Сергій Теньков
доктор філософії у галузі права

Періодично спалахує старий конфлікт між платниками податків та податківцями з приводу віднесення на витрати вартості стільникового зв’язку. Головний аргумент проти – ви не довели, що ваші розмови пов’язані з господарською діяльністю вашого підприємства. Відповідно, виникають проблеми і з віднесенням у податковий кредит сплаченого ПДВ. Принципових змін з цього питання у Податковому кодексі немає, зберігаються старі підходи, а відтак і старий конфлікт.

Проблема вирішується просто

Цю проблему можна вирішити відразу і просто, досить лише уважно прочитати, наприклад, п.56.4. Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Тут встановлено наступне. Під час процедури адміністративного оскарження обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов’язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Та це, так би мовити, процесуальний аспект наведеної проблеми. А що кажуть норми матеріального права з адміністрування саме податку на прибуток?

Проблема і тут вирішується досить просто. На підставі п.п. «ґ» п.138.10.2. ПКУ до адміністративних витрат, що включаються до витрат, можна відносити і витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати).

Тягар доказування

Та проблема все ж таки є. Згідно з п.139.1.9. – заборонено включати витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто може виникнути і такий підхід до вирішення наведеного конфлікту – тягар доказування дійсно покладається на податківців (п.56.4.), але за умови, що платник податків має відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи стосовно цілі використання стільникового зв’язку. Тим більше, що за загальним правилом витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ.

Валові витрати

Свого часу багато роз’яснень з цього приводу надавали відповідіні міністерства та відомства.

Так, є лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 26.02.2010 р. № 2412.

Деркомпідприємництво зазначає, що основні проблеми користування телефонним зв’язком на підприємстві виникають, коли податківці вимагають довести, що витрати на мобільний зв’язок пов’язані з веденням господарської діяльності. Адже це є підставою віднесення витрат до складу валових (витрат) і, відповідно, зменшення оподатковуваного доходу підприємства.

Таким чином, вартість послуг мобільного зв’язку включається до складу валових витрат тільки за наявності відповідних документів, які дозволять підтвердити зв’язок цих витрат з господарською діяльністю суб’єкта підприємництва.

Деркомпідприємництво до таких документів, зокрема, відносить:

• розрахункові документи про оплату послуг мобільного зв’язку на підставі рахунків оператора;
• наказ керівника про придбання мобільних телефонів і використанні їх у господарській діяльності підприємства;
• угоду з оператором мобільного зв’язку про надання послуг із зазначенням переліку номерів обслуговуються телефонів;
• правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником, і т. п.

Що стосується орієнтовного переліку питань, які повинні бути врегульовані правилами користування мобільним зв’язком, то такий перелік визначається керівником підприємства на власний розсуд у межах його компетенції.

На думку Держкомпідприємництва, до такого переліку можна віднести, зокрема:

• список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю;
• перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться працівниками підприємства та безпосередньо стосуються господарської діяльності;
• журнал обліку дзвінків;
• звіт про використання службового телефону і т. п.

Мінтрансзв’язку виклав свою позицію з цього приводу у листі від 23.04.2010 р. №3714/11-01-10.

Оплата мобільного зв’язку здійснюється за тарифами, що діють на момент надання послуги. Система оплати і форма розрахунків за надані послуги мобільного зв’язку визначаються договором. Якщо розрахунки здійснюються із застосуванням квитанцій, у рахунку вказуються найменування, місцезнаходження та платіжні реквізити оператора, розрахунковий період, номер особового рахунку абонента, види наданих послуг тощо.

Сфера діяльності позивача

Споживач має право на безкоштовне отримання від оператора, провайдера рахунків за надані телекомунікаційні послуги. За зверненням споживача з урахуванням техможливості обладнання телекомунікаційної мережі нарахована до оплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована тільки за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуги, початку і закінчення її надання, обсягу, суми коштів до сплати. Телекомунікаційні послуги, що надаються анонімно, розшифровці не підлягають.

Тобто вам напишуть, на який номер і за яку ціну ви дзвонили, але лишиться невідомим – кому саме і з якою метою.

На наш погляд, більш принципово це питання вирішено у судовій практиці.

Так, наведене питання стало предметом розгляду Вищого адміністративного суду України в ухвалі №К-4877/08 від 18.05.2010.

Податковою перевіркою було встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат витрати на оплату мобільного зв’язку з роумінгу та не утримано податок з доходу, отриманого працівниками товариства, як додаткове благо, надане у вигляді оплати послуг мобільного зв’язку з роумінгу за відсутності документів щодо підтвердження останніх.

Як встановлено судами, витрати позивача на послуги мобільного зв’язку (роумінгу) підтверджені документами, а саме: договором від 25 лютого 2004 року, розрахунковими документами, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту. Документами, які підтверджують використання мобільного зв’язку (роумінгу) виключно у виробничих цілях, є наказ керівника позивача про придбання мобільних телефонів, правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником позивача, та список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами.

Крім того, судами встановлено, що сферою діяльності позивача є здійснення операцій на фондовому ринку, яка розповсюджується лише на територію України, оскільки діяльність на ринку цінних паперів підлягає обов’язковому ліцензуванню. Однак провадження господарської діяльності підприємства передбачає необхідність зв’язку з нерезидентами для вирішення питань по супроводу проектів. Здійснення операцій на фондовому ринку потребує постійного аналізу ситуацій, аналітичних висновків та прийняття відповідних рішень, а тому більшість працівників позивача виконують розумову працю, з якими ТОВ з метою ефективного здійснення господарської діяльності підтримує постійний та оперативний зв’язок, використовуючи мобільний зв’язок.

Таким чином, на думку ВАСУ, документами, які підтверджують використання мобільного зв’язку (роумінгу) виключно у виробничих цілях, є наказ керівника позивача про придбання мобільних телефонів, правила користування мобільним зв’язком, затверджені керівником позивача, та список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами.