Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про визнання протиправним і скасування рішення Управління Пенсійного Фонду України”

0 145

Адміністративне судочинство

Про визнання протиправним і скасування рішення

Управління Пенсійного Фонду України

 

Верховний Суд України

П О С Т А Н О В А

від 11 червня 2012 року

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Верховний Суд України, розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Тальнівський комбінат хлібопродуктів» (далі – Підприємство) до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення,

в с т а н о в и в:

У січні 2009 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення управління ПФУ від 6 листопада 2008 року № 412 про стягнення штрафу та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за період з 21 лютого 2004 року по 4 листопада 2008 року у сумі 352 720 грн 81 коп. та 284 669 грн 20 коп. відповідно.

На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що оскаржуване рішення відповідач прийняв із порушенням вимог статті 250 Господарського кодексу України щодо строку застосування адміністративно-господарських санкцій, а також правил прийняття такого рішення, встановлених у підпункті 9.3.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663).

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2010 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 листопада 2010 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

При цьому касаційний суд погодився з їх висновками про неможливість застосування до спірних відносин статті 250 Господарського кодексу України з огляду на те, що, як зазначено у названій нормі, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані у встановлений цією статтею строк, крім випадків, передбачених законом.

Спеціальним законом, виключно яким визначаються права та обов’язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, є Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV). Зокрема, за правилами частини п’ятнадцятої статті 106 цього Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується, строк прийняття контролюючим органом рішення про їх стягнення законодавець також не обмежує.

Тому, на думку касаційного суду, прийняте управлінням ПФУ в листопаді 2008 року рішення про застосування фінансових санкцій і нарахування пені за несплату страхових внесків за період з лютого 2004 року по листопад 2008 року є правомірним.

Правильним визнав суд касаційної інстанції і висновок апеляційного суду про безпідставність посилань в апеляційній скарзі Підприємства на порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення положень Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-ХІІ), оскільки за змістом статей 1, 12 цього Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у зв’язку з порушенням стосовно позивача у 2000 році провадження у справі про банкрутство, не поширюється на застосування штрафних санкцій за невиконання зобов’язань щодо сплати страхових внесків, які виникли після дня введення мораторію.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Підприємство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 листопада 2010 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви позивач додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2010 року (К-12995/07), від 27 квітня 2010 року (К-20351/08), від 20 травня 2010 року (К-4965/07), від 15 червня 2010 року (К-15335/07), від 29 вересня 2010 року (К-4300/08) та від 3 листопада 2010 року (К-51010/09), у яких касаційний суд вищезгадану норму права у подібних правовідносинах застосував по-іншому.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статей 1, 12 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Ураховуючи те, що порушення Підприємством пункту 2 частини дев’ятої статті 106 Закону № 1058-IV, як установили суди, мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то управління ПФУ правомірно застосувало до позивача штраф та нарахувало пеню за порушення поточних зобов’язань зі сплати страхових внесків.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, яка розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 25 червня 2011 року (№ 21-113а11) та від 7 травня 2012 року (№ 21-289а11).

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Тальнівський комбінат хлібопродуктів» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.Теги:

Кодекс адміністративного судочинства України, державна акціонерна компанія «Хліб України», «Тальнівський комбінат хлібопродуктів», Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд України

Джерело:

ЮВУ № 33

Залиште коментар