Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Стенограма засідання Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів від 4 жовтня 2011 року

28

Стенограма засідання Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів від 4 жовтня 2011 року (16.00)

м. Київ
вул. Хрещатик, 26
Національний прес-центр
телебачення і радіомовлення України

Д. ЧЕПАК: Добрий день! Є пропозиція почати. Зараз у нас відбувається засідання Міжвідомчої робочої групи. І я для початку представлю всіх присутніх, у тому числі тих, яких ми ще чекаємо.

Віктор Занфіров – заступник генерального прокурора України; Станіслав Шуляк – заступник начальника УДО України; Олег Татаров – заступник начальника Головного слідчого управління МВС України; Оксана Романюк – представник в Україні Міжнародної організації «Репортери без кордонів». Ми чекаємо ще Вікторію Сюмар – директора Інституту масової інформації. У нас є Світлана Остапа – член правління Громадської організації «Телекритика»; Олександр Курдінович – голова Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення; Денис Іванеско – керівник Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України. На жаль, не зміг приїхати Ігор Лубченко, який захворів. Є Михайло Пушкаренко – керівник юридичного департаменту Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Ми домовлялися, що додамо кількох людей, яких нам бракує в обговоренні. Так само, як у нас з’явився пан Володимир Мостовий – голова Комісії журналістської етики; Наталія Соколенко – кореспондентка програми «Вікна-новини» СТБ; Дмитрій Горчаков – політичний аналітик представництва Євросоюзу в Україні; Марина Стоматіна – заступник Харківського міського голови з питань правового супроводження. Також ми ще чекаємо Андрія Куликова – експерта масової інформації, журналіста.

У нас є кілька запитань, які нам було би добре обговорити. Насамперед я хочу представити всім учасникам нашої робочої групи цю невеличку книжечку, томик, який є результатом роботи Міжвідомчої комісії та всіх її учасників. Як відомо, сама робота цієї Міжвідомчої комісії почалася з двох листів-звернень до Президента України. Це було звернення від І. Лубченка та Інституту масової інформації, які передала Олена Притула під час зустрічі Президента з головними редакторами. Там було 11 фактів від НСЖУ та 86, які стосувалися порушення свободи слова та прав журналістів в Україні. І на основі цього ми розробили табличку. Ось як вона виглядає. В одній із граф є дата звернення, суть питання, розгляд звернення і висновок. По кожному з цих запитань. Окрім цього, протягом літа надходило ще кілька звернень. Загалом ми нарахували їх в таблиці 103, і ще плюс три, які є окремими документами. Для того, щоб зрозуміти, на якому етапі що перебуває, ви можете відкрити табличку, де є відповідальний орган, який про це буде коротко звітувати. Я розумію, що розглянути 103+3 запитання напевне займе кілька діб, тому пропоную переглянути всі ці запитання. Якщо будуть запитання з конкретного, ми можемо у рамках Міжвідомчої групи дати відповідь на запит. А поки що, щоб зробити загальний огляд тих, які вже розглянуті, я прошу поінформувати кількох відповідальних. Це – Держкомтелебачення, Генеральна прокуратура, МВС. Пропоную почати з пана Олександра.

О. КУРДІНОВИЧ: Дякую. Я коротко поінформую про стан справ із розглядом звернень громадян, представників ЗМІ, які стосувалися захисту прав журналістів, права яких, на думку позивачів, було порушено, і які нам надійшли від Спілки журналістів України та частково від Інституту масової інформації.

Коротко. Припинення оператором «Волі» телеканалу «Антена+». Питання розглядалося на всіх рівнях, а зараз воно вирішується в судовому порядку. Кілька питань було пов’язаних зі зміною керівників комунальних ЗМІ. Частина з них вирішена шляхом влаштування на роботу звільнених осіб. Розгляд частини здійснюється у судовому порядку. Тому тут рішення суду та правомірність звільнення важко коментувати.

Що стосується припинення або обмеження фінансування комунальних ЗМІ. Наприклад, щодо газети «Колос» райради Харківської області. На нашу думку, це знаходиться у компетенції засновника, тобто органу місцевого самоврядування. І він має приймати рішення щодо фінансування. Але ж є судовий позов і судовий порядок розгляду цього питання, тому теж треба дочекатися.

Що стосується захисту пенсій журналістам, перерахунку пенсій. Це є проблема і відповідь Міністерства праці та соціальної політики, що оплата праці журналістів була така, що не відповідала у тому випадку постанові Кабміну, і відповідне переміщення заробітної плати, яке відбулося у грудні 2008 року. Журналісти не мають права на перерахунок цих пенсій.

Що стосується надання фінансової підтримки з місцевих бюджетів районним газетам. Є рішення місцевих органів влади, які з тих чи інших причин – в основному це рішення юридичного характеру – не забезпечили належне фінансування своїх засобів масової інформації. За інформацією, наданою Полтавською держадміністрацією, з метою перевірки фактів, наданих І. Лубченком, було створено робочу групу, співзасновникам було рекомендовано привести установчі документи у відповідність до Закону про друковані ЗМІ, а редактору підвищити рівень якості підготовки матеріалів видання. Знову ж таки – питання пов’язане з відмовою у збільшенні в селі фінансування у зв’язку з низькою якістю, на думку місцевої влади, роботи видання. Було питання закриття телепрограми «Київський форум». Було таке рішення прийняте редакцією. Наскільки ми інформовані, програма значно втратила кількість глядачів, тому редакцією та керівництвом було прийняте рішення не продовжувати вихід її в ефір. Держкомтелерадіо теж перевіряло цей факт і рекомендувало директору відновити цю програму або знайти повноцінну заміну для того, щоб в ефір повернулося якісне ток-шоу.

Що стосується ще кількох звернень, що пов’язані з виплатою пенсій журналістам, підвищенням заробітної плати журналістам, конфліктами між засновниками комунальних засобів масової інформації та відповідними редакціями. Це, що називається, вічне питання. І рішення може бути виключно згідно з Законом України «Про роздержавлення комунальних друкованих засобів масової інформації». Відповідний законопроект готується Комітетом, і саме стосунки між редакціями газет та місцевою владою може бути вирішено в рамках чинного законодавства. Дякую за увагу, у мене все.

Д. ЧЕПАК: Пропоную зараз взяти слово пану Занфірову, а далі Олег Татаров.

В. ЗАНФІРОВ: Шановні члени Міжвідомчої робочої групи. Тотальне дотримання прав журналістів, забезпечення їх реалізації знаходиться на особливому контролі Генеральної прокуратури України. Прокурори регіонів систематично інформують про стан розгляду звернень, вирішують питання захисту прав журналістів. Коротко поінформую про результати цієї роботи.

З метою забезпечення конституційних прав на свободу слова Генеральним прокурором створена робоча група, до якої входять представники різних наглядових підрозділів Генеральної прокуратури. Нами опрацьовано всі 86 фактів, викладених у зверненні Ігоря Лубченка, голови Національної спілки журналістів України, та головного редактора Інтернет-видання «Українська правда» Олени Притули. За ними проведені перевірки та прийняті рішення. Зокрема, прийнято 31 рішення в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу. За виявленими фактами вчинення злочинів стосовно представників ЗМІ порушено 12 кримінальних справ, 6 з яких вже направлено до суду. Як приклад – вирок Жовтневого суду м. Дніпропетровська громадянину Антоновському, який перешкоджав виконанню журналістами своїх повноважень. Також правоохоронними органами прийнято 19 рішень про відмову в порушенні кримінальних справ. Генеральна прокуратура перевірила всі ці рішення і згодна з ними. У 13-ти випадках доводи не знайшли свого підтвердження. Слід зазначити, що переважна більшість питань подання пов’язана з питаннями фінансово-господарської діяльності ЗМІ, організаційно-розпорядними функціями їх керівників, зміни правового статусу. Відповідно до чинного законодавства такі складні питання мають вирішуватися не правоохоронними органами, а в судовому порядку. Для прикладу – законність звільнення головного редактора газети «Вперед» Комардюка, також ­– директора Черкаської обласної телерадіокомпанії. Загалом за вказаними 86 фактами до правоохоронних органів не надходило звернень щодо 24. Це були публікації в Інтернет-виданнях, які робили посилання невідомо на кого і не відносно кого. Тому тут ми не отримали ніякої більше інформації.

Хочу запевнити: органи Прокуратури і надалі будуть виконувати всі покладені на них обов’язки щодо забезпечення прав журналістів. Дякую за увагу.

Д. ЧЕПАК: Прошу пан Олег Татаров – заступник начальника Головного слідчого управління МВС України.

О. ТАТАРОВ: У Міністерстві внутрішніх справ України також приділяється увага злочинам даної категорії. Оскільки статистика свідчить, що з кожним роком кількість таких злочинів зростає, і за 9 місяців 2011 року є 92 кримінальні справи, які перебувають у провадженні, де вчинено злочини стосовно працівників ЗМІ, у тому числі й не пов’язані з їх професійною діяльністю. Моментальна реакція йде, оскільки МВС інформується про факт вчинення правопорушення відносно працівника ЗМІ. Кожна справа ставиться на контроль. Все робиться для того, щоб злочини були розкриті. Минулого засідання звертали увагу на 14 кримінальних справ, 6 із них уже направлено до суду, щодо інших триває досудове слідство. Після його завершення буде прийнято законне рішення.

Д. ЧЕПАК: Прошу Вікторія Сюмар – Інститут масової інформації.

В. СЮМАР: Дуже шкода, що не мала можливості раніше ознайомитися. Колосальна робота насправді пророблена. Хочу подякувати усім, хто ініціював цю роботу.

Вже 12 років ми займаємося цією діяльністю, фіксуємо порушення. Від нас вони дійшли до журналістів, які передали відповідні звернення. Подібного нічого не було, тобто ніхто нам конкретно не звітував. Тепер ми розуміємо, на якій стадії розслідування. Є кілька справ, де Генеральна прокуратура погоджувалася із закриттям, зокрема, по справі Дмитра Добродумова. Я знаю добре цього журналіста і цю справу. Чому там було погодження закриття – мені не досить зрозуміло, тому що погрози там були, і це більше схоже на якусь відписку. Якщо можна цю справу якось все-таки перевірити, там де Прокуратура погодилася з висновками місцевих прокуратур. Друга річ. Дуже добре, коли Прокуратура втручалася, суди виносили рішення на користь журналістів, зокрема, що стосувалося звільнень працівників комунальних ЗМІ. Тобто коли місцеві керівники приходять і всіх звільняють. Потім суд поновлює на роботі. Тут потрібно давати оцінку діям тих, хто звільняв. Потрібно Держкомтелерадіо більш комплексно підходити до цієї проблеми, тому що закон про реформування державних і комунальних ЗМІ не те, що назрів – він перезрів. Ми бачимо величезну кількість порушень, які стосуються можливості тиску на комунальні державні ЗМІ, які нібито легалізовані діючим законодавством, тому що це нібито вони легалізуються. Дуже багато важелів власне тиску. Тому одразу, щоб зняти 25% проблем, підняти це питання і нарешті дійти до комплексного рішення.

І те, що стосується Вашого зауваження, що це були якість невідомі посилання. Так, дуже часто журналісти не звертаються до Прокуратури, і це погано. Заяву писати треба. Але є така річ як YouTube, де порушення зафіксовані. Це є достатньою підставою для правоохоронних органів брати це відео і порушувати справи, без відповідних звернень самих журналістів.

І останнє. Знаєте, права журналістів не тільки, коли їх б’ють або не дають можливість виконувати свої обов’язки. Журналісти привертають увагу суспільства до серйозних резонансних тем, і ми часто не бачимо реакції правоохоронних органів на ті речі, які піднімаються ЗМІ. Але це абсолютно нормальна практика, коли за результатами піднятих тем піднімаються кримінальні справи. Це буде сприяння захисту прав журналістів. Дякую.

Д. ЧЕПАК: Пане Олександре або пане Олег – ви хочете відповісти?

О. КУРДІНОВИЧ: Я погоджуюся з Вікторією. У нас є певні неузгодженості у підготовці цього проекту. Я сподіваюся, що протягом 3–4 тижнів ми зможемо запропонувати законопроект. Наші новації – це буде добровільне роздержавлення редакцій комунальних ЗМІ, якщо редакція готова брати на себе відповідальність за збереження майна, можливість пошуку фінансування, незалежно від місцевої влади. Ми запропонуємо механізм, як це можна зробити. Якщо нема таких можливостей у редакції і немає доброї волі робити це, ми не можемо їх змушувати.

Д. ЧЕПАК: Сподіваюся, будуть відкриті дискусії, тому що без консенсусу ми будемо мати більше скандалів, аніж рішення проблеми.

Проект, який був у Верховній Раді, чому його не було підтримано? Виявилося сотні проблемних питань, які виникли після прийняття законопроекту. Тому було прийнято рішення врахувати думку редакції журналістів, для того, щоб зробити захист їх інтересів і майна, щоб воно дійсно служило їх інтересам, а не для окремих «ділків». На жаль, аналогів у чинному законодавстві немає. Тому якщо буде добра воля працівників і журналістів – буде створено всі умови, якщо ні – ніхто не буде змушувати їх самоліквідовуватися, передавати їх приміщення і майно органам влади чи якимось іншим чином.

О. ТАТАРОВ: Я відповім на другу частину питання стосовно того, що не порушуються кримінальні справи. Відповідно до статті 24 Кримінально-процесуального кодексу інформація, опублікована в пресі, є приводом для порушення кримінальної справи, і на такі факти завжди відбувається реагування. Але якщо отримується інформація, що десь вчинено злочин на території держави, то проводиться перевірка. Прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи ми не маємо змоги. Нам потрібна конкретика. У подальшому будуть використані і відеозаписи певних правопорушень для прийняття законного рішення.

Д. ЧЕПАК: Можна конкретно вашу адресу, телефон, будемо надсилати, а не «на деревню к дедушке».

О. ТАТАРОВ: Управління зв’язків з громадськістю у нас є.

Н. СОКОЛЕНКО: Як будете реагувати на наші сюжети?

О. ТАТАРОВ: У рамках законодавства.

Н. СОКОЛЕНКО: Насправді є вже реакція, у нас є хороший випадок, який стосується Полтавської області. Там у організаторки цієї акції протесту мама директор школи. З того часу вже 12 перевірок протягом тижня. Я так розумію, що ніхто не розуміє, про що ми говоримо.

Д. ЧЕПАК: Чи є ще якісь коментарі до теми, що була?

О. РОМАНЮК: Справа в тому, що виведення журналістів з зали суду у справі Тимошенко, що відбулося 6 липня, сказано, що заяв з приводу перешкоджання діяльності до правоохоронних органів не надходило. Але наскільки я знаю, було звернення, яке зараз знаходиться в провадженні у Шевченківській прокуратурі, підписане журналістами, які безпосередньо постраждали. Тут цього питання я не бачу.

Д. ЧЕПАК:Я перепрошую, це друге питання, яке ми хотіли розглянути?

По суду, Ви маєте на увазі? Зараз ми до цього перейдемо по регламенту. Якщо нічого немає зараз, я розумію прекрасно, що це – величезний масив матеріалу, який потрібно принаймні прочитати, щоб виникли запитання.

Давайте ми просто таким чином побудуємо цю роботу: якщо будуть якісь запитання, які можна буде вирішити, до якогось конкретного органу – я маю на увазі ГПУ або МВС – тут вказано, хто звітує. Прошу тоді задавати або напряму запитання, або через Міжвідомчу групу.

Якщо з цим все ясно, вивчаємо, переходимо тоді до другої історії.

Це було так само, ми порушували цю тему минулого разу, коли збиралися перший раз перед літніми канікулами. Йшлося про інцидент із журналістами на судових засіданнях у справі Тимошенко. Якраз тоді пані Оксана підняла цю тему. Ми тоді говорили про те, що там потрібно розслідувати, і ми говорили про міжнародний досвід, який відповідно нам було б добре побачити, як він працює.

Тому я зараз пропоную надати слово панові Олегу Татарову, який розкаже по інформації, що стосується України. А після цього пані Оксана Романюк, яка готувала історію міжнародного досвіду. Пане Олеже.

О. ТАТАРОВ: Щодо подій 6-7 липня у Печерському суді міста Києва було зареєстровано у нас 2 інциденти.

Перший стосується звернення невідомої особи до правоохоронних органів, що нібито він передивлявся засоби масової інформації і побачив, що під час витіснення певних осіб із залу судового засідання було заподіяно тілесних ушкоджень працівникові засобів масової інформації. У ході перевірки встановлено, що дзвінок здійснювався з таксофону. Особа, яка нібито представилася нам – перевірялися анкетні дані – такої у нас в державі не встановлено. І відповідно було рішення прийнято після проведення перевірки про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Другий інцидент. Також громадянка України перебувала біля залу судового засідання, і в момент видалення з зали осіб їй були, нібито, нанесені тілесні ушкодження. Але у ході перевірки вона відмовилася від своїх показів, сказала, що претензій до правоохоронних органів не має. Оскільки, якщо і хтось зачепив, це було помилково. Відповідно було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутності складу злочину.

Більше звернень до МВС з цього питання не надходило і не реєструвалося. Дякую.

О. РОМАНЮК: Справа в тому, що було звернення, яке було підписане близько 20 журналістами. Я це точно знаю. І воно було передане до Прокуратури Шевченківського району.

Це, мабуть, не до Вас, а до Прокуратури.

В. ЗАНФІРОВ: Процесуальне рішення з цих питань не вирішувалося, не розглядалося.

О. РОМАНЮК: Воно, до речі, було опубліковане в засобах масової інформації так само.

Це був відкритий лист, наскільки я знаю, відкрите звернення. Там були перераховані порушення прав журналістів.

В. ЗАНФІРОВ: Мені невідомо з цього питання нічого. Це щодо цих же подій – 6–7 липня?

О. РОМАНЮК: Так.

В. ЗАНФІРОВ: Я записую. Я обов’язково Вам повідомлю про результати цього звернення.

В. СЮМАР: Знаєте, я зараз не буду офіційно, я тільки скажу, що була не так давно в Білорусі і мені журналісти білоруські говорили, це теж міжнародний досвід. Вони говорили про те, що коли там всіх автозаками загрібають, то на журналістів не дивляться. Вони думають, якби себе розрізняти, вони там собі придумують жилетки, щоб їх не гребли разом з усіма.

Я дуже не хочу, щоб українські журналісти мали б ту саму ситуацію. Бо, насправді, в суді над Тимошенко ми щось подібне бачимо, коли беруть журналістку і просто (на YouTube є ця інформація, ви можете подивитися, ми можемо надіслати), коли беруть і просто її там «в стєнку впічатують». Її, я думаю, навіть той захисний жилет у принципі не захистить від того великого дядька.

Я думаю, що ми, по-перше, ще не Білорусь, і нею не будемо, сподіваюся. Але треба розуміти, що в даному випадку поводження до журналістів – це питання іміджу держави, тому що журналіст туди приходить не тому, що йому цікаво, а тому, що він там показує людям, він засвідчує суспільно важливу тему – це його робота. Тобто робота є у правоохоронців. Але зважати на тих, хто має показувати реальність – так само є надзвичайно важливо.

Тому прохання зібрати цей матеріал і не просто поінформувати Оксану Романюк чи членів робочої групи, а дати публічну оцінку ось з тим, як поводяться з журналістами в даному випадку, і в цьому суді, і при інших конфліктних ситуаціях, яких в Україні в принципі вистачає. І можливо рекомендації працівникам правоохоронних органів, відповідно спецслужб, як треба поводити себе в такій ситуації, як зважати на такі історії. Дякую.

Д. ЧЕПАК: Я так розумію, що ми плавно перейшли на міжнародний досвід. Пані Оксано.

О. РОМАНЮК: У Вас роздано у папочках ваших короткий огляд міжнародного досвіду. Я думаю, що не буду його перераховувати. Хто бажає, той з ним ознайомиться. Я хочу озвучити позицію «Репортерів без кордону», а саме: ми вважаємо, що Україні слід сфокусуватися на відкритості і прозорості судової влади.

Якщо порівняти українське та європейське законодавство і в сфері захисту прав журналістів, і в сфері того, наскільки журналістам дозволяється робити аудіо-, відеофіксації судових засідань, то на папері воно виглядає в Україні прекрасно. Але в дійсності в Європі, у розвинених демократичних країнах суди є дійсно відкритими. І тому, якщо Україна поважає міжнародні стандарти, вона повинна працювати над втіленням тих законів у життя. І якщо судове засідання, яке становить значний суспільний інтерес, є закритим, якщо до нього обмежується доступ, то ми просто не можемо вірити в те, що рішення такого суду є чесним, є відкритим.

Якщо говорити про конкретні випадки – взяти суд над екс-прем’єр-міністром Тимошенко, доступ до якого було штучно обмежено, на нашу думку. Ми вважаємо, що з огляду на міжнародний досвід це судове засідання мало проводитися взагалі в актовій залі, щоб забезпечити вільний доступ усіх бажаючих, усіх журналістів. Так, приміром, як це було у Франції. Нещодавно у вересні закінчився суд над колишнім Президентом Шираком. Він проводився в актовому залі, тому що це відкритий судовий процес.

Н. СОКОЛЕНКО: Одна коротка ремарка: коли судили льотчиків із СУ-27 (Скнилів), чомусь судова наша влада спромоглася організувати ці слухання у великій актовій залі Будинку офіцерів. То тепер, знатоки, внимание – вопрос: чому не можна це зробити з Тимошенко?

Залишається ще дуже важлива частина виголошення вироку. Я не знаю, це до міліції звертатися чи до Прокуратури, бо це невиконання Закону «Про судоустрій та судочинство». Це обов’язок прямий суду надати місце для всіх охочих бути присутнім на судовому процесі.

О. РОМАНЮК: На думку юридичного комітету «Репортери без кордонів», якщо такі штучні обмеження доступу, якщо журналістів б’ють прямо в приміщенні суду – постає питання: наскільки відповідає людина, суддя своїй посаді. Наскільки відповідають ті люди, які за це відповідальні, яке вони мають право посідати свої посади.

Другий випадок – це суд над колишнім генералом МВС Пукачем. Нашою головною вимогою є зробити цей суд відкритим, хоча б частково, тому що до цього суду є значний суспільний інтерес і в Україні, і за кордоном. Він має дуже суттєвий вплив на імідж України.

Якщо судові засідання відбуваються абсолютно у закритому режимі, наша організація просто не має права довіряти вердикту такого суду, не можемо вважати рішення такого суду чесними, відкритими.

Тут йдеться навіть не про право журналістів проводити свою роботу, право на аудіо- чи відеозйомку. Тут йдеться про право громадян на інформацію. Це стаття 10 Конвенції «Про захист прав людини», це право на інформацію. Держава повинна забезпечити, гарантувати це право. Тому наша умова – зробити цей суд відкритим, хоча б частково.

бо ми також дуже зацікавлені, аби посадовці, які несуть за це відповідальність, – той же самий суддя, вийшли публічно до журналістів, відповіли на запитання, обґрунтували свою позицію – чому цей суд закритий.

Дякую.

Д. ЧЕПАК: Пропоную зараз відповіді від правоохоронців, а потім пан Володимир Мостовий, в якого є ідея.

В. ЗАНФІРОВ: Дякую. Я хочу Вас поінформувати, Ви не гірше за мене знаєте, що в Україні діє верховенство права. Суд у нас незалежний. У процесі розгляду кримінальних справ вирішується питання про допит свідків, вирішується питання про достовірність усіх даних, які були добуті в процесі досудового слідства, в судовому засіданні, тому що в пріоритеті постановки вироку – це є дані, отримані в порядку судового розгляду.

Якщо буде це транслюватися на всю країну, які дані були, то чому допитувати тоді свідків. Це по-перше.

По справі Пукача, що Ви кажете, є секретні дані.

Н. СОКОЛЕНКО: Я перепрошую, у нас суд по закону відкритий. Тобто теоретично всі 46 млн. громадян можуть прийти до зали, якби така зала була. Оскільки незручно просто їхати з Вінниці до Києва, то є такі засоби масової інформації, які забезпечують трансляцію, виконуючи тим самим Закон України «Про відкритість судових засідань».

Яка проблема допитувати свідків?

В. ЗАНФІРОВ: Ще раз кажу: рішення допуску, які матеріали можна оголошувати – вирішує головуючий суддя, йому законом надано право. Він виносить вирок від імені України.

Розумієте, вказувати судді проводити відкрите чи закрите…. Це він вирішує згідно з вимогами чинного законодавства.

О. РОМАНЮК: Я тоді можу сказати, яке враження може бути у міжнародного співтовариства про цей суд.

В. ЗАНФІРОВ: Будь ласка, в якому з міжнародних товариств з країн, які Ви самі дали в листі, – Франції, Німеччині, Великобританії, Америці – коли журналісти виходять і кажуть: «Давайте ми будемо фотографувати в залі, будемо відкривати». Ви приклад можете навести?

О. РОМАНЮК: Йдеться не про фотографування і не про аудіо, не про відео, а про допуск журналістів до суду, про право громадян на отримання інформації. Що відбувається в цьому суді, яких свідків допитують?

В. ЗАНФІРОВ: Згоден з Вами.

О. РОМАНЮК:А потім уже будемо говорити про аудіо-, відеофіксацію.

В. ЗАНФІРОВ: Я ще раз підкреслюю: суддя вирішує питання про отримання інформації, яка буде покладена в основу того ж вироку. І тому суддя допускає, але суддя може обмежувати надання тієї чи іншої інформації. Це його право.

Якщо є публікації з американського суду, будь ласка, наведіть приклад

Н. СОКОЛЕНКО: Це не зовсім його право. Він може обмежувати тільки у певних випадках, якщо стосується, Ви знаєте.

В. ЗАНФІРОВ: Право показів, я ж кажу.

Н. СОКОЛЕНКО: І де там, що йдеться про зґвалтування, чи комерційна таємниця, чи державна таємниця?

В. ЗАНФІРОВ: Державна таємниця. По справі проходять дані кримінального розшуку України. Розумієте, це служба, яка спеціально займається такими питаннями. Методи роботи.

Я думаю, що на вирок Вас запросять, я не знаю. Це право судді, я не можу це казати. Але якщо там проводяться вирішення, вивчення питань, допит свідків, то вони не можуть запрошувати журналістів.

О. РОМАНЮК: Вибачте, що заважає зробити цей суд відкритим частково. Чому раптом таємницею стали прізвища Гонгадзе, Пукача?

Чому не можна зробити цей суд відкритим частково? Нехай буде закрита дійсно частина, що стосується державної таємниці. Чому у державному реєстрі відсутні дані про протоколи, які тримає цей суд, про рішення цього суду, про рішення цього судді? Як його, Матвієнко, здається. Вони відсутні в державному реєстрі, хоча це протизаконно.

В. ЗАНФІРОВ: Я хочу Вас поінформувати, і Ви краще знаєте за мене, що всі питання ці вирішуються Законом «Про судоустрій» і Кримінально-процесуальним кодексом. Там оговорені права судді, права всіх учасників судового процесу (свідків, потерпілих, обвинувачених). Суддя вирішує питання відповідно до цього.

Н. СОКОЛЕНКО: Якщо суддя помиляється, що тоді?

В. ЗАНФІРОВ: Вирок буде скасовано, якщо суддя помиляється.

Н. СОКОЛЕНКО:Не є державною таємницею, хто кому які накази давав, не перебуваючи на службі в кримінальному розшуку. Якщо йдеться про цивільних осіб, не міліціянтів, чому ця інформація має бути закрита від суспільства?

В. ЗАНФІРОВ: Як Ви можете виділити з допиту свідка, розбийте його – оце є секретна, оце є допит цивільної основи, заходьте через 5 хвилин, ми виходим.

О. РОМАНЮК: Так, правильно.

Д. ЧЕПАК: Технологічно це буде важко: туди сюди вигоняти.

О. РОМАНЮК: Але це краще, ніж зараз. Вам кажу про те враження, яке складається у світу про цей суд, не тільки у світового співтовариства, а й у громадян України. Яка у них довіра до влади, до судочинства, до судової системи?

. ЗАНФІРОВ: Я хочу, щоб Ви навели приклади по країнах великої демократії: у тих же Сполучених Штатах, у тій же Німеччині, у тій же Італії, у тій же Великобританії.

Журналісти там вказують судді, як проводити процес?

О. РОМАНЮК: Це не вказівки, це рекомендації.

В. ЗАНФІРОВ: Ви ж сказали: хай вийде суддя і журналістам розкаже, що він буде розказувати, що не буде.

Суддя керується Конституцією, Кримінально-процесуальним кодексом, Законом «Про судоустрій».

Н. СОКОЛЕНКО:Якщо суддя помиляється?

В. ЗАНФІРОВ: Значить, буде при вироку, при винесенні вироку, якщо буде поставлено вирок, тоді буде дана цьому оцінка. У процесі ніхто не може судді вказувати. Він – незалежний, діє згідно з Конституцією і Кримінально-процесуальним кодексом.

Д. ЧЕПАК: Прошу представника МВС.

О. ТАТАРОВ: Я хотів би сказати, що, напевно, це питання не потрібно було ні представнику Генеральної прокуратури, ні мені задавати, тому що ми можемо коментувати, але фрагментарно. Це питання судової влади. Ніхто не повинен втручатися в його діяльність, перше. Друге – якщо ми уже перейшли до світового досвіду, треба було звернути увагу на те питання, також у тих країнах, що перелічували, є випадки, коли проводиться судовий розгляд справи закритий. Так? І аналогічна ситуація виходить з нашими. А то, що говорили, давайте частково – свідок зайде і вийде, у нас і так процеси довготривалі, на що звертається увага міжнародної спільноти. Дякую.

О. РОМАНЮК: Пане Олег, є таке питання, як суспільний інтерес, який у деяких випадках превалює над правом учасників процесу приховати інформацію. Мені здається, що справа Пукача – це якраз і є тією справою, в якій суспільний інтерес дійсно превалює над правами учасників процесу. Взагалі, по-правильному, треба було б зробити цей процес відкритим за міжнародними стандартами.

О. ТАТАРОВ: Це рішення судді.

Д. ЧЕПАК: Дякую. Я бачу, що ця дискусія трошки повторюється. Якщо можна, я надам слово пану Володимиру Мостовому, в якого є ідея, наскільки я знаю, з цього приводу.

В. МОСТОВИЙ: Власне ідея у мене є, але я просто хотів запропонувати це якраз у розвиток попереднього питання щодо міжнародного досвіду. Я з німецького досвіду хотів запропонувати – місяці два тому я звертався до прес-секретарів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій з такою пропозицією: я їм переслав тексти німецьких принципів поведінки для преси, радіо, телебачення та поліції. Власне, це дві сторіночки, але тут не тільки декларативна, скажімо так, частина, а й суто практичні є речі, практичні рекомендації. І звичайно воно в нагоді стало як представникам цих Міністерств, вірніше службовцям цих Міністерств, так і журналістам, тому що при висвітленні таких екстремальних подій – від вбивств до пожеж, до чого хочете. Ось ці два Міністерства. Суспільство має знати і подробиці, і мотиви, і так далі.

Але часто при виконанні журналістами своїх функцій, при висвітленні цих подій на заваді стають представники силових відомств. Трапляються випадки, коли журналісти заважають своїми діями здійсненню працівниками правопорядку своїх обов’язків, своїх дій. Тому, звичайно, це не може бути універсальними принципами і для роботи журналістів із судами, із МНСниками, з міліцією, СБУ і так далі. Мабуть, потрібно і для того, щоб визнавали це і журналісти, і службовці міністерств. Службовцям простіше: там, якщо це йде чи наказом, чи чимось – це ясно, а журналісти, вони у нас, знаєте, ну дуже так, скажімо, децентралізовані.

Тому я пропоную, щоб дати такий вироблений спільно текст кожної такої угоди на розгляд, скажімо, НСЖУ, Асоціації видавців преси, Асоціації видавців регіональної преси, Індустріального телевізійного комітету. Так, щоб це було в загальному визнанні, ці принципи.

І, скажімо, тут наштовхуєшся, коли ознайомлюєшся з цими правилами, то там йдеться про єдину прес-карту, а вона, скажімо, в Німеччині, у Франції і так далі – це єди

Комментарии