Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Юрій Барабаш: Від конституційної кризи до антикорупційного дефолту. Потрібен зворотній рух ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК УКРАЇНИ, № 48

0 19
Після прийняття КСУ резонансного рішення 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України виникла критична ситуація в системі протидії корупції. Адже були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6–101, 12, 121, частини першої, частини другу – п’яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 131, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48–51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700–VII зі змінами; стаття 366-1 Кримінального кодексу України.
Усі вони втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення. Таким чином, своїм рішенням КСУ фактично відкинув країну на багато років назад у протидії корупції. Зрозуміло, що влада не змогла не відреагувати на ситуацію. Попервах Володимир Зеленський навіть згарячу запропонував розпустити КСУ, в парламенті ініціювали відновлення окремих положень антикорупційного законодавства.
Наразі КСУ не працює, хоча є інформація про спробу з 8 грудня відновити роботу суду (його робота заблокована самими суддями), з тим, щоб розібратися в цій ситуації, побачити так би мовити світло в кінці тунелю, редакція ЮВУ звернулася до одного з провідних українських конституціоналістів, доктора юридичних наук, професора, проректора Національного університету імені Ярослава Мудрого Юрія Барабаша, який погодився озвучити свою позицію з цього приводу.
Розуміння КСУ принципу поділу влади
— Юрію Григоровичу, сьогодні, думаю, зрозуміло, що наступ на антикорупційну політику держави насувався поступово, а не і виник раптово, коли одне рішення КСУ «розвалило» всю цю систему. Як Ви бачите цю ситуацію, розкажіть…
Я не політолог, і не журналіст, щоб зловживати такими поняття, як розвал. Однак давайте подивимося на ситуацію й ваше запитання, так би мовити, в комплексі. Я би виокремив тут дві доктринальні та одну «інституційну» вади, які сприяли формуванню такої офіційної доктрини. Перше, Конституційний Суд із самого початку активно «ратував» за суддівську незалежність, яка тлумачилася ним достатньо широко. У всіх на слуху кейси про неможливість зменшення суддівської винагороди (за моїми підрахунками таких рішень було не менше 13). До цього почали поступово додаватися юридичні позиції стосовно можливості здійснювати контроль за діяльністю суддів та судів виключно органами конституційної компетенції, які вмонтовані в судову владу.
Друга проблема — формування офіційної конституційної доктрини, а саме досить своєрідний підхід суду до розуміння принципу поділу влади, коли заперечується сам факт існування поза визначеного Конституцією переліку так званих «незалежних інституцій». Найцікавіше те, що означений концепт «незалежних інституцій» був сформований в, мабуть що, чи не єдиній країні із справді жорстким поділом влади — США. І там при формально й фактично вертикально підпорядкованій Президенту виконавчій владі допускається функціонування означених незалежних інституцій, які здійснюють регуляторні та контрольні повноваження.
«Жертвами» такої доктрини стали Нацкомісія з комунальних послуг та НАБУ. Слід відмітити, що Президент України В. Зеленський спробував на конституційному рівні внормувати свої повноваження щодо призначення керманичів антикорупційних органів, однак така ініціатива була заблокована КСУ через побоювання створення в такий спосіб «паралельної» виконавчої влади. Тим самим суд ще більше заглибив цю проблему, оскільки взагалі стало незрозумілим, що робити із цими органами, бо, з одного боку, вони повинні бути повернуті в «лоно» виконавчої влади, а з іншого контролювати судові органи мають тільки незалежні від виконавчої влади інституції (про інституційну проблему у вказаній кризі скажу трохи пізніше).
Для повноти картини варто вказати й на політичний контекст ситуації, що склалася. Функціонування парламенту в «турборежимі» винесло на поверхню цілу низку цікавих документів. Насамперед я би звернув особливу увагу на суттєве посилення ролі НАЗК після ухвалення одного з таких «турборежимних» актів, а саме змін до профільного закону від 2 жовтня 2019 року. Думаю, багато хто, і не помітив таку модернізацію. Адже вся увага тоді була зосереджена на більш резонансних наслідках роботи «турбопарламенту», а саме на прийнятті законодавства із земельної реформи та про систему гарантування вкладів. Це такий формат ухвалення законодавчих актів, і цілком логічно, що вони рано чи пізно мали потрапити на перевірку до КСУ.
Я говорю це тому, що відносини між КСУ і владою почали активно псуватися ще влітку, коли з’явилися перші проекти рішення КСУ у справі про земельну реформу. Не можу не вказати на прикрий факт оприлюднення суддею-доповідачем проекту рішення по одній із «земельних» справ. Розумію, що така поведінка була спровокована шаленим психологічним тиском, однак підтримати такий вчинок не можу.
Зрозуміло, що після ухвалення «антикорупційного» рішення КСУ виникло багато галасу. Це рішення викликало спротив не лише українців, а й негативну реакцію західних партнерів, які розглядають його як відкат назад у питаннях протидії корупції в сенсі функціонування цілісного інституційного механізму боротьби з цією проблемою. По гарячих слідах Президент тоді вніс і законопроект, яким пропонував припинити повноваження всього складу КСУ. Далі все уповільнилося.
— Ну були ж і інші часи, коли відносини між владою та КСУ були такими ж затьмареними, але не було такої реакції, дій, невже уроків ніхто не вивчав, скажімо, щодо очищення суду?
— Цілком погоджуюся з вами, що подібні ситуації були й раніше. Давайте згадаємо події в 2007 р., коли Президент В. Ющенко розпускав Верховну Раду й розуміючи, що може бути негативне рішення Конституційного Суду, він звільняє за порушення присяги одну із суддів КСУ — Сюзанну Станик. Далі після судового рішення він її поновлює і… наступного дня скасовує Указ свого попередника Л. Кучми про призначення її суддею КСУ через, нібито, порушення процедури приведення до присяги судді.
Згадаймо й 2014 рік, коли Верховна Рада звільнили п’ятьох суддів Конституційного суду, запропонувавши іншим суб’єктам призначення суддів КСУ також припинити їхні повноваження. І за дорученням ВРУ було відкрито кримінальне провадження проти суддів КСУ (йшлося про скасування конституційної реформи 2004 року).
Щодо можливих подальших кроків влади з приводу розв’язання кризи
На сьогодні є заклики з окремих провладних кіл щодо того, що, нібито, не вдалося належним чином «очистити» КСУ. Однак давайте реально подивимося на ситуацію. Так, із 18 суддів заповнені лише 15 посад. Із них тільки троє суддів були призначені за часів президентства В. Януковича. Всі інші судді кооптовані до складу КСУ вже останнім часом (ба більше, двоє були обрані з’їздом суддів рік тому вже за часів президентства В. Зеленського). То про яке пострежимне очищення йдеться?
— Як далі можуть розвиватися події за ситуації загострення антикорупційного дефолту, можете спрогнозувати?
— Гадаю, що буде відбуватися консолідація депутатів навколо політичного законопроекту № 4304 (проект Разумкова, — Ред.), яким передбачено відновлення окремих положень закону про запобігання корупції. Антикорупційний механізм зараз не діє. Цей законопроект є, так би мовити, проміжком у відновленні цілісності цього механізму.
Так, на сьогодні діяльність КСУ заблокована. Є відвертий демарш чотирьох суддів, які відмовилися брати участь у засіданнях Великої Палати Конституційного суду через вищеозначені обставини порушення вимог суддівського етики. Через це суд не може нормально розглядати конкретні справи (не знаю, правда, чи стосується згаданий демарш діяльності сенатів).
До того, пригадаймо, цілий рік не міг завершитися конкурс, оголошений парламентом на дві вакантні посади суддів КСУ, про що згадали лише на фоні скандалу з ухваленням судом «антикорупційного» рішення.
Насправді далі, думаю, відбуватиметься повільний процес, в ході якого суд взагалі не прийматиме якийсь період рішень у справах. У той же час є ініціатива, спрямована на посилення фактичного блокування роботи КСУ через запровадження правила про 12 суддів, як мінімальної кількості голосів для прийняття рішень. Якщо найближча планова ротація відбудеться за півтора року, то цілком зрозуміло, що КСУ може перетворитися на малопродуктивний орган. Його робота фактично буде законсервована. Кооптація трьох нових суддів реально зможе не дати можливості розпочати активну роботу суду.
— Ну, добре, а як із вибором нових суддів КСУ, яка із цим, на Ваш погляд, ситуація?
Наразі, що відомо, є три вакансії. Я особисто знаю людину, яка балотується на одну із них за квотою Верховної Ради. Це — Віктор Кичун, професійна й дуже порядна людина. Він іде від «Слуги народу». Щодо другої вакансії за парламентською квотою, то тут конкурс, якщо можна так сказати, переоновлений (проводиться по-новому). Одного суддю має обрати з’їзд суддів, який, як відомо, мав відбутися в першій половині грудня, але через необхідність проведення таємного голосування цілком прогнозовано перенесений на кінець лютого наступного року.
При тому я глибоко переконаний, що паралельно має бути переглянутий і сам порядок формування Конституційного суду. На цьому етапі, без перегляду конституційних положень, можна було би, принаймні, зробити процедуру добору суддів реально відкритою й демократичною, а не так, як, наприклад, зараз у ВРУ, де кандидатів можуть номінувати тільки політичні фракції.
— Гаразд. Уявімо, що обрання нових суддів КСУ відбулося і всі вони на місці, працюють. Як відбуватиметься, на Ваш погляд, вихід із конституційної кризи щодо протидії корупції?
— Давайте розберемося, як і чому було ухвалено «антикорупційне» рішення, яке, я чомусь переконаний, багато з юристів і до сьогодні так до кінця й не дочитали. По-перше, я не можу відкидати фактор тиску на суддів КСУ. Стосовно окремих із них були складені протоколи про адміністративне правопорушення за корупційні діяння, я вже не говорю про відкриті кримінальні провадження. По-друге, офіційна конституційна доктрина в загаданих раніше моментах формувалася не за два дні. Це був тривалий процес, який і призвів до такого рішення.
Суддівське лобі в КСУ
По-третє (і тут я маю повернутися до згаданої раніш вади, що носить інституційний характер). Коли ми дивимося виступи кандидатів на посаду конституційного судді від суддівського корпусу, то майже кожного разу чуємо публічну обіцянку в разі обрання захищати права суддів та гарантії незалежності судової влади. Як на мене, то це публічно задекларована упередженість при розгляду в майбутньому «суддівських» справ. І як тут не згадати аналізоване нами «антикорупційне» рішення, яке від початку й до кінця пронизане сподіваннями на абсолютну суддівську незалежність. Тобто фактично ми маємо своєрідне суддівське лобі всередині Конституційного суду, що об’єднує людей, які представляють конкретне корпоративне суддівське середовище. Думаю, що кооптація суддів до КСУ з боку суддівського середовища весь час буде тим фактором, який призводитиме до ухвалення подібних рішень. Тому не варто прогнозувати швидку зміну підходів з боку Конституційного суду при ухваленні рішень. Тож якщо окремим «гарячим головам» і хочеться кардинальних змін прямо сьогодні, то слід тоді взяти на озброєння досвід формування нового Верховного Суду.
— На сьогодні авторитет Конституціцйного суду знівельований в силу багатьох причин. Та спитаю відверто. Як може існувати такий орган суддівської влади в суспільстві, яке не розуміє й не бажає бачити такого суду в державі.
— Влада має розуміти, що до рішень КСУ потрібно ставитися з належною повагою, виконувати їх, а не кричати одразу, що ми розженемо суд, коли рішення не подобається (хотів тут нагадати, що американському президенту Ф. Рузвельту свого часу так і не вдалася авантюра із «захопленням» Верховного Суду через збільшення його чисельності, коли суд заблокував його 11 реформаторських законів).
Останнє. Конституційний суд має надзвичайно широкі гарантії незалежності на сьогодні, зокрема й неможливість звільнення судді жодним іншим суб’єктом окрім самого суду. Я не певен, що це правильний підхід. Ймовірно потрібно знову вносити зміни до Конституцій в цій частині з тим, щоб, з одного боку, не применшити його незалежність, а з іншого – налаштувати на конструктивний діалог КСУ із владою.

Залиште коментар