Доступність цін на лікарські засоби сьогодні, мабуть, одна з найважливіших тем, які турбують суспільство. Тому фахівці Аналітико-експертного центру при ВГО «Фундація медичного права та біоетики України» спільно з Міжнародним фондом «Відродження» та Міністерством охорони здоров’я вирішили обговорити цю проблему з правової точки зору. У засіданні круглого столу взяли участь медики, провідні юристи в галузі медицини, співробітники НДІ Інтелектуальної власності НАПрН України, фахівці органів державної влади та представники громадських організацій.

Просування фармпродукції

На заході розглядалися питання захисту прав людини в аспекті доступності лікарських засобів, державної політики у цій сфері, правової охорони об’єктів інтелектуальної власності крізь призму свободи доступу до медичних препаратів, впливу на цей процес торговельної марки тощо.

Розкриваючи тему свободи доступу до медпрепаратів, експерт – старший науковий співробітник НДІ Інтелектуальної власності НАПрН України, керівник сектора патентного права Людмила Работягова наголосила на проблемі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності. Зокрема, звернула увагу присутніх на існуючі протиріччя між законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про лікарські засоби» та міжнародними стандартами – угодою «Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності», які стосуються патентного права. Задля їх виправлення вона запропонувала варіанти необхідних змін до чинного законодавства України.

Цікавою виявилася доповідь старшого наукового співробітника НДІ Інтелектуальної власності НАПрН України, кандидата юридичних наук Ярослава Іолкіна, який торкнувся питання впливу торговельної марки на свободу доступу до медичного препарату. Користуючись нагодою, він навів слова президента Національної академії медичних наук України Андрія Сердюка, який під час останніх виступів зазначив, що слід скасувати рекламування лікарських засобів у ЗМІ. Адже на це виділяється значна частина коштів, що в кінцевому підсумку відбувається на вартості продукту, яку сплачує споживач. Однак у відповідь почув від присутніх на заході лікарів, що на більшість рецептурних ліків в Україні вже існує така заборона. Щоправда, представники громадських організацій зазначили, що, попри це, лікарі примудряються популяризувати лікарські засоби серед своїх пацієнтів, отримуючи за це від фармвиробників певну грошову винагороду. Але такі дії, на думку медиків, не можуть вважатися рекламуванням, а лише інформуванням пацієнтів, що не заборонено жодним законом України.

Властивості торгової марки

Розповідаючи про властивості торгової марки, Ярослав Іолкін зупинився на тих із них, які дають споживачеві інформацію про якість фармакологічної продукції. Яскравий приклад – медичний препарат «НО-ШПА», який користується популярністю серед людей, тому його випускають багато виробників, хоча виключні права на цю торгову марку належать угорській компанії, термін дії патенту якої вже давно минув. Через це 50 відсотків вартості цього препарату складає вартість бренду.

Певного успіху у фармбізнесі можна досягти й завдяки використанню так званих брендів-парасольок із додаванням логотипу фірми, як це робить «Байер», «Санофі» та ін. «Слід зазначити, що останнім часом цим шляхом пішли й українські виробники «Фармак», «Дарниця», – зазначив Я. Іолкін. – Проте найуспішнішим виявилося використання емоційної асоціативності у вигляді позитивних образів, як це можемо спостерігати на прикладі «Ліків Ведмедика Бо», назва яких виділила їх із сірої маси подібного роду препаратів. Загалом, слід зазначити, що останнім часом збільшився попит на українські ліки і багато в чому за рахунок рекламних та маркетингових витрат».

Підсумкові рекомендації

У своїй доповіді «Гармонізація прав людини і прав інтелектуальної власності: сучасний досвід і перспективи в Україні» керівник науково-дослідної лабораторії права біоетики та медичного права КУП НАН України, кандидат юридичних наук Оксана Кашинцева зазначила: «За 20 років незалежності України відбулася культивація розуміння того, що інтелектуальна власність – це гроші». Говорячи про проблему доступності ліків, доповідачка додала, що задля її вирішення слід формувати етику призначення лікарських засобів. «Має бути нормативний акт, який би передбачав відповідальність лікарів за порушення професійної етики», — вважає пані Кашинцева. Однак присутні на заході колеги нагадали, що в Україні вже діє Етичний кодекс лікаря і Указ Президента України № 349 “Про Клятву лікаря”, тому, аби не створювати нових нормативно-правових актів, доцільніше було б просто внести норму до чинного законодавства, яка б передбачала відповідальність медиків за порушення професійної етики. Із чим погодилася доповідачка, яка додала, що розуміє, як це виглядає, коли юристи лізуть у мистецтво ймовірного, тобто медицину, і як це болісно сприймають лікарі, однак упевнена, що без гармонізації дій у цій сфері не вдасться досягти суттєвих результатів.

