Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Справа Юрія Луценка у світлі депутатського запиту (продовження)

17

Цей документ передав до редакції його автор — народний депутат України Григорій Омельченко, бо, на його думку, «Юридичний вісник України» наразі є найбільш об’єктивним і незаангажованим серед усіх юридичних видань.

У своєму запиті він звертає увагу особисто Генерального прокурора України Віктора Пшонки на штучне, як він вважає, створення доказів обвинувачення та іншу фальсифікацію матеріалів кримінальної справи щодо обвинувачення  колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка на досудовому слідстві та просить дати правову оцінку діям посадових осіб ГПУ, причетних до цієї фальсифікації, а також вжити невідкладних заходів для поновлення конституційних прав і свобод Юрія Луценка та інших підсудних у цій кримінальній справі.

Надаємо нашим читачам можливість ознайомитися з цим документом без скорочень і купюр.

Початок читайте тут

З обвинувального висновку

Цей епізод “злочинноі” діяльності Ю.Луценка в обвинувальному висновку (с. 118) описано так: “В період часу з 01.08.2009 по 12.08.2009 Луценко Ю.В. перебував у відпустці за межами України, а його обов’язки у цей період виконував перший заступник Міністра внутрішніх справ України Клюєв М.М.

Вийшовши з відпустки, в період часу з 13.08.2009 по 03.09.2009 Луценко Ю.В. за невстановлених обставин, від невстановлених працівників МВС України, отримав постанову про продовження строку ведення оперативно-розшукової справи щодо Давиденка В.О. до 18 місяців. При цьому, як керівник органу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, достовірно знаючи про те, що оперативно-розшукова справа стосовно Давиденка В.О. закрита, а 12-місячний строк її ведення закінчився 09.08.2009, незважаючи на відсутність даних про участь Давиденка В.О у підготовці або вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, невірно розуміючи інтереси служби, бажаючи догодити чинному на той час Президенту України Ющенку В.А. шляхом створення видимості інтенсивної роботи з розкриття спроби його отруєння та оперативного відпрацювання значної кількості фігурантів оперативно-розшукової справи, в тому числі Давиденка В.О., Луценко Ю.В. вирішив протизаконно використати надані йому службові повноваження для забезпечення подальшого проведення оперативно-розшукової діяльності щодо Давиденка В.О. навіть після закриття стосовно останнього оперативно-розшукової справи та закінчення строків її ведення. При цьому Луценко Ю.В. керувався не інтересами служби, а особистими інтересами, почуттям кар’єризму, бажанням забезпечити позитивну оцінку роботи МВС України по розкриттю злочину, тобто іншими особистими інтересами.

Реалізуючи цей злочинний умисел, Луценко Ю.В. в один із днів, у період з 13 серпня по 3 вересня 2009 року (більш точний час досудовим слідством не встановлений), в робочий час, у своєму службовому кабінеті по вул. Богомольця, 10 в м. Києві, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, в інших особистих інтересах та всупереч інтересам служби, в порушення вимог ч. 3 ст. 9, ч. 2 та ч. 5 ст. 9-1 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, особисто затвердив постанову, датовану 06.08.2009, про продовження строків ведення вже закритої оперативно-розшукової справи стосовно Давиденка В.О. до 18 місяців”.

Досудовим слідством в обвинувальному висновку (с. 126) зазначається, що “вина обвинувачених Луценка Ю.В., Тарасенка В.І. і Павлєнова О.К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, підтверджується зібраними у справі доказами, а саме, показами потерпілого Давиденка В.О., доказами свідків Браславського А.І., Ісаченка М.Г., Балдука О.Г., Підвального О.І., Редьки С.Д., Шевчука О.М., Трояна Є,В., Батракова С.О., Сопівника О.М., вилученими у ході досудового слідства документами, висновками криміналістичних експертиз та іншими матеріалами справи”.

Після викладення змісту цих доказів далі у цьому основному процесуальному документі обвинувачення (с. 145) робиться загальний висновок про те, що “сукупністю вказаних доказів вина обвинувачених Луценка Ю.В., Тарасенка В.І. та Павлєнова О.К. в зловживанні владою доведена повністю”.

Натомість наведені в обвинувальному висновку докази та інші матеріали справи свідчать про те, що вина Ю.Луценка, В.Тарасенка та О.Павлєнова в інкримінованому їм зловживанні службовим становищем не доведена зовсім. В обвинувальному висновку не доказано наявності в діях Ю.Луценка жодної із передбачених частиною 3 ст. 364 КК України ознак службового зловживання. Жоден із наведених в обвинувальному висновку доказів прямо не вказує на злочинний характер діяльності Ю.Луценка, не доводить наявності в його діях складу злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України.

