Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Рішення “У справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ,,,”

0 28

Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України “Про судоустрій України”, указів Президента України “Про Державну судову адміністрацію України”, “Про Положення про Державну судову адміністрацію України”

м. Київ Справа N 1-40/2009 17 грудня 2009 року N 32-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича – головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича – доповідача,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В’ячеслава Васильовича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Стецюка Петра Богдановича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 27-28, ст. 180), указів Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 року N 780 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 36, ст. 1674), “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 3 березня 2003 року N 182 (Офіційний вісник України, 2003 р., N 10, ст. 432).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України “Про Конституційний Суд України” стало конституційне подання 45 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України “Про Конституційний Суд України” є наявність тверджень щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України “Про судоустрій України”, указів Президента України “Про Державну судову адміністрацію України”, “Про Положення про Державну судову адміністрацію України”. Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – 45 народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III (далі – Закон), укази Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 року N 780 (далі – Указ N 780), “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 3 березня 2003 року N 182 (далі – Указ N 182).

Автори клопотання стверджують, що, приймаючи Закон, Верховна Рада України виходила з обсягу конституційних повноважень глави держави, визначених статтею 106 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, яка передбачала його право формувати центральні органи виконавчої влади, до яких і належить Державна судова адміністрація України. Після внесення змін до Основного Закону України згідно з Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року N 2222-IV його нормами не встановлено повноважень Президента України формувати центральні органи виконавчої влади, призначати і звільняти їх керівників та затверджувати положення про такі органи. Вирішення зазначених питань віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (пункти 9-1, 9-2 статті 116 Конституції України).

Аргументуючи свої твердження, суб’єкт права на конституційне подання наводить норми Основного Закону України та правові позиції Конституційного Суду України, викладені у його рішеннях від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади), від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008 у справі щодо підпорядкування спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008 у справі щодо Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, відповідно до яких повноваження Президента України встановлюються виключно Конституцією України.

Автори клопотання вважають, що оспорювані положення Закону стосовно визначення Президента України суб’єктом, який призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників (частини друга, шоста статті 127), затверджує положення про Державну судову адміністрацію України (частина п’ята статті 128), не відповідають статтям 6, 8, частині другій статті 19, статтям 106, 116 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Верховний Суд України, Міністерство юстиції України, Державна судова адміністрація України, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

В Основному Законі України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Президент України здійснює повноваження, визначені Конституцією України (пункт 31 частини першої статті 106), що унеможливлює виконання ним інших повноважень, крім встановлених Основним Законом України, на що неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008.

3.2. Верховна Рада України у 2002 році прийняла Закон, в частині другій статті 125 якого закріплено положення, що Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи. У частинах другій, шостій статті 127 Закону Президента України визначено суб’єктом, який призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників. Згідно з частиною п’ятою статті 128 Закону положення про Державну судову адміністрацію України затверджується указом Президента України за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.

На виконання Закону Президент України видав Указ N 780 та Указ N 182, якими було утворено Державну судову адміністрацію України та затверджено положення про неї.

Повноваження Президента України, передбачені частинами другою, шостою статті 127, частиною п’ятою статті 128 Закону, ґрунтувалися на положеннях статті 106 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, а саме пунктів 10, 15 частини першої, за якими Президент України за поданням Прем’єр-міністра України утворював, реорганізовував та ліквідовував центральні органи виконавчої влади, призначав керівників центральних органів виконавчої влади та припиняв їхні повноваження на цих посадах.

3.3. Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, внесено зміни до Конституції України, зокрема статей 106, 116. За зміненою редакцією статті 106 Основного Закону України Президент України не наділений повноваженнями формувати центральні органи виконавчої влади, призначати і звільняти їх керівників та регламентувати діяльність таких органів. Згідно з доповненнями статті 116 Конституції України пунктами 9-1, 9-2 зазначені повноваження належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На виконання вказаних положень Конституції України в Законі України “Про Кабінет Міністрів України” визначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є відповідальними перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому; Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Уряду України (частина друга, пункт перший частини дев’ятої статті 22). Голова Державної судової адміністрації України не входить до складу Уряду України. Таким чином, призначення на посаду та звільнення з посади керівника Державної судової адміністрації України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, оспорювані положення Закону стосовно повноважень Президента України, закріплених у частинах другій, шостій статті 127, частині п’ятій статті 128, є такими, що не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України.

4. Народні депутати України просять визнати неконституційними Указ N 780 та Указ N 182. Указом Президента України “Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України” від 23 червня 2009 року N 477 визнано такими, що втратили чинність, укази Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 року N 780, “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 3 березня 2003 року N 182.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001, юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Згідно з пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі, якщо в процесі пленарного засідання виявлено підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені статтею 45 Закону України “Про Конституційний Суд України”.

У зв’язку із зазначеним, згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України”, пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного Суду України конституційне провадження у справі підлягає припиненню в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) указів Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 року N 780, “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 3 березня 2003 року N 182 з підстав непідвідомчості Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III, а саме:

– частину другу статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Державної судової адміністрації України;

– частину шосту статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України заступників Голови Державної судової адміністрації України;

– частину п’яту статті 128 щодо затвердження Президентом України положення про Державну судову адміністрацію України.

2. Припинити конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) указів Президента України “Про Державну судову адміністрацію України” від 29 серпня 2002 року N 780, “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 3 березня 2003 року N 182 на підставі пункту 3 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” – непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Положення частин другої, шостої статті 127, частини п’ятої статті 128 Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року N 3018-III, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

Залиште коментар