Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Постанова “Про порядок надання в оренду земельних ділянок комунальної власності”

0 803

Про порядок надання в оренду земельних ділянок комунальної власності

Верховного Суду України  П О С Т А Н О В А

від 22 листопада 2010 року

Нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. .

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, зобов’язавши орган місцевого самоврядування укласти договір оренди земельної ділянки за відсутності його рішення про передачу земельної ділянки в оренду, на порушення вимог частини першої статті 116, частини першої статті 124 ЗК та пункту 34 частини першої статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” дійшов помилкового висновку про можливість передачі в оренду земельної ділянки шляхом зобов’язання органу місцевого самоврядування укласти договір оренди за відсутності його рішення про передачу земельної ділянки в оренду.

Верховний Суд України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року у справі № 11/198/08 за позовом іноземного підприємства “Хімтранс-Україна” до Миколаївської міської ради про зобов’язання укласти договір оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У червні 2008 року іноземне підприємство “Хімтранс-Україна” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про зобов’язання укласти договір оренди земельної ділянки (в межах, визначених у проекті землеустрою) площею 10 580 кв. м для будівництва комплексу з перевантаження експортно-імпортних добрив на причалі № 13 по вул. Заводській у місті Миколаєві у зв’язку з виконанням необхідних дій відповідно до вимог земельного законодавства, які надають право на оренду земельної ділянки, та відмовою в укладенні такого договору.

Господарський суд Миколаївської області рішенням від 12 червня 2008 року позов задовольнив.

Вищий господарський суд України постановою від 5 серпня 2010 року рішення господарського суду Миколаївської області від 12 червня 2008 року залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень на підставах передбачених пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, Генеральний прокурор просить постанову суду касаційної інстанції скасувати і направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування пункту 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, частини першої статті 116, статей 123, 124 Земельного кодексу України (далі – ЗК), частини другої статті 16 Закону України “Про оренду землі”.

Вищий господарський суд України ухвалою від 14 вересня 2010 року в зазначеній справі вирішив питання про її допуск до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи Генерального прокурора, Верховний Суд України дійшов висновку, що у цьому випадку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, за якого суди по-різному вирішують питання щодо правових підстав набуття права на оренду земельних ділянок державної чи комунальної власності та передачі таких земельних ділянок в оренду.

Так, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про можливість зобов’язання органу місцевого самоврядування укласти договір оренди земельної ділянки з суб’єктом господарської діяльності за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки.

Водночас у доданій до заяви постанові Вищого господарського суду України від 19 травня 2010 року у справі № 17/390 за позовом ТОВ “Інбудінвест” до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки касаційний суд застосував до спірних відносин оренди землі комунальної власності положення частини першої статті 116 та частини першої статті 124 ЗК, дійшовши висновку проте, що набуття права користування та передача в оренду земельних ділянок із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Як установлено господарськими судами, предметом цього судового розгляду є вимоги суб’єкта господарської діяльності про зобов’язання органу місцевого самоврядування укласти договір оренди земельної ділянки на підставі вчинення усіх юридично значимих дій, необхідних для набуття права оренди за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об’єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Основного Закону встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 12 ЗК розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

За частиною першою статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, зобов’язавши орган місцевого самоврядування укласти договір оренди земельної ділянки за відсутності його рішення про передачу земельної ділянки в оренду, на порушення вимог частини першої статті 116, частини першої статті 124 ЗК та пункту 34 частини першої статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” дійшов помилкового висновку про можливість передачі в оренду земельної ділянки шляхом зобов’язання органу місцевого самоврядування укласти договір оренди за відсутності його рішення про передачу земельної ділянки в оренду.

За таких обставин, оскільки Вищий господарський суд України, розглядаючи цю справу, допустив неоднакове застосування норм матеріального права, прийняте ним судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 111-24, 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 серпня 2010 року в справі № 11/198/08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.

Залиште коментар