Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Стережися антиколектора

0 36

Стережися антиколектора

Наприкінці минулого місяця Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ поставив жирну крапку у справі одного шахрая, котрий орудував під личиною антиколектора. Оголошений вердикт став ніби попередженням для потенційних жертв цієї схеми, котра, будучи винайденою у кризових умовах, носила поодинокий характер застосування, але за обставин відносної фінансової стабільності може набути масового поширення.

Логічна реакція на терор колекторів

Аби правильно зрозуміти суть описаних нижче подій, треба думкою перенестися у першу половину 2008-го року, коли внаслідок дуже сприятливого для України збігу обставин у Південно-Східній Азії вирувало будівництво мостів і доріг, внаслідок чого від нас туди широкою рікою плив металопрокат, а у зворотному напрямку – легкові автомобілі, мобільні телефони і різна побутова техніка. Проте придбати це добро можна було не стільки завдяки підвищення рівня зарплати, скільки завдяки підвищення рівня доступності кредитів.

Але у другій половині того ж 2008-го, коли у них будівництво завершилося і попит на основну нашу експортну продукцію скоротився, почалося те, що назвали кризою. Зарплати рости перестали, робочі місця стали скорочуватися, а банки, які щедрою рукою роздавали гроші, почали (уже залізною рукою) забирати їх назад. Причому робили це настільки негуманними, а іноді й настільки непорядними методами, що «на численні прохання трудящих» парламент у грудні 2008 р. прийняв низку доповнень до Цивільного кодексу і Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Зміст одного з них вартий, аби його процитувати: «Банкам забороняється  в  односторонньому  порядку  змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної  ставки  за  кредитними  договорами». Цей закон набрав чинності 10 січня 2009р.

Отже: якщо банк без згоди клієнта підвищив відсоток за кредитом до цієї дати, то позичальник мусить платити. А якщо після – то вже зась. Питання нібито вичерпане, але знайшлися серед представників вітчизняної юридичної спільноти «великі» знавці Конституції, котрі «докопалися» до її ст. 58, яка гласить, що закони не  мають зворотної дії в часі, крім випадків,  коли  вони  пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, якщо пом’якшують (в даному випадку цивільну відповідальність), то можуть мати. А якщо взяти дану конкретну ситуацію, то дії адміністрації банку, яка в односторонньому порядку підвищила платню за кредит, можуть бути визнані незаконними, навіть коли вона зробила це і до 10 січня 2009р. Треба лишень знайти грамотного адвоката, який зможе виграти справу в суді.

          У досвідченого юриста подібна логіка викличе хіба що веселу посмішку. Але тисячі наших співгромадян, які стали жертвами банкірського свавілля, до категорії досвідчених юристів не належали, а тому й кинулися шукати «грамотних адвокатів». Попит, як відомо, породжує пропозицію, і невдовзі в Україні, як гриби після дощу, почали з’являтися комерційні фірми і громадські організації, у назві яких був присутній прикметник «антиколекторська». 
 
Виманювання грошей в рамках закону
У 2008 році тоді ще 28-літня мешканка Волині Оксана Іванюк (тут і далі прізвища змінені) взяла в «Укрсиббанку» кредит в сумі 115 тисяч доларів США для придбання трьох автомобілів. Далі – як у всіх: платити стало нічим, а тут ще й банк спочатку підвищив відсоткову ставку, а потім і подав до Луцького міськрайонного суду позов про стягнення грошових коштів за невиконання умов кредитного договору.
Не бажаючи обтяжувати особистими проблемами своїх знайомих досвідчених юристів, жіночка, покопирсавшись в Інтернеті, натрапила на таку собі Антиколекторську компанію «СЕВІКС», яка обіцяла усім бажаючим безкоштовну правову допомогу у судових війнах з кредиторами.
Слово «безкоштовну» в даному випадку виявилося чистою правдою: компанія не взяла з неї ані копієчки, зате порекомендувала їй приватного підприємця Петренка, котрий запевнив, що суд прийме рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки є усі підстави вважати кредитний договір незаконним і необов’язковим до виконання. І вже з цим 35-річним чоловіком вона й уклала договір-доручення про надання юридичних послуг та представництво в загальних судах України.
Ці послуги в загальному підсумку обійшлися в 11 тис. грн., але як згадує потерпіла, гроші витрачалися якось непомітно. Разова консультація – 500 грн., ще одна – ще стільки ж. Складання заперечення, запиту, клопотання – вже по одній тисячі. Участь у судовому засідання – вже по три тисячі. Так і набігло. Це так звана покрокова оплата. Навіть законослухняні юристи часто користуються такою схемою, щоб викачати з клієнта якомога більше грошей. Спочатку орієнтують його на невелику основну суму, лише побіжно згадуючи про супутні витрати, які насправді можуть перевищити (іноді в рази) обіцяну цифру.
Судовий процес Оксана благополучно програла. Варто розповісти, як суд розцінив дві основні претензії до банку, які вийшли з-під пера Петренка.
Перша стосувалася вже згаданої нами проблеми односторонньої зміни розміру відсотків. Посилаючись на Основний закон та низку інших, суд визнав її нікчемною, оскільки норма, на яку посилався відповідач, набрала чинності лише 10 січня 2009 р.
Друга претензія здатна спровокувати у будь-якого банкіра істеричний регіт. Коротко її суть можна викласти у фразі «Я взяв валютний кредит, а він поза законом». Петренко ж у тексті заперечення позову розлого послався на низку профільних нормативних актів. В тому числі й на Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. Але суд розбив його аргументи в пух і прах, виклавши натомість вердикт, уривок з якого також варто навести дослівно: «Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті».
З огляду на це та інше суд першої інстанції задовольнив позов банку і з цього моменту звершився етап не зовсім моральної, але цілком законної антиколекторської діяльності пана Петренка. Якби, заробивши на рівному місці десяток тисяч гривень, він безпорадно розвів руками і сказав «Я зробив усе, що міг», ця історія закінчилася б так само тихо, як і сотні подібних. Але наш герой зміркував, що цю дурепу можна «подоїти» ще, і пообіцяв їй за 25 тис. доларів «залізобетонно» виграти справу в апеляційній інстанції. Але «ця дурепа», нарешті переступивши через свою гордість, таки прийшла порадитися до своїх знайомих досвідчених юристів, котрі, одразу втямивши в чому річ, привели її за руку до Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України у Волинській області.
 
