Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Вирок Юлії Тимошенко. Юридичний експрес-аналіз (продовження)

18

Доручення Прем’єр-міністра

Директиви, надані Тимошенко Ю.В., навіть якби вони були затверджені Кабінетом Міністрів України (який, як зазначалось, повноваженнями на їх затвердження не наділений), не були б обов’язковими для НАК «Нафтогаз України» щодо умов підписання (укладення) договорів (контрактів) з ВАТ «Газпром».

Водночас п.2 § 9 Регламенту Кабінету Міністрів України в редакції, чинній станом на січень 2009 р., було передбачено, що «Прем’єр-міністр з метою спрямування, координації і діяльності членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій дає доручення, обов’язкові для виконання зазначеними органами та посадовими особами. Доручення Прем’єр-міністра оформляється як офіційний документ організаційно-розпорядчого характеру на спеціальному бланку і не пов’язане з розглядом поточної кореспонденції».

Доручення Прем’єр-міністра, які ним могли даватись згідно з п.2 §9 Регламенту Кабінету Міністрів України в редакції, чинній станом на січень 2009 р., могли мати різну назву і зовнішню форму – бути у вигляді настанов, приписів, директив, вказівок.

Отже, Прем’єр-міністр України, відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, був наділений правом (повноваженнями) давати доручення в тому числі і у формі директив, членам Кабінету Міністрів України, в тому числі і міністру Мінпаливенерго, яке відповідно до постанови КМ України від 15 грудня 2005 р. № 1205 наділено повноваженнями з управління корпоративними правами держави стосовно НАК «Нафтогаз України» і з яким, відповідно до п.16 статуту НАК «Нафтогаз України» в редакції від 2 грудня 2009 р., компанія мала погоджувати укладення окремих видів договорів (контрактів). У статуті НАК «Нафтогаз України» в редакції, в якій він діяв до 2 грудня 2009 р., не містилось положення про те, що компанія мала погоджувати укладення окремих видів договорів (контрактів) з Мінпаливенерго. Це положення було включено до статуту НАК «Нафтогаз України» при затвердженні постановою КМ України від 2 грудня 2009 р. його нової редакції.

Видання Тимошенко Ю.В. директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладення контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки» не може вважатись перевищенням влади та службових повноважень у формі вчинення одноособово дій, які можуть бути вчинені лише колегіально, оскільки колегіальний орган – Кабінет Міністрів України – такими повноваженнями не наділений.

Таким чином, директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки, затверджені особисто Прем’єр-міністром України Тимошенко Ю.В. 19 січня 2009 р., надані нею в межах її службових повноважень. За своїм юридичним режимом зазначені директиви є: для Міпаливенерго – офіційним документом організаційно-розпорядчого характеру, обов’язковим для виконання, а для НАК «Нафтогаз України» – документом рекомендаційного характеру.

Повноваження Президента України

Виданим 26 лютого 2008 р. Президентом України Указом № 165/2008 було затверджено директиви делегації України на переговори з Російською Федерацією з питань переходу на прямі схеми співробітництва в газовій сфері. Частина 1 директив містила доручення (зобов’язувала) КМ України і НАК «Нафтогаз України» забезпечити результативний переговорний процес з Урядом РФ та ВАТ «Газпром» стосовно реалізації домовленостей Президента України з Президентом РФ щодо переходу на прямі схеми співробітництва у газовій сфері.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону «Про міжнародні договори України» повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені України – Президентом України; б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, – Кабінетом Міністрів України. Отже, Президент України названим Законом не наділений повноваженнями надавати повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, в тому числі і затверджувати персональний склад делегації чи представника України, яким доручається ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання, а також відповідні директиви делегації чи представникові України. Такими повноваженнями наділений лише Кабінет Міністрів України.

Переговори делегації України з Російською Федерацією з питань переходу на прямі схеми співробітництва мали здійснюватись між КМ України і Урядом РФ, а також між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром». Результатом першого виду переговорів могло бути укладення не міжнародного договору від імені України, а міжнародного договору, укладеного від імені Уряду України.

Отже, Президент України не мав повноважень на затвердження Указом від 26 лютого 2008 р. № 165/2008 директив делегації України (Кабінету Міністрів України і НАК «Нафтогаз України») на переговори з Російською Федерацією з питань переходу на прямі схеми співробітництва в газовій сфері, і, перш за все, затверджувати (надавати) такі директиви НАК «Нафтогаз України». Проте орган досудового слідства вважає, що названі директиви були обов’язковими при проведенні переговорів і для КМ України, і для НАК «Нафтогаз України».

Юридичне значення інформації. Належність і документальність доказів

Зверну увагу на окремі положення обвинувального висновку, які наводяться в обґрунтування наявності в діях Тимошенко Ю.В. тих чи інших ознак складу злочину перевищення влади або службових повноважень.

У першому абзаці постанови про притягнення особи як обвинуваченого від 19 травня 2011 р. та першому абзаці обвинувального висновку і в його резолютивній частині зазначається, що «у справі встановлено, що Тимошенко Юлія Володимирівна, будучи притягнутою у 2005 році до кримінальної відповідальності на території Російської Федерації за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 33 і частиною 2 статі 291 Кримінального кодексу Росії (організація давання хабара, вчинене повторно), що відповідає частині 3 статті 27 і частині 2 статті 369 Кримінального кодексу України, на шлях виправлення не стала та, перебуваючи на посаді Прем’єр-міністра України, у січні 2009 року вчинила тяжкий злочин у сфері службової діяльності».

Виникає запитання, яке юридичне значення зазначеної інформації? По-перше, згідно зі ст.ст.7, 9 КК, правове значення може мати не факт притягнення громадянина України до кримінальної відповідальності за вчинення злочину за її межами, а винесення щодо нього обвинувального вироку в іншій державі. При цьому може бути врахований лише вирок суду іноземної держави, якщо громадянин України був засуджений за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинив злочин на території України. Сам по собі факт притягнення особи до кримінальної відповідальності в іншій державі жодних правових наслідків не породжує.

Обґрунтування у постанові від 19 травня 2011 р. та в обвинувальному висновку наявності в діях Тимошенко Ю.В. окремих ознак складу злочину, передбаченого ст.365 КК, є нічим іншим, як міркуваннями слідчого, його припущеннями щодо їх наявності, а не доказами (належними, достовірними і допустимими).

Зокрема, в обвинувальному висновку (с.5-6) стверджується, що «Прем’єр-міністр України Тимошенко Ю.В., діючи умисно, в особистих інтересах, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони <…> бажаючи створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави, який зміг розв’язати «газову кризу» у відносинах з Російською Федерацією, та одночасно довести свої попередні твердження про необхідність усунення з «газового ринку» як посередника у постачанні природного газу на України компанії «РосУкрЕнерго АГ», вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів <…> безвідповідально ставлячись до наслідків своїх дій, допускаючи при цьому заподіяння майнової шкоди державі».

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України

Слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, який у мотивувальній частині рішення від 21 червня 2011 р. № 7-рп/2011 у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою), зазначив, що згідно з конституційними принципами поділу влади та незалежності суддів Президент України виконує певні функції, передбачені Конституцією України, які реалізуються через систему повноважень і їх складових, у тому числі й дискреційних».

Наведена правова позиція КС України означає, що повноваження службової особи, якою є і Президент України, можуть бути прямо і не визначені законом, але їх наявність може випливати із функцій службової особи, а також, що певні повноваження службової особи можуть бути дискреційними.

Наведене дає підстави для висновку, що видання Тимошенко Ю.В. вищезгаданих директив не є перевищенням нею влади чи/та службових повноважень у формі вчинення одноособово дій, які можуть вчинятися лише колегіально, оскільки КМ України не наділений правом на видання директив щодо ведення переговорів суб’єктами господарювання – резидентами і нерезидентами – і укладення ними контрактів, а директиви, видані Тимошенко Ю.В., мають двояке правове значення – вони були обов’язковими для Мінпаливенерго та його міністра, який був членом делегації по веденню переговорів і підпис якого міститься на директивах, і мали рекомендаційний характер для делегації НАК «Нафтогаз України».

У обвинувальному висновку не конкретизовано, які саме функції – представника влади чи організаційно-розпорядчі – виконувала Тимошенко Ю.В., видаючи зазначені директиви, що є обов’язковим. На с. 66 обвинувального висновку стверджується, що «Тимошенко Ю,В., обіймаючи посаду Прем’єр-міністра України, була представником виконавчої влади та виконувала організаційно-розпорядчі обов’язки, виходячи з обсягу наявних прав і обов’язків, тобто була службовою особою».

Як уже зазначалось, службова особа може бути визнана суб’єктом злочину, передбаченого ст.365 КК, не у зв’язку з тим, що вона обіймає певну посаду і наділяється у зв’язку з цим певними функціями та повноваженнями, а у зв’язку з тим, що нею вчинюються певні, конкретні дії, можливість вчинення яких обумовлюється займаною посадою, і ці дії явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень. Але при цьому, при вчиненні конкретних дій, особа використовує або надану їй владу, або надані їй організаційно-розпорядчі обов’язки, тобто конкретні окремі дії не можуть бути вчиненими і з перевищеннями влади, і з перевищенням організаційно-розпорядчих обов’язків.

У обвинувальному висновку стверджується, що за займаною посадою Тимошенко Ю.В. завідомо знала, що директиви Кабінету Міністрів України приймаються виключно колегіальним рішенням більшістю складу уряду, а згідно із Законом України «Про Кабінет Міністрів України» та Регламентом Кабінету Міністрів України Прем’єр-міністр України не уповноважений одноосібно видавати директиви.

Як уже зазначалось, у Законі «Про Кабінет Міністрів України» взагалі відсутнє положення щодо видання Кабінетом Міністрів України будь-яких директив, в тому числі з приводу укладення договорів приватного характеру, тому наведене твердження слідчого є його власним тлумаченням норм названого Закону. У обвинувальному висновку стверджується, що Тимошенко Ю.В. вирішила одноособово прийняти рішення щодо укладання вказаних договорів на вищезазначених умовах. Це твердження є необґрунтованим, оскільки рішення щодо конкретних умов укладання контрактів та їх підписання могло бути прийняте і фактично приймалось НАК «Нафтогаз України», а не Тимошенко Ю.В., якою лише видані рекомендації – директиви щодо бажаних конкретних умов укладання контрактів та визначені граничні, зокрема, цінові межі цих контрактів.

Мотиви і мета

Даючи оцінку мотивам і меті дачі (затвердженню) Тимошенко Ю.В. зазначених директив, орган досудового слідства вважає, що «своїми злочинними діями Тимошенко Ю.В. намагалась створити уявлення про нібито належну роботу очолюваного нею Кабінету Міністрів України, а підписання зазначених контрактів видати за свою особисту «перемогу» на переговорах із вказаного питання, забезпечивши покращення свого особистого іміджу в Україні та за її межами». Таке твердження є припущенням органу досудового слідства, оскільки, по-перше, контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України є повноваженням Верховної Ради України (п.13 ч.1 ст.85 Конституції України). Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України (ч.2 ст.113 Конституції України). Визнати роботу Кабінету Міністрів України належною чи неналежною може лише Верховна Рада України, а не слідчий у обвинувальному висновку, що він фактично і зробив. По-друге, слідчим не розрізняються (змішуються) поняття «мотив» і «мета» злочину. Те, що слідчий називає мотивами, є не мотивами, а метою дій. При цьому зазначене твердження є особистим припущенням слідчого, не підтвердженим якимись доказами.

Необґрунтованим є твердження слідчого, що метою дій Тимошенко Ю.В. було також «довести свої попередні твердження про необхідність усунення з «газового ринку» як посередника у постачанні природного газу на Україну Компанії «РосУкрЕнерго АГ». «Усунення» компанії «РосУкрЕнерго АГ» з «газового ринку» передбачене Міжурядовим меморандумом між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про співпрацю у газовій сфері, підписаним 20.10.2008 р., у якому зазначається, що сторони вітають встановлення з 01.01.2009 р. прямих довгострокових відносин між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» з поставок газу в Україну в обсягах, що забезпечують баланс газу для споживачів України. У пункті 2 цього Міжурядового меморандуму сторони підтвердили прагнення до поетапного переходу протягом трьох років на ринкові, економічно обґрунтовані і взаємно погоджені ціни на імпортований природний газ для споживачів України і тарифи на транзит газу через територію України. Пунктом 3 Міжурядового меморандуму від 02.10.2008 р. сторони підтримали намір НАК «Нафтогаз України» виступати як єдиний імпортер всього обсягу природного газу, що поставляється для споживачів України, а згідно з пунктом 7 названого Міжурядового меморандуму від 02.10.2008 р. сторони погодились, що вказані вище положення знайдуть своє відображення у комерційних контрактах між відповідними господарюючими суб’єктами.

Завдання збитків

Органом досудового слідства Тимошенко Ю.В. ставиться в вину завдання вчиненими нею діями – дачею директив НАК «Нафтогаз України» щодо умов укладання договорів (контрактів) з ВАТ «Газпром» – шкоди майнового характеру (збитків) «спричинення тяжких наслідків державі в особі НАК «Нафтогаз України» у вигляді збільшення витрат на придбання імпортованого природного газу для виробничо-технологічних потреб в обсязі 3,639 млрд куб. метрів на суму 194 625 386,70 доларів США, або 1 516 365 234,94 грн, необхідного для забезпечення нормальної газотранспортної системи по транзиту російського газу через територію України, та спричинення збитків на вказану суму, яка більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян». Механізм спричинення збитків державі на вказану суму органом досудового слідства не визначений, як не визначений і розмір таких збитків. Обвинуваченням у вину Тимошенко Ю.В. ставиться завдання збитків не НАК «Нафтогаз України», а «державі в особі НАК «Нафтогаз України»». Однак НАК «Нафтогаз України» є суб’єктом господарської діяльності, а не державним підприємством, а тому мова може йти про заподіяння шкоди (збитків) НАК «Нафтогаз України», а не державі.

Орган досудового слідства своєрідно визначає учасників відносин у сфері господарювання – визнає таким безпосередньо державу, зазначаючи у обвинувальному висновку, що діями Тимошенко Ю.В. спричинені тяжкі наслідки державі в особі НАК «Нафтогаз України».

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи, а безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частини 1, 3 ст. 8 ГК України).

Діяльність із видобування, придбання (закупівлі), постачання природного та скрапленого газу, створення та експлуатації транзитних міждержавних систем природного газу здійснюється НАК «Нафтогаз України», а не державою чи органами державної влади.

Господарські договори з ВАТ «Газпром» на придбання та постачання природного газу в Україну та його транзит територією України укладаються не державою Україною в особі НАК «Нафтогаз України», а НАК «Нафтогаз України» від власного імені. Тому говорити про завдання збитків державі в особі НАК «Нафтогаз України», принаймні, некоректно. Органом обвинувачення могло б ставитись питання про завдання (спричинення) шкоди (збитків) НАК «Нафтогаз України», якою здійснюється зазначена господарська діяльність, але аж ніяк про заподіяння шкоди (збитків) державі.

Матеріальний склад злочину

Склади злочинів, передбачені ч. 1 та ч. 3 ст. 365 КК, є так званими матеріальними складами злочинів, тобто обов’язковими ознаками їх об’єктивної сторони, окрім самого діяння, є наслідки у вигляді шкоди, завданої об’єктам кримінально-правової охорони, альтернативно визначеним у диспозиції ч. 1 цієї статті, – охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб –, та причиновий зв’язок між діянням службової особи і завданням шкоди зазначеним об’єктам кримінально-правової охорони.

Шкода – поняття цивільно-правове. ЦК України виділяє два види шкоди: 1) майнова (ст. 22 ЦК) та 2) моральна (ст. 23 ЦК). Майнова шкода у ст. 22 фактично ототожнюється із поняттям збитків, хоч сама стаття і має назву «відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди».

При цьому у ст. 22 ЦК виділяється два види збитків: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Інших видів збитків, зокрема, визнання збитками збільшення витрат на придбання товарів (майна) за більш високими цінами ніж ті, за якими вони придбавалось раніше, ЦК України не називає.

Відповідно до ст. 225 ГК України збитками мають вважатися: а) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена згідно з вимогами законодавства; б) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншими суб’єктами, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; в) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; г) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зверну увагу на відсутність правозастосовних орієнтирів щодо визначення складу та розміру збитків у роз’ясненнях вищих судових інстанцій, зокрема у постановах Пленуму Верховного Суду України. У постанові ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 не лише не міститься роз’яснень з цих питань, а й взагалі не згадується про необхідність встановлення причинового зв’язку між діяннями особи, яке визнається перевищенням влади або службових повноважень, та завдання ними шкоди, в тому числі у вигляді збитків.

Таким чином, ні ЦК України, ні ГК України до збитків не відносять додаткові витрати, понесені суб’єктом господарської діяльності, пов’язані із збільшенням вартості товарів, які ним придбаються.

У статтях 364, 365 та 367 КК під шкодою розуміється (мається на увазі) шкода в цивільно-правовому розумінні – шкода майнова та шкода моральна (немайнова).

У доктрині (науці) цивільного та господарського права загальновизнаним є підхід, що незважаючи на не у всьому вдале формулювання дефініції реальних збитків у ст. 22 ЦК України, немає сумнівів, що останні можуть виражатися: у втратах, пов’язаних зі знищенням майна (фізична загибель речі); у втратах, пов’язаних з його пошкодженням (поломка, руйнування, інші якісні зміни речі, що викликають зниження її цінності внаслідок обмеження можливості використання за призначенням); у втраті майна як такій, що виражається, зокрема, у вигляді юридичної неможливості повернення речі до майнової сфери кредитора, чи внаслідок кількісного зменшення наявного майна; у проведених чи необхідно вимушених витратах щодо відновлення особою свого порушеного права. При цьому зазначається, що, однак, не будь-які витрати кредитора вважаються реальними збитками та підлягають відшкодуванню – кредиторові компенсуються лише ті витрати, які ним вже були зроблені, внаслідок порушення його права, або ті, які особа мусить зробити, якщо вони будуть встановлені з розумним ступенем достовірності

(Цивільне право: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова та ін.; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – Х.: Право, 2011. – Т. 1. – С. 375-376).

Причиновий зв’язок

Істотна шкода та тяжкі наслідки можуть бути інкриміновані винному лише за наявності причинового зв’язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Для цього необхідно встановити, що порушення службових обов’язків передувало настанню істотної шкоди чи тяжких наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що службова особа усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати розвиток причинового зв’язку, тобто те, що її діяння стало причиною настання зазначених наслідків

(Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 7-ме вид., переробл. та допов. – К.: Юридична думка, 2010. – С. 1049).

Загальновизнаним є положення, що настання цивільно-правової (як і кримінально-правової) відповідальності можливе лише у разі, якщо між протиправним діянням особи і шкодою (збитками) існує причиний зв’язок – зв’язок, що дає змогу визначити їх як причину та наслідок. Встановлення такого взаємозв’язку є обов’язковим при відповідальності за порушення будь-яких суб’єктивних цивільних прав, крім порушень, які не спричиняють шкоди

(Цивільне право: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова та ін..; за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – Х.: Право, 2011. – С. 378).

Наведене, на мій погляд, свідчить про те, що органом досудового слідства не наведено належного обґрунтування (не наведено доказів) щодо: 1) наявності необхідного, прямого і безпосереднього причинового зв’язку між наслідками у вигляді тяжких наслідків державним інтересам, спричинених, за версією органу досудового слідства, діями Тимошенко Ю.В.; 2) визнання надання Тимошенко Ю.В. директив таким діянням, що є одночасно перевищенням влади та службових повноважень; 3) визнання збільшення витрат на придбання імпортованого газу для виробничо-технологічних потреб збитками у цивільно-правовому розумінні і наслідками (шкодою) у вигляді збитків у значенні, в якому цей термін вжитий законодавцем у примітці до ст. 364 КК України.

Отже, ставлення в вину Тимошенко Ю.В. завдання нею внаслідок надання НАК«Нафтогаз України» згадуваних директив збитків державі в особі «Нафтогаз України» у вигляді збільшення витрат на придбання імпортованого газу для виробничо-технічних потреб в обсязі 3,639 млрд. куб. метрів на суму 194 625 386, 70 доларів США, або 1516 365 234, 94 грн., необхідного для забезпечення нормальної діяльності газотранспортної системи по транзиту російського газу через територію України та спричинення збитків на вказану суму, яка більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян не узгоджується з проаналізованими положеннями ЦК та ГК України щодо визначення поняття та складу збитків як одного із видів шкоди, а саме шкоди майнової.

Шкода (збитки) державі може бути заподіяна лише опосередковано – внаслідок недоодержання прибутку від господарської діяльності НАК «Нафтогаз України», зменшення податкових платежів, збільшення витрат на компенсацію збитків господарюючого суб’єкта тощо.

Конкретно не визначено

Органом досудового слідства в обвинувальному висновку конкретно і однозначно не визначено: 1) що саме перевищено Тимошенко Ю.В. – владу чи службові повноваження; 2) при виконанні яких саме функцій перевищено владу чи службові повноваження Тимошенко Ю.В. – функцій представника влади чи організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків).

Відповідь на зазначені питання має принципове значення для кримінально-правової оцінки дій Тимошенко Ю.В. як таких, що містять/не містять складу злочину перевищення влади або службових повноважень, у формі одноособового вчинення службовою особою дій, які можуть бути вчинені лише колегіально, оскільки вжите у статті 365 КК формулювання «перевищення влади або службових повноважень» свідчить про те, що службовою особою може бути перевищено, з позиції законодавця, або владу, або службові повноваження, а не те й інше одночасно. Органом же досудового слідства Тимошенко Ю.В. інкримінується одночасне перевищення нею і влади, і службових повноважень.

Комментарии