Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Право на правду в інформаційно-податкових відносинах

0 68

Право на правду в інформаційно-податкових відносинах

Протягом останніх трьох років однією з найпоширеніших категорій податкових спорів були справи щодо оскарження дій контролюючих органів із внесення відкоригованих показників до інформаційних баз даних.

Відповідна інформація була, як правило, результатом аналітичного опрацювання даних податкового обліку платника податків та його контрагентів. Джерелом інформації були здебільшого акти перевірки чи акти звірки, складені посадовими особами контролюючих заходів за результатами відповідних контрольно-перевірочних дій.

Судження цих посадових осіб стосовно того, чи підтверджені задекларовані платниками податків відомості щодо сум їх податкових зобов’язань чи податкового кредиту, відображені в актах перевірки чи звірки (або навіть в акті про неможливість проведення звірки) переносилися до аналітичних баз даних державних фіскальних органів.

Найчастіше відповідні висновки були причиною так званого «згортання» податкових зобов’язань та податкового кредиту окремих платників податків – тобто контролюючий орган ніби встановлював, що у певного платника ПДВ відсутні як податковий кредит, так і податкові зобов’язання з цього податку з огляду на те, що фактично відображені в податковому обліку господарські операції платником не здійснювалися. В результаті до бази даних контролюючих органів вносилися цифрові показники податкового кредиту та податкових зобов’язань платника податків, які відрізнялися від аналогічних показників, задекларованих платником податків. Відповідно, поряд із самостійно узгодженими платником податків грошовими зобов’язаннями в інформаційній базі даних контролюючих органів вносилися інші дані, взяті з актів перевірок, звірок чи актів про неможливість проведення звірки.

Ці відмінні від задекларованих платником податків дані використовувалися в подальшій роботі контролюючих органів. З урахуванням відповідних відкоригованих показників контролюючі органи виявляли нібито розбіжності в даних податкового кредиту і податкових зобов’язань з ПДВ між покупцями та продавцями. В свою чергу, такі розбіжності слугували підставою для проведення подальших контрольно-перевірочних дій, а також для неприйняття податкової звітності та інших оперативних заходів податкового контролю.

На цьому ґрунті між платниками податків та фіскалами виникали спори, сутність яких полягала в такому.

На думку фіскалів, внесення інформації до баз даних не породжує будь-яких правових наслідків для платників податку, тому ще не збільшує їх обов’язків і не позбавляє будь-яких прав. Лише працівники контролюючих органів використовують відповідну інформацію, а це є їх безпосередніми функціями. На думку платників податків, внесена до баз даних інформація (наприклад, про те, що у контрагента задекларовані показники податкових зобов’язань завищені і, на думку контролюючого органу, дорівнюють нулю) є підставою для вжиття контрольно-перевірочних заходів щодо платників податків, а отже, створює для них небезпеку.

Враховуючи таке, платники податків вимагали в суді визнати протиправними дії контролюючих органів щодо внесення до інформаційних баз даних показників, відмінних від задекларованих платником податків у поданій ним податковій звітності, а також зобов’язати вчинити дії з вилучення з баз даних показників, внесених контролюючими органами всупереч даним самого платника податків. Формулювання позовних вимог були словесно різними, але суть залишалася одною.

Практика адміністративних судів у наведених спорах складалася так, що відповідні позовні вимоги здебільшого задовольнялися. При цьому суди виходили з того, що будь-які дані податкового обліку є результатом обов’язкових процедур узгодження грошових зобов’язань у розумінні Податкового кодексу України. Також ураховувалися вимоги внутрішніх документів фіскальних органів, які регламентували функціонування системи співставлення податкових зобов’язань із ПДВ у розрізі контрагентів.

Суди враховували те, що система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є програмним продуктом, який було розроблено для реалізації Порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 № 266 (далі – Порядок).

