Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Судове трактування терміну “розумна економічна причина” (ділова мета).

0 16

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії адміністративного суду у справі № 813/2808/15.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Б» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Личаківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Справа судами розглядалась неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в позові про скасування податкових повідомлень-рішень скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками повторного перегляду, постановою Львівського окружного адміністративного суду в позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (діалогової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова  мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків про дотримання  позивачем законодавчих вимог при відображенні у податковій звітності операцій із придбання товарно-матеріальних цінностей, маркетингових послуг у спірних контрагентів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що представлені підприємством копії первинних документів містять лише загальні нормативні та статистичні відомості, що не є достатнім підтвердженням фактичного виконання договорів з отримання позивачем маркетингових послуг; операція з придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП спрямована виключно на збільшення витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Щодо заниження податкових зобов’язань із податку на додану вартість у розмірі 5000073,00 грн суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні накладні на повернення від ТОВ «С» товару всього на суму 3000438,00 грн, у тому числі ПДВ 500073,00 грн, які б підтверджували, що розбіжність між задекларованим і фактичним ПДВ становить ПДВ по ТОВ «Смарт Логістик», зобов’язання в сумі 5000073,00 грн не було відображено у податковій звітності з податку на додану вартість за січень-грудень 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надані первинні документи відображають реальність господарських операцій з придбання маркетингових послуг та є підставою для формування податкового обліку платника. Аналіз видаткових накладних шляхом співставлення відображених у них найменувань товарів не підтверджують висновки суду першої інстанції про реалізацію ТОВ «Р» власних основних засобів; факт придбання та транспортування товарів підтверджується первинними документами.

ВС зазначив, у даному випадку, за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту надання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Верховний Суд скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду та залишив у силі постанову Львівського окружного адміністративного суду.

Залиште коментар