Досудовим слідством не доведено

Так, досудовим слідством не доведено самого факту зловживання Ю.Луценком своїм службовим становищем. Як зловживання службовим становищем Генеральною прокуратурою України розцінено те, що Ю.Луценко як Міністр внутрішніх справ України підписав підготовлену відповідною оперативною службою МВС України постанову про продовження строків ведення оперативно-розшукової справи до 18 місяців. Однак сам факт підписання Ю.Луценком такої постанови не може вважатися зловживанням, оскільки відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” підписання такого роду постанов віднесено до виключної компетенції саме Міністра внутрішніх справ України. У частині третій ст. 9-1 цього Закону передбачено, що продовження строку ведення оперативно-розшукової cправи оперативним підрозділом МВС України до 18 місяців може бути здійснено Міністром внутрішніх справ України. Саме це (продовження ведення ОРС до 18 місяців) і зробив Міністр внутрішніх справ України Ю.Луценко, затвердивши подану йому на підпис відповідну постанову. Він реалізував надані йому законом повноваження.

В обвинувальному висновку стверджується, що Ю.Луценко продовжив строк ведення зазначеної оперативно-розшукової cправи до 18 місяців, “достовірно знаючи про те, що оперативно-розшукова справа стосовно Давиденка В.О. закрита”. Але це твердження слідчого не ґрунтується на жодному із доказів. Те, що Ю.Луценку на момент підписання ним постанови про продовження строку ведення ОРС було відомо про наявність постанови про закриття цієї ОРС, не доведено жодним доказом. Ніхто із допитаних з цього приводу працівників МВС України не вказав на те, що Ю.Луценко знав про існування іншої постанови у цій ОРС – а саме про її закриття. Не підтверджується також факт обізнаності Ю.Луценка з цією обставиною й іншими матеріалами справи. Досудовим слідством не встановлено того, що Ю.Луценко бодай один проводив заслуховування результатів оперативно-розшукових заходів у цій справі.

Досудовим слідством жодним чином не спростовані показання самого Ю.Луценка про те, що йому не було відомо про існування постанови про закриття цієї оперативно-розшукової справи. Як зазначив Ю.Луценко на досудовому слідстві, загальним куратором цієї ОРС був заступник Міністра внутрішніх справ України В.Євдокимов. Хто конкретно вів вказану ОРС, він не знає. Чи створювалась у даній ОРС оперативно-розшукова група, йому невідомо – цими питаннями займався В.Євдокимов (с. 120 обвинувального висновку).

Таким чином, з матеріалів справи випливає, що Ю.Луценко не те, що достовірно, а взагалі не знав про обставини ведення цієї оперативно-розшукової справи, у тому числі про наявність постанови про її закриття.

У зв’язку з цим виникає закономірне запитання: на яких даних Генеральна прокуратура України зробила висновок, що Ю.Луценко достовірно знав про закриття оперативно-розшукової справи стосовно В.Давиденка? Аналіз матеріалів справи дає підстави для відповіді, що таких даних у справі не існує. Отже, зазначений висновок досудового слідства є голослівним. Він є нічим іншим, як припущенням, на якому обвинувачення не може ґрунтуватися (ст. 62 Конституції України).

Слід зазначити, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисним ставленням винною особою до вчинюваних дій. Тому одним з головних завдань слідства у доведеності вини Ю.Луценка у вчиненні цього злочину мало б, зокрема, стати доказування фактів, які б засвідчували, що екс-міністр достовірно знав про те, що оперативно-розшукова справа стосовно В.Давиденка закрита, і умисно продовжив строк її проведення до 18 місяців. Недоведеність цього ключового моменту свідчить про невстановлення слідством умислу у діях Ю.Луценка щодо інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь, а відтак і відсутність суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України. Направлення до суду кримінальної справи, у якій не встановлено складу злочину у діях обвинувачуваного, свідчить про упередженість та необ’єктивність досудового слідства.

Обставини підписання постанови

Не з’ясованими досудовим слідством є також обставини підписання Ю.Луценком вказаної постанови. Даючи показання на досудовому слідстві стосовно ситуації, за якої продовження строків ведення ОРС відбулось по вже закритій справі, Ю.Луценко не виключив, що ця ситуація могла скластися у результаті підготовки працівниками ДКР МВС України, які знали про сплив строку ведення цієї
ОРС, двох постанов – одну на продовження строків, іншу на закриття справи. Другу підготували на той випадок, якщо Міністр не вважатиме за можливе продовжити строк ведення цієї ОРС. Очевидно, припустив Ю.Луценко, підписана ним постанова після відбуття його у відпустку не відразу була зареєстрована і не потрапила до ДКР МВС України. Тому, напевно, працівники ДКР МВС України зрозуміли, що постанова про продовження не була затверджена та подали на підпис заступнику Міністра внутрішніх справ України П.Коляді іншу з двох підготовлених ними постанов – про закриття ОРС (с. 121-122 обвинувального висновку).