На завершення дискусіх її учасники виробили низку рекомендацій, у яких зазначили, що право на доступність лікарських засобів є складовою конституційного права на охорону здоров’я, гарантованого ст. 49 Основного Закону держави. Доступність як засада є визначальною у сфері охорони здоров’я, що передбачено в ч.4 ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Крім того, в рекомендаціях вказується, що задля забезпечення ефективності та безпеки лікарських засобів слід вдатися до оптимізації механізмів системи фармакологічного нагляду. Також необхідно здійснити гармонізацію цінової політики на лікарські засоби та вироби медичного призначення, особливо ті, що належать до переліку «соціально орієнтованих». Це, на думку учасників круглого столу, дасть можливість зробити їх доступнішими для населення України.

Інформація до роздумів

Починаючи з 2007 року Відкритим інститутом громадського здоров’я було проведено низку комплексних загальнонаціональних досліджень, присвячених вивченню цін, доступності, наявності та цінових компонентів вибірки лікарських засобів в Україні. Важливим стало визначення купівельної спроможності середньостатистичного українця. З цією метою, досліджуючи проблему, експерти використовували заробітну плату найнижче оплачуваного некваліфікованого державного працівника. Доступність розраховувалась як кількість денних заробітних плат, яка потрібна цьому працівнику для придбання стандартного пакета лікарських засобів для лікування загального захворювання.

Таким чином вдалося встановити, що в державному секторі установа, яка здійснює закупівлі, закуповує лікарські засоби за цінами, суттєво вищими за міжнародні довідкові ціни. Це свідчить про низький рівень закупівельної ефективності державного сектора. Адже, в основному, проводяться закупівлі оригінальних брендових препаратів, що зменшує загальну економічну доступність лікарських засобів для державного сектора. Кінцеві ціни на генерики (непатентовані лікарські препарати, що є відтворенням оригінального препарату, на діючу речовину якого збіг термін патентного захисту) в державному секторі приблизно в 4 рази перевищують їх міжнародну довідкову ціну та можуть бути суттєво знижені. Ціни на генерики перевищують закупівельні ціни на 14%, що засвідчує низький рівень націнки в дистрибутивному ланцюгу державного сектора. Кінцева вартість для пацієнтів на оригінальні бренди та найдешевші генерики в приватному секторі перевищує міжнародні довідкові ціни у 13,8 та у 3,7 разу відповідно. Коли в приватному секторі виписуються рецепти на оригінальні бренди, пацієнти платять на майже 370% більше, ніж вони заплатили б за генерик, який на 9,3% дешевший у приватному секторі, ніж у державному.

Використовуючи стандартні режими на лікування загальних випадків, найнижче оплачуваний державний працівник витратить від 0,2 (біль/ запалення) до 7 (гіперхолестеролемія) денних заробітних плат для придбання найдешевшого генерика у приватному секторі. Якщо приписуються оригінальні бренди, витрати зростають до 0,4 та 8,7 денних заробітних плат для тих же випадків відповідно. Деякі схеми лікування були очевидно недоступні, наприклад, лікування респіраторної інфекції для дорослої людини оригінальним брендом ципрофлоксацином коштувало б 14,8 денних зарплат.

Щодо компонентів цін на лікарські засоби, то найбільшою з них є роздрібна націнка (фактично до 62% від кінцевої ціни). У ході інтерв’ю з представниками оптових компаній було отримано інформацію щодо гуртової націнки (інформація не підтверджена документально). За словами опитаних фахівців (комерційні директори гуртових компаній), гуртова націнка на ліки не перевищує 10 – 12%. В Україні закупівля лікарських засобів не підлягає стягуванню ПДВ, митний збір на момент дослідження становить нуль відсотків.

Результати дослідження засвідчили, що показники доступності, наявності та рівня цін на лікарські засоби в Україні повинні бути і можуть бути покращені для того, щоб гарантувати рівність у доступі до базового лікування, особливо для бідних. Це потребує багатогранних втручань, а також перегляду та зміни центру уваги в політиці, регулюванні та освітніх втручаннях.

 Ольга КОНДРАТЬЄВА

Теги: