Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Завищені очікування – гіркі розчарування

0 59

Завищені очікування – гіркі розчарування

30 жовтня 2013 р. У Кловському палаці Києва відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Кримінальний процесуальний кодекс України: практика застосування та перспективи розвитку», яку організувала Національна школа суддів у тісному співробітництві з Верховним Судом України, котрий люб’язно надав для її проведення свою територію. Всі її учасники, котрим дісталася нагода виступити, погоджувалися з тим, що в цьому законі багато чого нового і корисного. Проте з промов представників, так би мовити, реального сектора юриспруденції логічно випливав не дуже втішний висновок: що корисне – те не нове, а що нове – не завжди корисне.

Не так сталося, як гадалося

На річницях іменника вважається правилом хорошого тону спочатку сказати про нього декілька теплих слів, а вже трішечки потому різати правду-матку. Не відступили від цієї традиції і організатори конференції.

Так, Голова ВСУ Ярослав Романюк зазначив, що Україна 17 років чекала нового КПК, котрий нині став для нашої держави своєрідною перепусткою до Європейського Союзу. Ректор Національної школи суддів Наталія Шукліна підкреслила, що прийняття Кримінального процесуального кодексу стало важливим кроком на шляху удосконалення кримінальної юстиції в Україні, і для його успішного впровадження в життя очолюваний нею заклад провів більше сотні лекцій, семінарів, конференцій та інших заходів. Проте після їхніх виступів заяложені фрази про велике позитивне значення нового КПК уже видавалися набридливим славослів’ям.

Не дуже бадьорою була промова «хрещеного батька» цього кодексу радника Президента України Андрія Портнова, котрий, на відміну від кращих для нього часів, зовсім не випромінював оптимізм. Його зрозуміти можна. У листопаді 2012 р. він упевнено прогнозував, що через рік завдяки застосуванню нового КПК кількість виправдувальних вироків зросте з 0,2% до 30-35%. Рік минув, але за даними Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, кількість осіб, стосовно яких за період з 20.11.2012 р. по 1.10.2013 р. ухвалено виправдувальні вироки судами першої інстанції, становить 110. А це менше 0,2% від загальної кількості ухвалених за той же період вироків.

У зв’язку з цим Андрію Володимировичу довелося позичати в сірка очі і пояснювати, чому сталося не так, як гадалося. Проте він доволі кмітливо знайшов вихід. Так, за даними Державної  судової адміністрації України, у 1-му півріччі 2012 р. було засуджено 76 тис. осіб, а у 1-му півріччі 2013 – лише 56 тис. Тож, на думку пана Портнова, ось цю різницю у 20 тис. незасуджених осіб, яка, мовляв, з’явилася завдяки новому КПК якраз і варто зарахувати до числа виправданих. І тоді нібито все зійдеться.

 Курс на гуманізацію

Аби переконатися в тому, головний юридичний радник Президента знову сплутав божий дар з яєчнею, мусимо зробити невеличкий екскурс в епоху, що передувала «веселим дев’яностим».

У 1982 році українськими судами було засуджено 162 тис. осіб, з них 104 тис. – до реального позбавлення волі. Це був найвищий пік репресивності після 1953 р. Потому почалася гуманізація і лібералізація, котра супроводжувалася поступовим і неухильним зниженням як першої, так і другої цифри, і у 1989 р. їхнє співвідношення вже становило відповідно 90 тис. і 38 тис. Але для цього правоохоронним органам не знадобилося з такою великою помпою приймати ні нового Кримінального, ні, тим більше, другорядного за своїм значенням Кримінального процесуального кодексу.

Натомість без зайвого галасу в робочому порядку вилучалися статті на кшталт тунеядства і порушення паспортного режиму, комерційного посередництва і приватного підприємництва. Певних коректив зазнав, звичайно, і тодішній КПК. Та головне не в цьому. Просто слідство стало частіше закривати справи за нереабілітуючими обставинами, а суди ширше використовувати умовне засудження та відстрочку від виконання покарання.

Або приклад іншої тенденції. У 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, положення якого були визнані значно гуманнішими за попередника. Проте ніякої лібералізації у першій половині 2000-х не спостерігалося. Швидше навпаки. За даними ДСА, у 2002 р. було засуджено 178 тис. осіб, а у 2004 р. – 205 тис. Зменшення кількості засуджених почалося лише у наступному 2005-му і тривало до 2010-го, коли вітчизняна Феміда знову змінила милість на гнів.

Отже, з викладеного випливає логічний висновок: сама по собі гуманність чи негуманність нового закону не впливає на його гуманне чи негуманне застосування працівниками правоохоронних органів. Тож якщо в нашому житті й спостерігається певна лібералізація кримінальної юстиції, то особливої заслуги в цьому нового КПК немає.

 Статистичний хаос?

А тепер хотілося б звернути особливу увагу читача на дві цифри, які назвав у своїй промові на конференції заступник Генерального прокурора України Григорій Середа, оскільки вони дуже важливі для того, аби зрозуміти, яка абракадабра закладена в конструкцію кодексу. Протягом перших дев’яти місяців минулого 2012 року Міністерством внутрішніх справ було зареєстровано 1838 умисних убивств. У поточному 2013 році, згідно з вимогами нового КПК,  держателем Єдиного реєстру досудових розслідувань стала прокуратура, і її органи протягом дев’яти місяців поставили на облік 5115 кримінальних правопорушень, котрі кваліфікуються як навмисні убивства.

З цього логічно випливає, що українці стали чи не утричі більше вбивати один одного. Таких різких стрибків за останні півсторіччя не було. Даний показник ніколи не був сталим, проте амплітуда коливань не перевищувала 10 відсотків. При чому ніяких особливих суспільних катаклізмів, котрі могли би спричинити сплеск агресивності наших співгромадян, не спостерігалося.

Питання: у чому ж тоді справа?

Відповідь: тільки в тому, що з прийняттям нового КПУ стали інакше рахувати злочини.

Але ж, даруйте: увмисне вбивство – це не крадіжка, яка може бути поставлена чи не поставлена на облік залежно від суми вартості викраденого майна, мінімальна планка якої щороку встановлюється парламентом. В нашу епоху, на відміну від часів «Руської правди», людське життя грошима не міряється.

Виходить одне з двох: або нам брехали усі 25 років відтоді, як з кримінальної статистики було знято гриф «таємно», або нам брешуть зараз. Тобто, або раніше кількість убивств штучно занижувалося, або нині вона штучно завищується.

Це питання варте того, аби поламати над ним голову, проте здоровий глузд підказує, що раніше нам з цього приводу не брехали. Бо кожний новий міністр внутрішніх справ, приймаючи справи, обіцяв якнайжорсткішу боротьбу за повноту реєстрації злочинів. Так, у 2006 р. Юрій Луценко «забув» поставити на облік 725 загиблих у дорожньо-транспортних пригодах. Його наступник Василь Цушко не лише оперативно виправив цю помилку, але й закинув попередникові нехлюйство. Тож за умов такого взаємоконтролю у нас немає підстав не довіряти даним МВС.

Отже, виходить, що новий КПК запровадив якусь чудернацьку систему обліку, яка одразу ж зробила Україну найпершою у Європі державою за рівнем увмисних убивств на душу населення. Що дало недоброзичливцям усі підстави для того, щоб характеризувати її як найбільш некомфортну на континенті країну для проживання, відвідування, ведення бізнесу і вкладання інвестицій.

Крім того, новий закон ввергнув вітчизняну криміналістику у статистичний хаос, оскільки за таких умов неможливо мати достовірну інформацію ні про наявність злодіїв, ні про здатність властей їх знешкоджувати. А це означає неможливість робити правильні висновки, приймати вірні рішення, а відтак і ефективно управляти процесом. Невже задля цього були витрачені мільйони бюджетних гривень на створення Єдиного реєстру досудових розслідувань разом з усім його електронним причандаллям?

 Невмируще окозамилювання

Варто відзначити також, що пан Середа навів переконливі дані, котрі свідчать про те, що прокуратура стала набагато менше вносити до суду подань про арешти підозрюваних. Однак виголошені ним цифри можуть виявитися звичайнісіньким окозамилюванням, про що сказав у своїй промові директор Координаційного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Міністерства юстиції України Андрій Вишневський.

За його словами, в Україні системного характеру набули так звані приховані затримання, коли працівники силових структур  фактично позбавляють людину волі, проте цей факт ніде фіксується. Як приклад він навів випадок, що стався у Гагарінському райвідділі міліції Севастополя. Це також надзвичайно цікава для дослідження тема, однак про неї, як і про низку інших порушених на конференції актуальних проблем, ми обов’язково розповімо у наступних номерах нашої газети.

Юрій Котнюк

Джерело:

ЮВУ № 45 (958)

Аналітична юриспруденція

    Джерело:

    ЮВУ № 45 (958)

    Залиште коментар