Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Аліменти на дитину за договором

209

Аліменти на дитину за договором

Сімейний кодекс встановлює взаємний обов’язок подружжя, дітей і батьків щодо утримання один одного: батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а працездатні повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують допомоги, і піклуватися про них.

Правова природа та укладення договору

Найчастіше батьки самостійно визначають розмір, порядок і форму надання утримання своїм неповнолітнім дітям. Однак, якщо подружнє життя не склалося, аліменти на утримання зазвичай присуджуються судом. Але новий Сімейний кодекс (далі – СК) надав можливість батькам узгодити питання надання аліментів на утримання дитини без втручання суду шляхом укладання договору про сплату аліментів. У ст. 189 СК передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, батьки отримують можливість укласти договір щодо умов надання аліментів своїм неповнолітнім дітям. За своєю правовою природою аліментний договір слід відносити до цивільно-правових договорів, оскільки він відповідає всім ознакам цивільного договору. Проте договору про сплату аліментів властивий ряд специфічних особливостей. При застосуванні до аліментного договору норм цивільного і сімейного законодавства слід керуватися правилами про співвідношення загального і спеціального законодавства. Загальне цивільне законодавство регулює загальний порядок укладення, виконання, зміни і визнання недійсним договору про сплату аліментів, а спеціальне – сімейне законодавство – встановлює спеціальні правила, що витікають із специфічного характеру аліментних зобов’язань.

Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання нотаріальної форми тягне за собою визнання аліментного договору недійсним. Сторонами аліментного договору виступають батьки дитини, причому незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Нотаріальна форма договору надає можливість здійснення примусового стягнення за таким договором без додаткових процесуальних складнощів. Нотаріально посвідчений аліментний договір має силу виконавчого листа. Це означає, що аліментний договір є підставою для стягнення державним виконавцем коштів на утримання дитини в безспірному порядку.

При посвідченні договору відповідно до п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріусом роз’яснюється зміст пункту 2 статті 189 Сімейного кодексу України з одночасним зазначенням про це у тексті договору, у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором.

У аліментному договорі визначаються розмір, умови і порядок виплати аліментів. Розмір аліментів у цьому випадку визначається самими сторонами, проте він не може бути нижче за розмір аліментів, які неповнолітні діти могли б отримати при стягненні аліментів у судовому порядку.

Аліментний договір може бути змінено за обопільною угодою сторін або за рішенням суду. Зміна або припинення аліментного договору можлива у будь-який час за взаємною угодою сторін і також повинна укладатися в нотаріальній формі. Одностороння відмова від договору і одностороння зміна його умов не допускаються.

Якщо договір про надання аліментів не виконується платником, їх одержувач має право звернутися до державного виконавця для примусового виконання договору, якщо ж він звертається до суду з позовом про стягнення аліментів у судовому порядку на загальних підставах, передбачених законодавством, його позов не підлягатиме задоволенню, оскільки укладенням аліментного договору сторони вже пов’язані зобов’язанням з надання аліментів, і для таких осіб встановлений спеціальний порядок виконання договору і стягнення аліментів. Якщо угода порушує інтереси дитини, можливе звернення до суду з позовом про його примусову зміну або розірвання, а за наявності передбачених законом підстав – і визнання його недійсним.

Не дуже вдалим є СК з точки зору того, що робити батькам у разі, якщо було винесене судове рішення про сплату аліментів, а після цього батьки побажали укласти договір про сплату аліментів, оскільки укладення договору не відміняє дію рішення суду, і платник буде зв’язаний як рішенням суду, так і договірними зобов’язаннями. Як варіант виходу із ситуації — укладення договору про сплату аліментів, в якому зазначається, що аліменти за договором будуть сплачуватися понад розмір аліментів, встановлений судом.

Відповідальність за прострочення

Слід також звернути увагу на ряд моментів, які можуть виникнути у разі порушення договору. У ст. 196 СК встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, а саме при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Такий розмір відповідальності, як видно з положень даної норми, застосовуватиметься, якщо особа була зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду. Тому про договірну відповідальність батьки мають подбати самостійно.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. № 3 (далі – Постанова ВСУ) зазначається, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі. Не можна не погодитися, що передбачена СК відповідальність у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення є значно вагомішою, ніж передбачена ЦК відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, тому варто скористатися наданою законодавством можливістю і не забути передбачити у договорі такий розмір відповідальності.

Окрім того, сторони при укладенні договору вільні у виборі інших санкцій за невиконання зобов’язань, зокрема встановлених ст. 536 ЦК, яка передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У можливості застосування даних положень є позитив, оскільки дані санкції не є неустойкою, яку відповідно до ч. 2 ст. 196 СК може зменшити суд з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Розмір аліментів

Розмір аліментів визначається угодою сторін. При встановленні розміру аліментів на утримання дитини діє те ж обмеження, що і стосовно умов їх надання. Розмір аліментів може бути набагато вище за той, на який одержувач аліментів міг би претендувати згідно із законом. Проте можливість щодо їх зменшення обмежена, оскільки існує вказівка СК на те, що умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені. Тобто у будь – якому випадку розмір аліментів за договором повинен відповідати вимогам ст. 182 СК, відповідно до якої мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При недотриманні цього обмеження, передбаченого законодавством, договір про сплату аліментів може бути визнано недійсним у судовому порядку.

При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте якщо угода не містить положень про індексацію, вона має проводиться в порядку, встановленому ст. 184 СК, оскільки за умов непроведення такої індексації права дитини, встановлені законодавством, будуть порушені. Дане положення також підкріплюється п. 16 Постанови ВСУ, де зазначено, що якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 СК.

Однак, навіть за наявності договору про сплату аліментів батьки будуть все одно зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину. У ст. 185 СК передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Способи і порядок виплати

СК залишає на розсуд сторін визначення способів і порядку виплати аліментів, що відображається в договорі про сплату аліментів. Способи виплати аліментів за угодою можуть бути різними: або у частці від заробітку чи іншого доходу платника аліментів, або у твердій грошовій сумі, що виплачується періодично (наприклад, щомісячно, щоквартально, двічі на рік тощо – терміни сплати аліментів визначаються сторонами аліментного договору самостійно). Можливе поєднання різних способів сплати аліментів – одночасно у частці від заробітку або іншого доходу платника і в твердій грошовій сумі. Види доходів платника, що підлягають урахуванню при виплаті аліментів, визначаються самими сторонами.

Договором про сплату аліментів може бути визначений і різний порядок сплати аліментів – наприклад шляхом особистої сплати аліментів безпосередньо платником аліментів їх одержувачеві; шляхом сплати аліментів платником аліментів їх одержувачеві через третіх осіб (бабусю, дідуся або інших родичів); поштовим або телеграфним переказом аліментів на домашню або іншу вказану одержувачем аліментів адресу; шляхом перерахування аліментів на рахунок одержувача аліментів у комерційному банку або кредитній установі тощо.

Але при цьому платнику аліментів завжди варто дбати про наявність документів, які б підтверджували сплату ним аліментів.

Зміна та припинення договору

Стороні, що вимагає зміни або припинення договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право звернутися до суду з позовом про зміну або розірвання договору.

Крім зміни і розірвання договору за наявності передбачених законом обставин можливе визнання його недійсним. Загальними підставами визнання недійсним аліментного договору служать підстави, передбачені цивільним законодавством для визнання недійсним правочину.

Можливе визнання недійсним аліментного договору, укладеного під впливом обману, помилки, насильства, погрози або в результаті збігу тяжких обставин тощо.

Визнання недійсним договору про сплату аліментів спричинює анулювання правових наслідків такого договору з моменту його укладення.

Якщо договір визнаний судом недійсним, суд за вимогою стягувача може винести рішення і про стягнення аліментів на підставі положень сімейного законодавства.

Відповідно до ст.192 СК розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Стаття 190 СК передбачає можливість припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Дана можливість поширюється і на аліментний договір. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно утримувати її. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

За позовом відчужувача нерухомого майна договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов’язку з її утримання.

Юридичний вісник України № 11 за 2007 рік

Аналітична юриспруденція

    Комментарии