Пунктом 2.21 Порядку передбачено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в описовій частині акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов’язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Наведені законодавчі положення, на думку судів, давали підстави для висновку про те, що процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов’язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податку. Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов’язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

Виходячи з викладеного, суди визнавали неправомірним унесення будь-яких даних щодо розміру податкового кредиту та/або податкових зобов’язань платників податку до інформаційних баз, якщо такі дані не були результатом узгодження цих зобов’язань у встановленому Податковим кодексом України порядку – або самостійно через декларування платником податків, або внаслідок визначення контролюючим органом шляхом винесення податкового повідомлення-рішення.

3 листопада 2015 року Верховний Суд України (далі – ВСУ) виніс постанову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна агенція по обслуговуванню рекламоносіїв» до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії. Це судове рішення відображає правову позицію ВСУ у категорії спорів, про яку йдеться.

ВСУ визнав, що: «Включення суб’єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

На підставі аналізу … норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовані ПК. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів Oбо безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючоOо органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю».

Таким чином, на думку ВСУ, платник податків не може вимагати виправлення показників інформаційних баз даних контролюючих органів, оскільки:

– внесення та опрацювання відповідних даних є службовою діяльністю працівників контролюючих органів, а тому не впливає на права та обов’язки платників податків;

– інформація в базах даних контролюючих органів є службовою.

Чи є обґрунтованими і справедливими зазначені висновки ВСУ?

На наш погляд, твердження про те, що опрацювання інформації в базах даних є службовою діяльністю працівників контролюючих органів, ґрунтується на приписах статей 73-75 Податкового кодексу України і є слушним. А от із тезою про те, що така інформація жодним чином не зачіпає будь-яких прав платника податків можна сперечатися.

Здавалося б, які конкретні наслідки для платника податків виникають у разі внесення хоч якої інформації до бази даних? Чи він має більше сплатити податків? Чи він не може отримати від контролюючого органу якесь свідоцтво, довідку тощо? Виявляється, так, у подальшому в платника податків можуть виникнути проблеми у стосунках із контролюючими органами, якщо стосовно нього будуть призначені перевірки чи звірки на підставі розбіжностей, що містяться в інформаційних базах.

Понад те, законодавство, чинне до 1 січня 2015 року, містило пряму норму, яка передбачала безпосередні правові наслідки наявності розбіжностей щодо задекларованих показників податкового кредиту та/або зобов’язань між платником податку та його контрагентами. Так, відповідно до підпункту 200.19.4 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України у попередній редакції право на автоматичне відшкодування ПДВ з бюджету мав той платник податку, у якого, зокрема, загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами та податковими зобов’язаннями його контрагентів, в частині постачання таких товарів/послуг, що виникла протягом попередніх трьох послідовних календарних місяців, не перевищувала 10 відсотків заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування.

При цьому органи доходів і зборів використовували інформаційні бази даних для визначення відповідної суми розбіжностей. Виходячи з викладеного, для отримання права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ платник податку міг вимагати від контролюючого органу достовірності даних інформаційних баз.

Проте всі подібні проблеми можуть мати місце у майбутньому, і не виникають автоматично в момент занесення інформації до бази. В свою чергу, ВСУ неодноразово (і слушно) наполягав на тому, що в суді можна захистити лише право, яке вже є порушеним, а не те, яке може бути порушене в майбутньому. Крім того, щодо кожного відповідного юридичного факту може бути поставлено питання про його правомірність після його виникнення, у тому числі в суді. Наприклад, навіть позбавлення права на автоматичне бюджетне відшкодування так само могло бути оскаржено вже після того, як відповідні дії будуть вчинені контролюючим органом.

Разом із тим, при оцінці відповідних правовідносин варто враховувати не лише адміністративно-податкові чи фінансові правовідносини (які справді не зазнають змін через відображення в інформаційних базах будь-яких даних), але й такий різновид правовідносин, як інформаційно-податкові.

