Про скасування податкових повідомлень-рішень
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 4 липня 2011 року
Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку про правомірність віднесення Товариством до валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами, витраченими на купівлю цінних паперів.
Верховний Суд України, розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Альтернатива +” (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі – ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 23 червня 2009 року № 0001172330/0, а також від 21 липня 2009 року № 0001172330/1 та від 6 жовтня 2009 року № 0001172330/2, прийняті в результаті адміністративного оскарження першого з метою доведення нового граничного строку оплати, якими йому визначено 20 539 524 грн 70 коп. податкового зобов’язання з податку на прибуток (у тому числі 10 960 387 грн основного платежу та 9 579 137 грн 70 коп. штрафних (фінансових) санкцій).
На обґрунтування позову Товариство послалося на помилковість висновків ДПІ про нікчемність правочинів щодо придбання акцій та безпідставність віднесення позивачем до валових витрат суми відсотків, сплачених за користування кредитом.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 15 лютого 2011 року, позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивач правомірно відніс до валових витрат суму відсотків, сплачених за користування кредитом, використаним ним в межах господарської діяльності, оскільки факт порушення останнім вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 та підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР) ДПІ не доведено. Крім того, суди визнали законними дії Товариства щодо віднесення ним до витрат в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами та деривативами вартості придбаних акцій, які не мали ані дефекту походження, ані дефекту статусу.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ДПІ просить скасувати оскаржувану ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий касаційний розгляд.
Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви ДПІ ухвалі касаційного суду від 25 листопада 2010 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 та підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.
У справі, рішення касаційного суду в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку про те, що в разі використання кредитних коштів для придбання акцій відсотки за користування цими коштами мають обліковуватися в окремому порядку за правилами підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.
У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що позивач правомірно відніс до валових витрат на підставі підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 цього Закону суму відсотків, сплачену за користування кредитними коштами, витраченими на купівлю цінних паперів.
Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано вищезазначені норми права, при цьому у справі, що розглядається, – правильно.
На думку Верховного Суду України, відсотки за користування кредитними коштами, витраченими на придбання цінних паперів, не є витратами у розумінні підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.
Так, відповідно до зазначеної норми під терміном “витрати” слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв’язку з таким придбанням.
Зі змісту викладеного вбачається, що під витратами слід розуміти суму коштів, сплачену продавцю цінних паперів, або розмір заборгованості перед ним, в рахунок якої отримано цінні папери.
Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку про правомірність віднесення Товариством до валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами, витраченими на купівлю цінних паперів.
Згідно з частиною першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.