Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про нарахування процентів на суму передоплати за договором поставки нафтопродуктів”

0 313

Про нарахування процентів на суму передоплати за договором поставки нафтопродуктів

Верховний Суд України

П О С Т А Н О В А

від 27 грудня 2010 року

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції правильно виходив із того, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 року в справі №9/67-38 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Континіум-Галичина» про стягнення процентів за користування чужими коштами,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2010 року до Верховного Суду України звернулося товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Волинь Агро» з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 вересня 2010 року в справі №9/67-38. Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції в цій справі, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, дійшов висновку про те, що застосування аналогії закону до правовідносин поставки, які виникли у сторін за договором від 16 березня 2007 року, а саме шляхом нарахування позивачем (покупцем) процентів у розмірі (на рівні облікової ставки Національного банку України), передбаченому ч.1 ст. 1048 ЦК України, на суму передоплати, право вимагати повернення якої покупець набув на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України у зв’язку з непоставкою відповідачем товару у встановлений строк, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки договори поставки і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин.

Разом із тим у справі №22/249 за позовом МПП «СЕА» до ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» про стягнення безпідставно отриманих коштів, процентів за користування чужими грошовими коштами суд касаційної інстанції виходив із правомірності застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору аналогії закону щодо стягнення з відповідача процентів за користування коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 16 березня 2007 року між сторонами було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів №26, за яким відповідач зобов’язався поставити позивачу нафтопродукти на умовах попередньої оплати. Оскільки відповідач належним чином не виконав зобов’язання щодо поставки товару рішенням господарського суду Волинської області від 5 червня 2008 року стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Континіум-Галичина» на користь ТОВ «Волинь Агро» суму попередньої оплати.

вертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що до даних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2, 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції правильно виходив із того, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального права, тому у задоволенні заяви ТОВ «Волинь Агро» слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

постановив:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Агро» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 ГПК України.

Залиште коментар