Кримінальний фінал
Сищики УБОЗ провели операцію по викриттю зловмисника за всіма правилами оперативно-розшукової діяльності. У призначений Петренком час місце зустрічі було взяте під відеонагляд, потерпілу спорядили диктофоном. От тільки з грошима у них (як і в потерпілої), було негусто: нашкребли тільки 2500 доларів, проте для оперативної комбінації стачило й  цього.
Сама зустріч відбулася в автомобілі плутяги. Оксана сказала, що згодна на всі його умови і передала гроші, додавши, що решту принесе згодом. Тільки вона вийшла з машини, Петренко був затриманий правоохоронцями і в нього було вилучено 25 купюр по 100 доларів кожна, на яких під дією ультрафіолетового світіння було видно напис «хабар».
Обвинувачення було пред’явлене за двома статтями Кримінального кодексу: 
= 190 – замах на шахрайство;
= 369 – підбурювання до давання хабара.
Підсудний свою провину не визнав і заявив, що 25 тисяч доларів, які він просив у потерпілої, були його гонораром, частина якого буцімто призначалася для проведення судово-бухгалтерських експертиз і отримання наукових консультацій та правових висновків. А частина для оплати його поїздок і робочого часу.
Проте суд визнав цю версію голослівною, оскільки в договорі про надання юридичних послуг ні про це, ні тим більше про оплату в валюті не йшлося. Крім того суду були надані п’ять файлів розмов Петренка з Оксаною, в ході яких він постійно наголошував на необхідності передати хабар його знайомим суддям з Апеляційного суду Волинської області.
5 листопада 2010 р. Луцький міськрайонний суд проголосив вирок: чотири роки позбавлення волі з відбуванням покарання в установах пенітенціарної служби, змінивши запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду.
Під час розгляду апеляційної скарги Петренко пробував запудрити суддям мозки нісенітницею про те, що отримані від Оксани гроші призначали ся для фінансування передвиборчої компанії президента, але судді розцінили цю заяву як намагання підсудного заплутати справу і уникнути відповідальності.
І от 22 жовтня 2013 р. Вищий спеціалізований суд визнав правильність вердиктів обох попередніх інстанцій, ухваливши залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок без змін.
Отже, в даному випадку банкіри,  сищики і судді спрацювали на совість – честь їм за це і хвала. Але мій журналістський обов’язок вимагає «прокачати» ситуацію, коли всі вони спрацювали би так само узгоджено і професійно, але тільки зі знаком «мінус». Що буде, коли антиколекторським шахрайством займуться не одинаки-дилетанти, а організовані угруповання професіоналів?
Спробуймо уявити найгірший сценарій. Працівники банку негласно засновують антиколекторську фірму і у змові з деякими своїми боржниками влаштовують такий собі зразково-показовий судовий спектакль, в ході якого позичальники подають позов про визнання кредитного договору недійсним і виграють його. 
Як ви гадаєте, чи вишикується до такої фірма черга легковажних позичальників, які повірять, що їм пощастить теж? Досвід пірамід на кшталт МММ, трастів чи «Еліти-Центру» показав, що може, якщо, звичайно, буде хороша реклама.
А чи зможе суд не дати втягнути себе у цю гру? Однозначно – не зможе. Бо нині засадою не те що господарського, а й навіть кримінального провадження є змагальність сторін. Відтак роботою суду є не встановлення істини по справі, а оцінка доказів, наданих сторонами. І якщо сторони у змові між собою, то суду не лишиться нічого іншого, як зіграти відведену йому роль. За історичними прикладами далеко ходити не треба: за викладених вище обставин «дуже смішні» рішення може приймати не лише який-небудь український районний суд, а й навіть Стокгольмський арбітраж.
Тож єдиною перепоною для розвитку такого сценарію може бути не юридична, а суто економічна причина. І якщо цим досі ніхто з банкірів не зайнявся, то, напевне, тому, що або гра не варта свіч, або шкурка вичинки.
Так це чи не так – моє діло попередити, а ви чиніть, як хочте.

Юрій Котнюк, спеціально для ЮВУ

Джерело:

ЮВУ № 46

Аналітична юриспруденція

    Джерело:

    ЮВУ № 46

    Залиште коментар