Постанова “Про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України виплатою відшкодування, визначеного рішенням Європейського суду з прав людини”

Автор Редактор в Сер 7, 2018

Про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України виплатою відшкодування, визначеного рішенням Європейського суду з прав людини

Верховний Суд України

П О С Т А Н О В А

від 20 грудня 2010 року

Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій було встановлено відсутність вини ДП “Селидіввугілля” у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення суду та причинного зв’язку між його діями та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання рішення суду, Вищий господарський суд України обґрунтовано залишив без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 серпня 2009 року, погодившись із його висновком про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 4 197,03 грн. (що є еквівалентом 630 євро), виплачених ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди, завданої діями держави, що встановлено рішенням Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд України, розглянувши заяву Міністерства юстиції України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2010 року у справі № 20/21 за позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Державного підприємства “Селидіввугілля”, за участю третьої особи – Державного казначейства України, про стягнення 6 233,24 грн.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2009 року Міністерство юстиції України (далі – МЮ України) звернулося до господарського суду із позовом в інтересах держави Україна до державного підприємства “Селидіввугілля” (далі – ДП “Селидіввугілля”) про стягнення суми 6 233,24 грн., яка складається із 2 036,21 грн. залишку заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 7 листопада 2003 року і 4 197,03 грн. (еквіваленту 630 євро) відшкодування моральної шкоди та була сплачена за рахунок Державного бюджету України ОСОБА_4 на виконання рішення Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) від 10 серпня 2006 у справі № 22591/04 “ОСОБА_4 проти України”.

Посилаючись на те, що вказана сума є збитками Державного бюджету України, що підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі частини четвертої статті 9 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (далі – Закон), МЮ України просило задовольнити позов.

Господарський суд Донецької області рішенням від 21 травня 2009 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 3 серпня 2009 року, позов задовольнив частково: стягнув із ДП “Селидіввугілля” на користь Державного бюджету України збитки в розмірі 2 036,21 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вищий господарський суд України постановою від 25 лютого 2010 року залишив постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 серпня 2009 року без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2010 року на підставах, передбачених статтею 111-16 Господарського процесуального кодексу України, МЮ України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини четвертої статті 9 Закону та статті 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило задовольнити подану заяву, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

До заяви МЮ України долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 2 червня 2009 року в справі № 18/115, від 1 липня 2009 року в справі № 18/116, від 1 липня 2009 року в справі № 18/117, від 23 червня 2009 року в справі № 42/305, від 25 листопада 2009 року справі № 10/9, від 22 вересня 2009 року в справі № 17/5, від 10 листопада 2009 року в справі 20/24, від 14 грудня 2009 року в справі № 12/43, від 28 липня 2009 року в справі № 8/270-08, від 11 червня 2009 року в справі № 4/292-08, у яких суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про задоволення таких позовних вимог.

Ухвалою від 15 листопада 2010 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 20/21 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 7 жовтня 2003 року з ДП “Селидіввугілля” було стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати її померлого чоловіка та інших виплат у сумі 10 317,71 грн.

Державною виконавчою службою Селидівського міського управління юстиції (далі – ДВС Селидівського МУЮ) 25 лютого 2004 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду.

Протягом серпня – жовтня 2004 року на виконання рішення суду ОСОБА_4 було виплачено 8 281,50 грн., решту суми в розмірі 2 036,21 грн. виплачено не було.

Європейський суд рішенням від 10 серпня 2006 року у справі № 22591/04 “ОСОБА_4 проти України” встановив невиконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 7 жовтня 2003 року більше двох років і восьми місяців та порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) до цієї Конвенції.

Встановивши вказані обставини, Європейський суд поклав на державу Україна обов’язок виплатити ОСОБА_4 2 036,21 грн залишку заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 7 жовтня 2003 року і 630 євро на відшкодування моральної шкоди.

Рішення Європейського суду у справі “ОСОБА_4 проти України” було виконано за рахунок Державного бюджету, що підтверджено платіжними дорученнями від 26 грудня 2006 року № 2124, 2125.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 є МЮ України, зобов’язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Частиною першою статті 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, із змісту частини четвертої статті 9 Закону та статті 1191 ЦК України випливає, що держава Україна в особі МЮ України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви МЮ України слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23–111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 лютого 2010 року у справі № 20/21.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.