Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Проблеми конкурсного права в Україні. Крок уперед, два кроки назад (продовження)

0 73

Проблеми конкурсного права в Україні. Крок уперед, два кроки назад (продовження)

Початок читайте тут.

Павло ПРИГУЗА,
кандидат юридичних наук
суддя господарського суду
Херсонської області

Теоретично та відповідно до українського Закону про банкрутство заставний кредитор не має права на звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, суд відмовляє йому у прийнятті такої заяви. Вимоги заставного кредитора та обтяжене заставою майно боржника підлягають окремому обліку в реєстрі вимог кредиторів, оскільки є об’єктами чужого права. За такою правовою конструкцією конкурсна маса (не плутати з ліквідаційною масою!), яка належить боржнику, не повинна включати те майно, яке є предметом застави. Усе інше майно боржника та права щодо його комерційного використання, за винятком заставленого, є предметом конкурсного провадження, оскільки на нього претендують незабезпечені кредитори, які і називаються конкурсними. Отже, у праві неплатоспроможності слід відрізняти наявність двох різних об’єктів конкурсу, які визначають зміст прав учасників провадження. Для незабезпечених кредиторів таким об’єктом є конкурсна маса, а для забезпеченого кредитора – лише конкретне індивідуально визначене майно. Таким чином, забезпечений кредитор відповідно до доктрини права неплатоспроможності не може бути стороною у справі про банкрутство, а тому не має прав конкурсного кредитора на ініціювання справи про банкрутство, у нього не виникає процесуального права на участь у справі про банкрутство як сторони, він не може бути членом комітету кредиторів, не може приймати рішення з правом вирішального голосу щодо конкурсної маси тощо. Заставний кредитор є лише учасником провадження у справі про банкрутство без прав сторони. Учасником процесу він може стати лише з підстав, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

2. Змінено визначення грошового зобов’язання, яке є підставою для порушення справи про банкрутство. Встановлено, що до складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються зобов’язання боржника – фізичної особи – підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов’язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності.

Для стадії порушення справи про банкрутство це цілком зрозуміла і прийнятна норма з боку загальної доктрини права України.

Але Верховна Рада пішла далі. В інших нормах також встановлено, що  у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається належне йому майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов’язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності. На це майно не накладається арешт.

Зазначені положення суперечать загальним вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідно до яких громадянин-підприємець несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке можна звернути стягнення, за певними виключеннями, що передбачені Законом «Про виконавче провадження».

По суті, поряд з мораторієм на реалізацію майна державних підприємств, законодавець встановив мораторій щодо звернення стягнення на майно громадян-підприємців, яке на час порушення справи про банкрутство знаходиться в заставі.

На практиці ця норма призведе до дискримінації незабезпечених кредиторів банкрута, позбавить їх права на отримання задоволення з вартості заставленого майна. Ми знаємо, що вартість заставленого майна інколи в рази перевищує суму боргу, який забезпечується заставою. Включення такого майна до ліквідаційної маси саме і слугує досягненню мети конкурсного права – справедливого і пропорційного задоволення вимог усіх кредиторів: забезпечених і незабезпечених. У іншому випадку заставний кредитор перетворюється на привілейованого кредитора, який і не бере участі в конкурсній процедурі, і не втрачає права на предмет застави. У свою чергу, конкурсні (незабезпечені) кредитори при наявності майна, достатнього для задоволення вимог заставного кредитора та конкурсних кредиторів, не матимуть юридичної можливості отримати таке задоволення.

Звідси виникає суто процесуальне питання: чи підлягає припиненню справа про банкрутство, якщо у боржника є активи, які перевищують вартість забезпеченого зобов’язання? Яким чином ліквідаторові показати відсутність активів у ліквідаційному балансі, коли насправді активи є? Чому кредитор-інвестор має дарувати заставному кредиторові та боржникові активи (майно, гроші), які реально можна отримати в процедурі ліквідації? Яке соціальне благо хоче захистити держава, створивши нову касту «недоторканних»?

Конституція України  у той же час проголошує, що в Україні не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або за іншими ознаками. Чи не протиричать зміни до Закону про банкрутство вказаним принципам?

