Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Оновлення судової практики є постійним процесом…

0 88

Оновлення судової практики є постійним процесом…

 Договір може підтверджувати передачу грошей у позику

Предметом розгляду Верховного Суду України (далі – ВСУ) у рішенні від 18.09.2013 у справі №6-63цс13 стали позикові відносини між звичайними громадянами (фізичними особами).

Позикодавець звернувся до суду з позовною заявою, просив стягнути з позичальника борг за договором позики в розмірі 300 тис. доларів, що за офіційним курсом Національного банку України на дату подання позову становило 2 млн 391 тис. грн, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 тис. 751 грн 86 коп. та інфляційні втрати в розмірі 736 428 грн і судові витрати. При цьому у позовній заяві зазначалося, що підписання договору позики та передача коштів у розмірі 300 тис. доларів були здійснені в присутності двох свідків. Надалі суди дійшли висновку, що сторони не визначили, в договорі якої саме країни мали бути ці долари (США, Канади тощо).

Позичальник подав до суду зустрічну позовну заяву, вимоги якої обґрунтовані тим, що ним був складений лише проект договору позики, в якому зазначалась сума позики, можливий строк її повернення та вказувались особи, які повинні бути присутніми під час підписання цього договору як свідки, але фактичної передачі зазначеної в договорі суми коштів не було. Позичальник просив визнати цей договір позики таким, що не укладався.

Рішенням районного суду позов позикодавця задоволено, у задоволенні зустрічного позову – відмовити. Судом було встановлено, що позичальник свої зобов’язання не виконав, борг не повернув, про що свідчив наявний у позикодавця оригінал зазначеного договору позики.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов’язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Предметом договору позики у справі, яка переглядається, є іноземна валюта. Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Незазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, Австралії чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, передчасно погодився з висновками апеляційного суду, який:

– не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику;

– не визначився, який саме документ складений відповідачем – договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів, та не встановив справжньої правової природи зазначеного документа, незалежно від його найменування.

За таких обставин ВСУ дійшов висновку, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ:

  1. Особливістю наведеної справи стала відсутність окремої письмової розписки позичальника про фактичне отримання від позикодавця обумовленої суми коштів. Натомість, сторони обмежилися вказівкою у тексті самого договору позики про те, що підписання цього договору та передача коштів були здійснені в присутності двох свідків. Втім, згідно з ч.2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена не лише розписка позичальника, а й інший документ, який посвідчує передання визначеної грошової суми. На думку ВСУ, саме таким документом і став договір позики.
    1. Сторони спору не визначили, долари якої саме країни стали валютою боргу. ВСУ зазначив, що це може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, але не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

 

Чи є адвокатськое об’єднання неприбутковою організацією і чи можливе оскарження податкових консультацій

Предметом розгляду Харківського окружного адміністративного суду в постанові від 25.09.2013 у справі № 820/7718/13-а став позов адвокатського об’єднання до Головного управління Міндоходів у Харківській області, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання недійсними податкових консультацій і про зобов’язання вказаних позивачів надати нові податкові консультації з урахування висновків суду за результатами розгляду даної позовної заяви.

Позивач двічі звертався до податкових органів із заявами про надання податкових консультацій щодо необхідності проведення реєстраційних дій адвокатським об’єднанням, яке має статус неприбуткової організації у зв’язку з прийняттям нового Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012р. за №5076-VI (далі за текстом – Закон №5076). При цьому адвокатське об’єднання-позивач рішенням ДПІ вже перебувало у Реєстрі неприбуткових установ та організацій за ознакою неприбутковості 006 (за попереднім законодавством).

Відповідачами надано консультації, у яких зазначено, що це адвокатське об’єднання-позивач не має підстав для отримання статусу неприбуткової організації як таке, що не відповідає законодавчо визначеним критеріям неприбуткової організації.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим консультаціям, суд не погоджується з викладеними в них правовими позиціями відповідачів, з огляду на таке.

Підпунктом “б” п. 157.1 ст. 157 ПК України визначено, що дана стаття застосовується до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих згідно з вимогами законодавства та внесених контролюючими органами в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ.

Відповідно до п.2.3 ст.2 Статуту позивача діяльність адвокатського об’єднання не є підприємницькою.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з рішенням ДПІ позивач внесений до Реєстру неприбуткових організацій за ознакою неприбутковості 006, подає до податкового органу звітність про використання коштів неприбуткових установ та організацій.

При наданні коду неприбутковості податковий орган вивчав статут позивача на відповідність викладених у ньому формулювань нормам податкового законодавства.

Згідно з п. 53.3 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що надані відповідачами податкові консультації суперечать нормам податкового законодавства, з огляду на що, позовні вимоги про визнання недійсними податкових консультацій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов’язання відповідачів надати нові податкові консультації з урахуванням висновків суду, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ч.1 ст.2 та ч.3 ст.2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, слідує, що суд не може перебирати на себе функцій органу, дії або бездіяльність якого оскаржується.

Враховуючи, що лише після визнання податкових консультацій недійсними у судовому порядку, податковий орган зобов’язаний надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду, зазначена вимога є передчасною, з огляду на що, позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

ВИСНОВКИ:

Наведена справа становить значний практичний інтерес не лише для адвокатських об’єднань, а й для усіх платників податків, які не згодні з певними податковими консультаціями. Подібні консультації можуть оскаржуватись до суду.

Сергій ТЕНЬКОВ

Джерело:

ЮВУ № 41 (954)

Аналітична юриспруденція

    Джерело:

    ЮВУ № 41 (954)

    Залиште коментар