Звернімося до норм чинного законодавства. Як передбачено підпунктом 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, термін податкова інформація для цілей оподаткування розуміється у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію». В свою чергу, відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про інформацію» від 2.10.1992 року № 2657 податкова інформація – це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Згідно з частиною другою цієї ж статті зазначеного Закону правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Отже, порядок збирання та використання податкової інформації регулюється насамперед Податковим кодексом України, а в частині, яка ним не врегульована – іншими законодавчими актами.

Як передбачено пунктом 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань. При цьому відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Разом із тим, Податковий кодекс України не містить особливих норм, які визначали би порядок доступу особи до податкової інформації. Також податкова інформація за своєю правовою природою цілком відповідає поняттю публічної інформації, яке міститься у статті 1 Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VI. Відповідно до зазначеної норми, публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. В такому разі на податкову, як і на інші види інформації, поширюються вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому контролюючі органи з огляду на вимоги законодавства про доступ до публічної інформації є розпорядниками інформації, а платники податків – запитувачами інформації в розумінні статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Як установлено статтею 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Водночас, згідно з частиною другою названої статті цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Як випливає зі змісту наведених законодавчих приписів, вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на відносини щодо отримання суб’єктами владних повноважень, зокрема, контролюючим органами в розумінні Податкового кодексу України, інформації. Разом із тим, немає підстав для непоширення вимог зазначених норм на інші відносини, не пов’язані з її отриманням, зокрема, на відносини щодо використання податкової інформації.

Таким чином, використання податкової інформації як різновиду публічної інформації регулюється, крім норм Податкового кодексу України, також і приписами Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В свою чергу, права осіб у відносинах щодо використання публічної інформації визначені статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, згідно з пунктом 3 частини першої статті 10 зазначеного Закону кожна особа має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону. За відсутності протилежних приписів у Податковому кодексі України, наведена законодавча норма підлягає використанню також і щодо податкової інформації.

Тому платник податків має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої податкової інформації про себе, знищення податкової інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.

Право вимагати виправлення неточної інформації щодо себе є суб’єктивним правом особи в інформаційних, і в тому числі в інформаційно-податкових відносинах. Це право є абсолютним, тобто особа може від будь-якого суб’єкта владних повноважень вимагати виправлення неточної інформації стосовно себе. Це право особи виникає на підставі самого Закону і не пов’язане зі створенням певних майнових наслідків податкового характеру. Право на захист виникає в силу самого факту використання державним органом інформації, яка не відповідає дійсності або не є достатньо підтвердженою. Наприклад, не обов’язково чекати, коли особу не випустять за кордон з підстав наявності у неї податкового боргу. Особа має право вимагати видалення інформації про такий борг, якщо його не існує, незалежно від того, чи заважає їй ця інформація реалізовувати свої права в конкретній життєвій ситуації.

Отже, суб’єктивне право особи на виправлення неточної інформації щодо себе існує і підлягає захисту в силу самої наявності певної інформації, безвідносно до того, в який спосіб ця інформація використовується – чи то в службовій діяльності, чи в будь-якій іншій діяльності державного органу. Якщо державний орган зберігає чи будь-яким іншим чином використовує певну інформацію, а особа вважає її неточною, закон надає особі право вимагати виправлення такої інформації. Не становлять винятку і податкова інформація.

Ця теза є ключовою для розуміння специфіки інформаційно-податкових правовідносин.

Закон «Про доступ до публічної інформації» гарантує кожній особі право на правду. Ніхто не повинен доводити, чому він хоче правди щодо себе в інформаційних базах будь-якого суб’єкта владних повноважень. Так само ніхто не повинен обґрунтовувати, чим йому заважає та чи інша неправда. Неправду необхідно виправити лише тому, що вона неправда. І більшого, зокрема, обґрунтування фінансових чи інших адміністративних наслідків неправди, від особи при цьому не вимагається.

Водночас, згідно з частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. В свою чергу, частиною першою статті 23 цього ж Закону встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. При цьому згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскаржені можуть бути будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Як передбачено частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, платники податків мають право оскаржити до адміністративних судів будь-які рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів щодо використання податкової інформації.

Зокрема, підлягають судовому захисту суб’єктивні права платників податків, що випливають із приписів пункту 3 частини першої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої податкової інформації про себе, знищення податкової інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.

Відповідно до наведеного, рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів із використання неточної податкової інформації можуть бути визнані протиправними в судовому порядку. У відповідних випадках, встановивши, що відповідну інформацію контролюючим органом було отримано без належних на те підстав, або що спірна інформація є неточною, суд може зобов’язати контролюючий орган виправити відповідну інформацію, вилучити неточні дані тощо. При цьому відсутня необхідність у самостійній правовій оцінці службових документів, у яких міститься спірна інформація (актів про неможливість проведення зустрічної звірки, довідки про результати зустрічної звірки тощо). В розглядуваних випадках відповідні документи є доказами, що оцінюються в межах спору щодо правомірності використання контролюючими органами інформації, яка, на думку позивача, є неточною.

Головне, що в інформаційних базах даних через їх офіційний статус не може перебувати неточна інформація. Такою, зокрема, є інформація, викладена в актах перевірки, звірки та інших подібних документах, які лише відображають суб’єктивну думку певної посадової особи. Той факт, що викладене в акті перевірки є особистою думкою працівника контролюючого ?ргану, підтверджує також і ВСУ у тій-таки постанові від 3 листопада 2015 року у справі ТОВ «Рекламна агенція по обслуговуванню рекламоносіїв».

Чому ж ці суб’єктивні дані заносяться до інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів на противагу показникам, задекларованим платником податків?

На наш погляд, для цього немає жодних підстав до того моменту, допоки відповідні дані не будуть належним чином легалізовані через процедуру узгодження грошових зобов’язань у розумінні Податкового кодексу України. До моменту відповідного узгодження жодні дані, зібрані в процесі здійснення контрольно-перев¦рочних дій, не можуть вважатися точними. Відповідно, вони не можуть відображатися в офіційних базах даних, передбачених нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, на вимогу платника податків, спрямовану на захист його суб’єктивного права в інформаційних правовідносинах, неточні дані, внесені до інформаційних баз контролюючих органів, підлягають вилученню. Це у відповідних випадках не лише може, а й повинен зробити адміністративний суд.

І той факт, що відповідна інформація використовується контролюючим органом для виконання покладених на нього функцій, жодним чином не може бути протиставлений праву особі на виправлення неточної інформації щодо себе.

Крім того, ніхто не намагається обмежити контролюючий орган у використанні отриманої інформації, у тому числі за результатами контрольно-перевірочних дій, у своїй діяльності. Цю інформацію можна використати для призначення перевірки, для визначення грошових зобов’язань тощо, але індивідуально, в кожному конкретному випадку. Проте не можна поширювати таку інформацію серед працівників контролюючого органу як єдино достовірну, включивши її до баз даних на противагу показникам, задекларованим платником податків.

Також викликає сумнів теза ВСУ про те, що інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах даних контролюючих органів, є службовою.

Як випливає зі змісту статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», службова інформація є різновидом публічної. При цьому частиною першою статті 9 цього ж Закону визначено орієнтовний перелік видів інформації, яку може бути віднесено до службової. Це, зокрема, інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.

Відтак теоретично до службової можна віднести і ту інформацію, що міститься в базах даних контролюючих органів. Але як зазначено у роз’ясненні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо віднесення публічної інформації до службової згідно із Законом «Про доступ до публічної інформації», розробленому спільно з Експертною радою при Представникові Уповноваженого з прав людини, відповідність одному із зазначених пунктів не створює обов’язку автоматичного віднесення інформації до службової. Закон передбачає, що така інформація може бути віднесена до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якому документі контролюючого органу, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» (відповідно до частини другої статті 6 Закону) засвідчило наявність підстав для обмеження. Нагадаємо, що трискладовий тест – це проведення перевірки на відповідність інформації сукупності наступних вимог:

1) обмеження доступу відповідає одному чи кільком таким інтересам: в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди вищенаведеним інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Таким чином, читач може легко оцінити шанси законного віднесення такої інформації до службової. Очевидно, що вони вкрай невеликі.