3. Інші зміни, що внесені 22.09.2011 року до Закону про банкрутство, носять хаотичний характер, не продумані текстуально та процесуально, спотворюють призначення певних субінститутів права неплатоспроможності, вводять нові правила поведінки, які є непотрібними і не мають ніякого юридичного значення. У той же час вони внесли плутанину в налагоджену роботу судів, сум’яття в діяльність та непорозуміння у правосвідомість суб’єктів права, які подають заяви про порушення справи про банкрутство.

Наприклад, передбачено, що суддя на другий день після винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство передає текст ухвали для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади України. Крім того, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу та офіційно оприлюднює її. Як видно, на суддю покладено обов’язок особисто оприлюднювати ухвали. Тобто технічна робота оператора системи діловодства суду перекладена на особу судді. Але навіщо його оприлюднювати, коли за правилами діловодства суду та Законом про доступ до судових рішень це питання вже законодавчо та практично вирішено?

Суперечливими є положення, якими передбачено право усіх кредиторів подавати заяви з грошовими вимогами до боржника одразу після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади. При цьому вказано, що заяви подаються за правилами статті 14 цього Закону. У той же час реалізувати це право за даною статтею в більшості випадків можливо лише після публікації оголошення за результатами підготовчого засідання, де вказується про визнання боржника неспроможним, введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна тощо. Не оприлюднення ухвали, а лише факт публікації оголошення по своїй правовій суті є правовстановлюючим юридичним фактом, яким відкривається конкурс.

Із доповненої до ст. 14 Закону про банкрутство частини четвертої випливає обов’язок суду визнавати конкурсний статус кредитора. Однак відповідно до доктринальних положень господарського процесу такий статус не визнається, а набувається шляхом подачі заяви до суду. Визнається не статус особи, а наявність грошової вимоги до боржника, від якої він (статус) є похідним…

Мораль проблеми

Чим частіше ми будемо звертатися до теоретичних основ права, тим твердішим буде становитися фундамент, на якому будуються знання про норми права неспроможності і права банкрутства, про їх інститути, субінститути та, в цілому, про неплатоспроможність як підгалузь права. Теорія права, на наше переконання, – це духовна складова правознавства як науки. До духовного треба відноситись з великою обережністю. Хто знає про духовність релігійну, той може зрозуміти і постановку питання в такій площині, що існує й духовність правова, юридична. Основні її канонічні правила сформульовані в загальній теорії держави і права. На них грунтуються права людини, що виписані, наприклад, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які Україна намагається осягнути та жити за ними.

Ось чому, як в усякій духовній традиції (вірі), так і в правознавстві, існують свої канонічні правила і заповіді, які неодмінно повинні виконуватися. Як відомо, невиконання однієї заповіді руйнує усю систему координат, на якій вона ґрунтується. Теорія провадження, що вибудовувалася століттями працею багатьох поколінь державних мужів, правників, філософів, – є надбанням європейської та національної правової культури. Це надбання слід шанувати, берегти та розвивати.

Як зазначає протоірей Андрій Ткачов, посилаючись на вчителів Закону Божого, «Не роби із слів Закону ні золотого вінця, ні лопати». Тобто – не перетворюй Закон ані на спосіб прославитися, ані на засіб зарабітку.

Актуальні ці слова і для нашого часу. Епоха висуває своєрідний соціальний виклик. Суспільству, очевидно, потрібні духовно збагачені юристи як для більш глибокого про­никнення духовного в життя миру права, так і для більшої незалежності юриста, що стоїть на канонах права від людских жертв, підкупів, служіння ідолам та іншим земним гріхам. Спасіння від правової єресі – дотримання канонів права! Але ж таких духовно багатих «стовпів» канонічного правознавства та канонічної юридичної науки в Україні багато. Питання скоріше в тому, чи прислухається до їх думки законодавець?  

Завданням кожного народного депутата, який голосує або натискає кнопку за ті чи інші зміни (доповнення) до законів України є, на нашу думку, врахування наукових підходів до правотворення. Міряти норми права треба не лопатами, а правильним мірилом і, при цьому – сім разів відміряй, один відріж (проголосуй).

