості) справу за його позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2008 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 4446 грн 12 коп., виплачених йому за період із 4 жовтня 2006 року по 17 червня 2007 року як одноразова допомога по безробіттю для організації ним підприємницької діяльності. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2009 року, відмовив у відкритті провадження у справі.

У скарзі до Верховного Суду України Центр зайнятості, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати всі ухвалені судові рішення. На обґрунтування зазначеного позивач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2009 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 КАС встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини 4 статті 50 КАС суб’єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

У частині 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII “Про зайнятість населення” встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У статті 19 цього Закону визначено обов’язки та права державної служби зайнятості, серед яких, зокрема: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 7.4 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136, передбачено, зокрема, що для розгляду питань щодо отримання допомоги безробітний подає до центру зайнятості заяву про надання допомоги та бізнес-план. Рішення директора центру зайнятості про одноразову виплату допомоги по безробіттю оформлюється наказом, з яким безробітний повинен бути ознайомлений під особистий розпис.

Зі змісту пунктів 2 та 8 Порядку повернення у 2006 році коштів, виплачених як допомога по безробіттю одноразово для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2006 року № 511 (строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року), витікає, що рішення про повернення коштів приймає директор центру зайнятості. Це рішення може бути оскаржено в установленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, висновок судів про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, у зв’язку з чим всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Скаргу Харківського обласного центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2008 року та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2008 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Залиште коментар