Однією з ознак об’єктивної сторони інкримінованого Ю.Луценку, В.Тарасенку та О.Павлєнову злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України, є час (дата) підписання Ю.Луценком вказаної постанови. В обвинувальному висновку (с. 118) стверджується, що цю постанову Ю.Луценко підписав за невстановлених обставин, вийшовши з відпустки, в період часу з 13 серпня 2009 р. по 3 вересня 2009 р. Але матеріалами справи це не підтверджено. У такому разі зазначене твердження про час підписання Ю.Луценком постанови є голослівним. Більше того, не спростованими досудовим слідством є показання Ю.Луценка, що він міг підписати вказану постанову ще до відбуття у відпустку разом з іншими документами. Як правило, документи він підписував пізно ввечері, інколи залишав їх на своєму столі. В подальшому їх забирали працівники апарату Міністра для реєстрації (с. 121 обвинувального висновку). Важливість з’ясування точної дати підписання Ю.Луценком вказаної постанови обумовлюється ще й тим, що проведеними судово-технічними експертизами встановлено, що дату на цій постанові (цифри “06”) проставлено не тією ручкою, що підпис Ю.Луценка (тобто не ним). Встановити у результаті експертизи, хто виконав надпис “06” перед словами “серпня 2009 року”, не виявилось можливим. Разом з тим, дата підписання Ю.Луценком постанови є одним із ключових моментів, на якому ґрунтується обвинувачення його та інших осіб у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України. Тому її невстановлення означає безпідставне звинувачення Ю.Луценка та інших осіб у кримінально караному зловживанні службовим становищем.

Не доведеним досудовим слідством залишився висновок про те, що Ю.Луценко та інші особи (В.Тарасенко, О.Павлєнов) діяли всупереч інтересам служби. Крім загальних фраз стосовно цієї ознаки, обвинувальний висновок не містить жодних конкретних даних, які б вказували на те, що В.Тарасенко та О.Павлєнов, готуючи постанову про продовження строків ведення ОРС, а Ю.Луценко – підписуючи її, діяли всупереч інтересам служби. Навпаки, зі змісту їхньої діяльності можна зробити зовсім інший висновок – їхня діяльність була спрямована на розкриття злочину – отруєння В.Ющенка. А це повністю відповідає інтересам служби, на якій вони перебували.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України

Досудовим слідством не доведено, що Ю.Луценко підписав вказану постанову про продовження строків ведення ОРС з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. На думку досудового слідства, ця обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України, у діянні Ю.Луценка виявилася, зокрема, у його бажанні “догодити чинному на той час Президенту України Ющенку В.А. шляхом створення видимості інтенсивної роботи з розкриття спроби його отруєння та оперативного відпрацювання значної кількості фігурантів оперативно-розшукової справи” (с. 118 обвинувального висновку).

Не потрібно бути слідчим, прокурором чи просто юристом, щоб зрозуміти, що таке обґрунтування наявності у діянні Ю.Луценка складу вказаного злочину є сміхотворним. Адже загальновідомим є той факт, що у цей період стосунки між Президентом України В.Ющенком та Міністром внутрішніх справ України Ю.Луценком були відверто конфронтаційними. Доходило до взаємних образливих висловлювань на адресу один одного. Фактично Ю.Луценко перебував у політичній опозиції до В.Ющенка, публічно критикував його діяльність на посту Президента України. Тож стверджувати за таких обставин, що Ю.Луценко діяв на догоду В.Ющенку, означає – не зважати на очевидне, називати біле чорним.

Досудовим слідством також не доведено твердження, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України, у діяннях В.Тарасенка та О.Павлєнова виявилася у тому, що вони “діяли з мотивів кар’єризму, розраховуючи в разі отримання позитивних наслідків у результаті проведеної роботи отримати підвищення по службі та більш високе звання” (с. 287 обвинувального висновку).

Більше того, таке твердження спростовується обставинами справи, зокрема тим, що ще до включення до складу слідчо-оперативної групи по справі розслідування факту отруєння В.Ющенка О.Павлєнов готувався до звільнення з системи МВС України на пенсію (що, до речі, й зробив, коли його строк вислуги досяг 25 років). У матеріалах справи немає жодних даних про те, що В.Тарасенко мав намір змінити займану посаду на іншу – більш високу (як випливає з його протоколів допиту, він також на початку 2010 р. звільнився з МВС України на пенсію).

