15 грудня ц.р. французькій суд визнав екс-президента та екс-прем’єр-міністра Франції, екс-мера Парижа Жака Ширака винним у скоєнні службових злочинів і виніс відповідний вирок. Це перший посадовець такого рівня у сучасній Франції, який не тільки став перед судом, а й отримав обвинувальний вирок. Свій стислий первісний коментар до цієї події надає доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Є.Л. СТРЕЛЬЦОВ.

Деякі короткі біографічні дані

Жак Рене Ширак (фр. Jacques Rene Chirac) народився 29 листопада 1932 року в Парижі. Вважається, що його предки буёли провансальськими селянами. Він був єдиною дитиною в родині, його сестра померла в ранньому дитинстві. В юності навчався в ліцеї, три місяці проробив на транспортному судні, проходив військову службу у французькій армії, у 1956-57 роках брав участь у Алжирській військовій кампанії, був поранений. Потім закінчив два відомі навчальні заклади: Інститут політичних досліджень та Національну школу управління. Після отримання вищої освіти у 1959 році почав свою трудову діяльність як державний службовець – аудитор Рахункової палати.

З 1956 року одружений з пані Бернадетт Шордон де Курсель. Має двох дочок: Лоранс (1958) і Клод (1962). Є і прийомна дочка – уродженка В’єтнаму Ань Дао Трасель. Родина Шираків має замок Біті в департаменті Коррез і квартиру в Парижі площею 114 кв. м.

Його політична кар’єра

Достатньо тривала та насичена, тому виділяємо тільки, умовно кажучи, основні його посади. Взагалі вважається, що з початком трудової діяльності пов’язаний і початок політичної, причому він первісно підтримував комуністичні ідеї і працював розповсюджувачем газети французьких комуністів «Юманіте». Але потім змінив свої політичні пристрасті і став активістом, а потім і одним з лідерів правих голліських партій. Активно проявив себе у виборчих кампаніях Шарля де Голля і Жоржа Помпіду, за що отримав від останнього призвістко «Бульдозер». В уряді Пьєра Мессера, під час президентства Жоржа Помпіду, був міністром сільського господарства (1972). Після смерті Жоржа Помпіду підтримав на виборах президента Жискара д’Естена і в обмін на це був призначений прем’єр-міністром (1974-1976). Потім тим же д’Естеном відправлений у відставку. Очолив опозиційну партію «Об’єднання в підтримку республіки ”. З 1977 по 1995 роки – мер Парижа, причому він був першим мером цього міста після того, як французька столиця (після довгої перерви) знову була виділена в окремий департамент і виникла потреба в такій посаді. Продовжуючи працювати мером, у 1986 році, в рамках домовленості з президентом Франсуа Міттераном, знову очолив уряд, але їх відносини були складними. У 1988 році Ширак виставив свою кандидатуру на президентських виборах вже проти Міттерана, але програв і знову пішов у відставку з посади прем’єр-міністра, залишившись працювати мером Парижа.

У 1995 році він знову взяв участь у президентських виборах. Його конкурентом був соціаліст Ліонель Жоспен, якого Ширак, небагато уступивши в першому турі, переміг у другому, вирішальному, і став 5-м президентом П’ятой республіки (П’ята республіка, це період у французькій історії з 1958 року дотепер, визначений конституцією Франції, яка була прийнята в 1958 році). У 2002 році він знову взяв участь у президентських виборах і переміг, маючи не дуже високий попередній рейтинг, здебільшого за рахунок того, що практично усі ліві партії закликали своїх прихильників голосувати, в першу чергу, проти суперника Ширака. Таким чином Жак Ширак був президентом Франції з 17 травня 1995 року до 16 травня 2007 року, тобто 12 років. Після цього Ширак довічно став членом Конституційної ради Франції.

Тож, якщо брати до уваги тільки ці, найбільш значні посади, можливо стверджувати не тільки про наявність дуже великого політичного досвіду, а й значного досвіду роботи на найвищих публічних посадах у державі. Так, він був президентом Франції два строки, тобто 12 років. Це другий за тривалістю строк перебування на цій посаді. Більше на цій посаді перебував лише Франсуа Міттеран – 14 років. Він також двічі – єдина особа в історії П’ятої республіки – займав посаду прем’єр-міністра. Він був мером Парижа 18 років. Зовнішньо – дуже вдала кар’єра, але, як виявляється, не все складалось так просто.

Обставини, які ставились у вину, та обвинувальний вирок

Виглядають наступним чином. Як виявило слідство, з 1990 по 1995 роки Ширак створив певну кількість фіктивних робочих місць в мерії Парижу. На фіктивно оформлених працівників, які не виконували ніякої роботи в мерії міста, нараховувалась заробітна платня, яка потім вже перераховувалась до фонів партії, яку він у той час очолював. Саме за рахунок цих коштів Ширак платив співробітникам свого партійного штабу, в тому числі і перед своїми виборами на посаду президента в 1995 році. Такі зловживання коштували бюджету французької столиці 1,4 млн євро. З цього приводу спочатку розслідувалось дві кримінальні справи. Перша була порушена в Парижі і стосувалась 21 фіктивного робочого місця в 1992-1995 роках. Друга стосувалась 7 фіктивних робочих місць, слідство вела прокуратура паризького пригороду Нантер. Таким чином, всього 28 епізодів, котрі потім в судовому засіданні були об’єднанні в одну справу. Позов проти Ширака свого часу подавала і мерія Парижа з вимогою повернути ці гроші.

До 2007 року, до того часу, коли Ширак як президент Франції мав певний імунітет, слідство йшло не дуже «швидко». Але після того, які він залишив цю посаду, розслідування було пришвидшено. У всякому разі, в жовтні 2009 року вже було прийнято рішення про початок судового розгляду цієї справи. Остаточний період судового розгляду цієї справи розпочався в березні цього року. Тут теж були свої юридичні складнощі. Наприклад, вже після березневого початку судового розслідування, слухання у цій справі були призупиненні, оскільки захист Ширака наполягав, що це суперечить конституції Франції. Але в зв’язку з тим, що Конституційний суд висловив іншу точку зору, в вересні судові слухання були поновленні. В остаточному варіанті з 28 епізодів суд щодо 19 з них визначив, що вони повністю або частково доведені і можуть бути поставлені у вину Шираку.

У зв’язку з тим, що у справі не була доведена особиста корисна зацікавленість Ширака щодо цих грошей, йому як основному фігуранту інкримінувалось зловживання службовим становищем і розтрата бюджетних коштів. Максимальне покарання за ці злочини – 10 років позбавлення волі і штраф до 150 тис. євро.

Незважаючи на давність цих подій та поганий стан здоров’я Ширака (лікарі констатували у нього «тяжкі та необоротні неврологічні проблеми, які здатні викликати втрату пам’яті і розвиток сенільної деменції, що не дає змогу йому точно відновити об’єктивну картину тих подій); відмову мерії Парижа від свого позиву, тому що Ширак і його партія заплатили мерії 2,2 млн євро компенсації; дуже «миролюбну» позицію прокуратури тощо, суд все ж розпочався. Можливо в такому остаточному рішенні відіграла свою роль громадська думка, яка на певному етапі слідства почала казати про несправедливість французького правосуддя, що колишнього політичного лідера бажають «сховати» від відповідальності тощо. В усякому разі судове слідство відбулося і відповідне рішення було прийнято: Жак Ширак отримав свій обвинувальний вирок і відповідне покарання: 2 роки умовно і штраф у розмірі 1 євро. Він і його захист з вироком не згодні, але апеляцію подавати не будуть.

У цій справі спочатку проходило 9 підлеглих Ширака, в тому числі і екс-прем’єр-міністр Ален Жюпен, який теж отримав обвинувальний вирок: 14-місячний термін позбавлення волі, який було відкладено щодо реального виконання, і однорічна заборона займатися політичною діяльністю. Практично такі ж вироки – визнати винними, але призначити покарання, не пов’язане з позбавлення волі, суд виніс і щодо ще шести підлеглих Ширака. Стосовно ще двох справу було закрито.

Вирок та публічність кримінального права

Вони потребують, на нашу думку, не стільки відокремленого, скільки саме поєднаного аналізу. І основна відповідь, яку потрібно отримати, полягає в зіставленні: фігури Ширака, дій, які він вчинив, та вироку суду. Для цього потрібно знову звернутися до аналізу публічного «походження» кримінального права як галузі права, завдяки можливостям якої держава вирішує свої складні питання. Ця публічність має свій прояв, якщо казати в загальному плані, у процесах криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації. Цю, на нашу думку, основну відзнаку цієї галузі права і потрібно завжди мати на увазі, тому що, особливо останнім часом, дискусія щодо дійсної публічності кримінального права отримує відповідне пожвавлення. Таку дискусію ініціюють декілька положень. Традиційне – воно багато в чому пов’язано з встановленням суті кримінальної відповідальності або що повинно «відображати» притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечних діянь? Точок зору достатньо, багато з них мають необхідне обґрунтування. Але, якщо відійти від наукового «снобізму» і спробувати сформулювати це на більш «простому» рівні, то останнім часом, як нам здається, певну «перевагу» отримає позиція, згідно з якою кримінальна відповідальність – це, в першу чергу, обов’язок особи понести відповідальність за вчинення нею суспільно небезпечного діяння.

Але, якщо вважати, що цього достатньо, то яка тоді різниця між кримінальною відповідальністю та іншими видами юридичної відповідальності, за якими особа теж повинна нести відповідальність за вчинене правопорушення. А відмінність, з нашої точки зору, в тому, що публічність кримінального права полягає саме в тому, що офіційну загальну оцінку поведінці особи повинна спочатку надати держава. Саме держава, з урахуванням загальнодержавних цінностей, інтересів, критеріїв тощо, повинна це зробити. В інших випадках певну правову оцінку дій конкретної особи можуть дати фізичні або юридичні особи, громадські організації, але це, так би мовити, «особиста» оцінка, і держава в таких випадках не стільки підтримує її, скільки створює необхідні умови для забезпечення можливості такого «особистого» позову.

Якщо це так, то кримінальна відповідальність – це, так би мовити, «наступний» крок, після того, як держава дасть свою більш загальну офіційну оцінку діям особи або, говорячи трохи інакше, рішення держави щодо загальної оцінки людської поведінки знаходить свою реалізацію в притягненні до кримінальної відповідальності, тобто в необхідності особи «відчути» відповідне погіршення свого становища. А потім, в разі необхідності, можливо або потрібно призначити покарання чи застосувати інші кримінально-правові заходи. Ця ідея більш рельєфно знаходить своє відображення в положеннях кримінально-процесуального законодавства багатьох зарубіжних країн, коли, наприклад, кримінальні справи мають, за певною категорією справ, назви « відповідна держава проти…», що відразу підкреслює саме ставлення держави до оцінки відповідних діянь особи.

Це потрібно врахувати, бо сьогодні, на нашу думку, з’являється нове положення, згідно з яким свідомо або несвідомо певною мірою нівелюється публічний характер кримінального права. Висуваються різні аргументи, які, наприклад, повинні свідчити, що питання про кримінальну відповідальність можливо вирішити, умовно кажучи, на «приватному» рівні, наприклад між особами, поставили потім державу перед фактом про прийняте рішення.

Говорячи про це, ми розуміємо, що цивілізована держава, особливо в складні фінансові часи, постійно шукає шляхи «послаблення» навантаження на різні сектори державного будівництва, в тому числі і на систему юстиції в своєму загальному вигляді. Тому, коли мова йде про публічність кримінального права, то це не потрібно обов’язково пов’язувати з застосуванням «жорстких» можливостей цієї галузі права. Тут можливі будь-які конкретні рішення. Справа Ширака теж виразний приклад публічності кримінального права, коли послідовно приймається ряд рішень: може бути наданий суду, що підтверджує Конституційний суд; визнається винним, але покарання має суто символічний характер: умовне позбавлення волі і штраф в 1 євро. Чітке публічне рішення держави, яке прийнято завдяки можливостям публічної галузі права щодо особи, яка посідала в цій державі найвищі посади.

Замість висновків

Цікаво виглядає найоперативніша інформація про цю подію, в першу чергу, з боку різних «таборів» французьких управлінців та політиків. Якщо це спробувати систематизувати, то вже можливо підбити перші підсумки. Так, незважаючи на те, що ця подія триває вже достатньо довго, а з березня цього року відбуваються постійні судові засіданні, ніхто не вивчає, не аналізує, не коментує саме юридичні обставини цієї справи, їх достовірність, обґрунтованість існуючих доказів тощо. Мова у коментарях в основному йде не про фіктивні робочі місця, а про особистість Ширака, про його блискучу політичну кар’єру, його державно-політичні досягнення. Саме на це і «приміряється» обґрунтованість цього судового рішення. У зв’язку з цим і точки зору висловлюються різні. Наприклад, якщо казати про «захисників» Ширака, то кажуть, що для немолодої людини – це жорстокий вирок, що ці події відбувалися приблизно двадцять років тому і можливо було б усе забути. Інші, навпаки, кажуть, що таке рішення має важливе значення для всієї політичної культури Франції, тому що є відзнакою зрілою та прозорої демократії, незалежності основних суспільних інститутів від особистих відзнак однієї лидини. В усякому разі, справа Ширака – це перша в післявоєнній історії Франції подія, коли екс-глава держави притягається до кримінальної відповідальності, причому за економічні злочини. До нього, в 1945 році, був притягнений до кримінальної відповідальності Анрі Філіпп Петен, але за те, що співробітничав з нацистами.

Така ситуація і виникаюча з приводу цього дискусія відомі не тільки французам, а саме – що є більш важливим в оцінці поведінки певної категорії осіб: суспільна небезпечність діяння чи минулі заслуги цієї людини перед суспільством і державою? Складні питання, але відповіді, на нашу думку, ще складніші. П’ята республіка вже прийняла своє рішення…

Теги: