Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про повернення безпідставно стягнутих коштів”

0 177

Про повернення безпідставно стягнутих коштів

П О С Т А Н О В А від 30 травня 2011 року

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому стаття 1212 ЦК не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик» (далі – ТОВ «Варіант-Логістик») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2011 року у справі №24/135 за позовом ТОВ «Варіант-Логістик» до державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» (далі – Залізниця), треті особи: Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція, Державна податкова інспекція у м. Львові, про повернення безпідставно стягнутих коштів,

в с т а н о в и в:

У лютому 2011 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «Варіант-Логістик» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2011 року у справі №24/135.

Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції у даній справі, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) дійшов висновку про те, що предметом регулювання цієї норми є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними нормами права. Оспорювана сума не може вважатися отриманою Залізницею без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок ТОВ «Варіант-Логістик», оскільки така сума є податком на додану вартість (далі – ПДВ), який утримано з позивача та перераховано до Державного бюджету України.

Разом із тим у справах №14/209(02-4/4-14), 31/125, 1/59-06-1810, 3/174-07-5251, 3/175-07-5252, 28/252-07-7130, 28/253-07-7131, 3/328-07-8831, 3/329-07-8832 суд касаційної інстанції, застосувавши до подібних правовідносин ті ж самі норми матеріального права, висловив правову позицію про те, що безпідставно нараховані та отримані від платника суми податку на додану вартість відповідно до статті 1212 ЦК підлягають поверненню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Залізниці та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що 30 січня 2003 року між Залізницею та ТОВ «Варіант-Логістик» укладено договір №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, відповідно до умов якого Залізниця зобов’язується приймати до перевезення вантажі вантажовласника та надавати додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, а ТОВ «Варіант-Логістик» зобов’язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги.

У міру виконання перевезень та надання послуг Залізниця списує відповідні суми з особового рахунка позивача на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами та ін.

Для проведення розрахунків і обліку сплачених сум Залізниця відкриває для вантажовласника особовий рахунок з присвоєнням коду №7584981.

1 квітня 2003 року між тими ж сторонами укладено договір №74 про подачу та збирання вагонів, відповідно до пункту першого якого здійснюється подача, розставлення на місця, навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці через стрілку №202 по колії 1520 мм, №208 по колії 1435 мм.

Пунктом 14 зазначеного договору передбачено, що користувач сплачує Залізниці плату за подачу, збирання вагонів згідно Тарифного керівництва №1 таб. №1; за користування вагонами (контейнерами) – згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами; за маневрову роботу – згідно Тарифного керівництва №1 розділ 2; за надання додаткових послуг (перевід стрілок по коліях) – згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги.

Судом також установлено, що позивач у період з 1 квітня 2005 року до 29 квітня 2005 року здійснював діяльність по перевалці (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також з митного декларування вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні.

Розрахунки за всі види послуг, пов’язані як з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг відповідача проводилися в рамках договору №753/12 від 30 січня 2003 року за попередньою оплатою через ТехПД Залізниці з використанням особового рахунка №7584981.

Оспорювана сума – 12195,22 грн., стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Отже, предметом спору в даній справі є стягнення суми ПДВ, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відносяться до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому стаття 1212 ЦК не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, тому у задоволенні заяви ТОВ «Варіант-Логістик» слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.

Залиште коментар