Постанова “Про стягнення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів”

Автор Редактор в Сер 2, 2018

Господарське судочинство

Про стягнення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 15 листопада 2010 року

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на них не розповсюджується.

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року в справі №4/720 за позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення 199733 грн. 87 коп.,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2009 року заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації до публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення 199733 грн. 87 коп., яка складається з інфляційних втрат у розмірі 61940 грн. 71 коп., трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 28364 грн. 39 коп. та пені в розмірі 109428 грн. 77 коп.

Позовні вимоги, з посиланням на положення ст.ст. 549, 625 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за договором банківського вкладу (депозиту) №08/456 від 19 листопада 2008 року, з урахуванням додаткових угод, щодо повернення вкладу в строк, передбачений умовами договору.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» на користь фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації три проценти річних у розмірі 4191 грн. 77 коп. У решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції і, відповідно, рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідно до ст.ст. 58, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому протягом його дії не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

У зв’язку з цим, за висновками суду касаційної інстанції, вимоги кредитора про стягнення передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у період дії мораторію, не підлягають задоволенню.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року з підстав, передбачених пунктом 1 ст. 111-16 ГПК України, Генеральний прокурор України просить скасувати зазначену постанову і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 625 ЦК України та ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року в справі №4/719 та від 8 липня 2010 року в справі №25/528.

За результатами розгляду касаційних скарг у даних справах, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, що містяться у ст. 625 ЦК України та ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дійшов висновку про те, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не поширюється на інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних, оскільки останні входять до складу грошового зобов’язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи №4/720 судом встановлено, що 19 листопада 2008 року між фінансовим управлінням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» укладено договір банківського вкладу (депозиту) №08/456 з розміщенням вкладу (депозиту) у розмірі 1000000 грн. до 18 лютого 2009 року включно, з датою повернення вкладу 19 лютого 2009 року. Додатковими угодами №2 від 1 грудня 2008 року та №3 від 2 грудня 2008 року сторони збільшили процентну ставку на вклад до 17% річних та суму вкладу (депозиту) на 700000 грн. Банківський вклад повернуто з порушенням встановленого договором строку.

Постановою правління Національного банку України №53 від 6 лютого 2009 року у ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 9 лютого 2009 року до 9 лютого 2010 року та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку.

Частиною 2 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань, зокрема, у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (п.2 ч.3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність») .

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про те, що нараховані позивачем відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три процента річних у період дії мораторію являються штрафними санкціями не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-23 – 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 липня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 ГПК України.