Більше того, наскільки нам відомо, ані документи, що регламентують використання інформаційних баз фіскальними органами, ані документи, що передбачають вимоги до змісту цих баз, і не мають присвоєного грифу «для службового користування». Зокрема, Тимчасовий регламент експлуатації Інформаційної системи «Податковий блок», затверджений наказом ДПС України від 24.12.12 № 1198, не визначає статус інформації у відповідній базі як службової і не вказує на наявність будь-яких грифів «для службового користування».

Тоді як частина друга статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює порядок надання інформації статусу службової та визначає, що документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Ця норма є імперативною. І за відсутності відповідного грифу інформація не є службовою, а жодних обмежень у доступі особи до неї бути не може. Тобто, виходячи з норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» така інформація не може вважатися службовою.

Цікаво, чим керувався ВСУ, коли вказав, що інформація, відображена в базах даних контролюючих органів, є службовою?

Втім, навіть якщо припустити, що інформації, яка міститься у інформаційно-аналітичних базах даних контролюючих органів присвоєно гриф «для службового користування», це не означатиме неможливість отримати до неї доступ, тим паче платнику податку стосовно себе, оскільки відповідно до раніше згаданого роз’яснення омбудсмена, «відмова у наданні публічної інформації лише у зв’язку з тим, що колись такій інформації було надано статус «для службового користування» не може вважатись законною».

Крім цього, нічого не позбавляє особу права вимагати виправлення неправдивої інформації, якщо в будь-який спосіб особа дізналася про неї. Зазначене пояснюється тим, що законодавство дозволяє виправляти будь-яку неточну публічну інформацію, незалежно від її поділу на види.

Враховуючи викладене, виникає чимало питань із можливістю використання правових позицій ВСУ, викладених у постанові від 3 листопада 2015 року у справі ТОВ «Рекламна агенція по обслуговуванню рекламоносіїв». У цьому судовому рішенні ВСУ жодним словом не згадав про Закон України «Про доступ до публічної інформації», який підлягає застосуванню до спірних відносин.

Можливо, підставою для цього було те, що в судових рішеннях касаційного суду, які переглядалися ВСУ, ці норми не аналізувалися? Але на наш погляд, усуваючи неоднаковість застосування матеріально-правових норм в аналогічних обставинах, ВСУ не лише може вибрати одну з норм, які були застосовані касаційним судом, але й вказати на ту норму, яка насправді підлягає застосуванню у спірних відносинах. У протилежному разі ВСУ не повинен формулювати жодної правової позиції і має констатувати, що жодне із судових рішень, як те, що переглядається, так і те, що надане на підтвердження неоднакового правозастосування, не містять законодавчої норми, яку слід застосовувати у справі, що розглядається. Але у такому разі ВСУ, на наш погляд, має визнати у своєму судовому рішенні неможливість усунення неоднакового правозастосування, а не висловлювати правову позицію.

До слова, під час розгляду ВСУ справи ТОВ «Рекламна агенція по обслуговуванню рекламоносіїв» суддею ВСУ Кривенко В. В. було висловлено окрему думку стосовно правової позиції найвищої судової інстанції. І ця окрема думка саме й ґрунтується на приписах Закону «Про доступ до публічної інформації», які гарантують особі право на виправлення неточної інформації щодо себе.

Цікаво, як висловиться ВСУ щодо судових рішень ВАСУ, у яких за аналогічних обставин будуть застосовані норми Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Олександр Нечитайло, Голова Вищого адміністра

Залиште коментар