При такому регулювання відносин у Законі «передбачливі» підприємці будуть укладати угоди застави свого майна про людське око, на всяк випадок банкрутства, лише щоб обдурити свого довірливого кредитора. Закон для шахрая?

Таким законом не захищено кредит, а, навпаки, підкладено бомбу під кредит та під інвестицію як основу ринкової економіки.

Розробники цього законопроекту вказали, що він сприятиме більш чіткому розумінню клієнтами фінансових установ своїх прав та обов’язків, а також закон зменшить соціальну напругу у суспільстві. Помилка. У пояснювальних записках до законопроекту 22.09.2011 щодо прогнозу соціально-економічних та інших наслідків його прийняття написана неправда.

Як зазначив В.С. Ковальський, здається, що влада не обтяжує себе передбаченням наслідків прийняття урядових рішень.

Фінансові установи замовили закон під себе. Вони не живуть майбутнім держави, суспільства. Своя сорочка ближче до тіла. Із закону роблять лопату, якою хочуть черпати багатства, думаючи, що захистили свої групові інтереси. Насправді – кинули камінь зневіри у право, охолодили інвестиційний клімат у державі, зробили крок назад від принципів ринкової економіки. У лічені роки ми змарнуємо і зруйнуємо все, що накопичено століттями.

Ми бачимо себе в європейському домі. Слід підкреслити, що більшість з нас по своєму духу та культурі – європейці. Нам зрозумілі більшість європейських цінностей. Наші артисти беруть участь в європейських заходах. Наші спортсмени чи не найтитулованіші в Європі. Наші вчені та більшість практиків доволі вільно орієнтуються у світі західних правових ідей. Але ми не можемо нормально розвиватися економічно, тому що у нашого мозку є «східна камера», яка зашорена від світла нашим минулим, де всі були однаково бідні. Бідні не тільки матеріально, а, головне, духовно. Духовно бідні люди не бачать перед собою високих цілей. Основна мета для них – будь-якою ціною дійти до влади, будь якою ціною розбагатіти, обібравши ближнього, тощо. Верховенство права для них поєднується з владними правами, а в результаті – підкорення права для своїх потреб, невиконання діючих законів, зловживання правом, рейдерство тощо.

Наслідки порушення канонів права

Здається неймовірним, але факт. Вищий господарський суд України, при здійсненні правосуддя прямо вказував у своїх постановах, що певні положення Закону про банкрутство не можуть застосовуватися, оскільки їх прийнято під впливом помилки законодавця.

Після набрання чинності змін до Закону про банкрутство від 22.09.2011 року, Вищий господарський суд України надіслав господарським судам інформаційного листа, зміст якого також вказує на помилку законодавця. ВГСУ рекомендує до вирішення на законодавчому рівні питання стосовно врегулювання суперечностей, що виникли з 22.09.2011 року в Законі про банкрутство, застосовувати основні положення цього Закону в його попередньому тексті.

Що це? Суди не хочуть виконувати волю законодавця? Чи, може, воля законодавця знаходиться на межі абсурду і здоровий глузд та внутрішнє переконання служителів Феміди не здатні її осягнути?

Є незрозумілим, навіщо було в прискореному темпі приймати вказані зміни від 22.09.2011 року, коли в Верховній Раді знаходиться на розгляді проект нової редакції Закону про банкрутство від Кабінету Міністрів України, який розглядався на науково-консультативній раді Вищого господарського суду, пройшов певні погодження з Вищим господарським судом, Інститутом законодавства Верховної Ради, міністерствами, відомствами та науковцями?

Очевидно одне, процес законотворення повинен бути поставлений на наукову основу. Проекти законів повинні розроблятися за участю галузевих спеціалістів-практиків та науковців, щоб «ляпи законодавця» були виключеними з його практики.

Теги:

конкурсне право, система спеціальних норм права, законодавство про банкрутство, порядок участі кредиторів і боржника, організація і здійснення управління, господарська діяльність, неплатоспроможний боржник, ліквідаційна процедура, Конституція України, кредит, інвестиція, Верховна Рада, аналітична юриспруденція, аналітика

Джерело:

ЮВУ № 49(858)

Аналітична юриспруденція

    Джерело:

    ЮВУ № 49(858)

    Залиште коментар