Істотна шкода і тяжкі наслідки

Досудове слідство також не довело того, що діями Ю.Луценка, В.Тарасенка та О.Павлєнова завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

По-перше, досудовим слідством не спростовано позицію обвинувачених та інших осіб, згідно з якою підписана Ю.Луценком постанова нічого юридично не змінювала стосовно можливості проведення у справі по факту отруєння В.Ющенка оперативно-розшукових заходів. Адже справа, у якій приймалася ця постанова, не була юридично “самостійною” (вона навіть не мала особистого реєстраційного номера). Вона заводилась у рамках іншої справи – № 109/07, ведення якої і було юридичною підставою для проведення усіх оперативно-розшукових заходів щодо розкриття факту отруєння В.Ющенка, у тому числі і щодо В.Давиденка.

По-друге, вище описано, як Генеральна прокуратура України фактично призначила В.Давиденка “потерпілим” у цій справі – для того, щоб штучно створити таку обов’язкову ознаку об’єктивної сторони зловживання службовим становищем, як завдання істотної шкоди. Крім того, вище також наведені показання В.Давиденка у суді, де він фактично заявив, що не вважає, що йому було завдано істотної шкоди, і не вважає себе потерпілим від діяльності Ю.Луценка та інших працівників міліції.

 Викладене свідчить про те, що інкримінування злочину, передбаченого частиною 3 ст. 364 КК України, Ю.Луценку, В.Тарасенку, О.Павлєнову досудовим слідством здійснено за відсутності законних підстав, а саме за недоведеності наявності в їхніх діях складу вказаного злочину. Це означає, що кримінальне переслідування вказаних осіб Генеральною прокуратурою України здійснювалось незаконно.

Таким чином, якщо матеріалами справи не доведено тих ознак, які слідчий в обвинувальному висновку “приписує” обвинуваченим, то не виключено, що іншим разом він “допише” комусь умисне вбивство замість убивства з необережності тощо. Такі дії слідчого самі по собі вже є зловживанням службовим становищем, а оскільки таке зловживання потягнуло за собою притягнення до кримінальної відповідальності, то це слід розглядати як тяжкі наслідки.

Прокурорський нагляд

6. У ході досудового слідства у справі Ю.Луценка не було забезпечено належного прокурорського нагляду за виконанням законів органом, який проводив це досудове слідство. Це створило сприятливі умови для системного порушення законодавства при розслідуванні цієї справи, ігноруванні прав та свобод обвинувачених, а зрештою – для фальсифікації справи Ю.Луценка.

Як відомо, прокурорський нагляд за законністю розслідування кримінальної справи Ю.Луценка здійснював, зокрема, перший заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін, який затвердив обвинувальний висновок щодо Ю.Луценка та інших обвинувачених у цій справі.

За своїми посадою і повноваженнями перший заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін мав бути не тільки у курсі усіх слідчих дій у справі, а й був зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили (частина 2 статті 25 КПК України).

Згідно зі статтею 29 Закону України “Про прокуратуру” прокурорський нагляд, який за розслідуванням справи Ю.Луценка здійснював Р.Кузьмін, має своїм завданням сприяти запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності, а також охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством. Крім того, закон (стаття 30 Закону України “Про прокуратуру”) зобов’язував першого заступника Генерального прокурора України Р.Кузьміна вживати заходів для того, щоб органи дізнання і попереднього слідства: 1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину; 2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

Для забезпечення законності проведення досудового слідства закон наділяє прокурора відповідними повноваженнями. Так, ст. 32 Закону України “Про прокуратуру” та ст. 227 КПК України передбачено, що вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять досудове слідство, щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування є обов’язковими для цих органів. Згідно із ст. 227 КПК України, здійснюючи нагляд за виконанням законів органами досудового слідства, прокурор, зокрема: вимагає від таких органів для перевірки кримінальні справи; скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих; дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, заміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій; бере участь у провадженні досудового слідства; повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового слідства; усуває слідчого від досудового слідства, якщо він допустив порушення закону при розслідуванні справи.

Прокурор також наділений повноваженнями щодо перевірки справи з обвинувальним висновком. Відповідно до ст. 228 КПК України, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, прокурор зобов’язаний перевірити, зокрема: чи мала місце подія злочину; чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; чи немає у справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи у зв’язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину чи у зв’язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого; чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; чи додержано органом досудового слідства інших вимог закону.

Затвердивши обвинувальний висновок у справі Ю.Луценка і направивши її до суду, перший заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін констатував, що досудове слідство у цій справі проведене з повним дотриманням закону, обвинувачені притягнуті до кримінальної відповідальності обґрунтовано, вину їх доведено, їх діяння кваліфіковано правильно, порушень їх прав і свобод на досудовому слідстві не було.

Водночас наведений вище аналіз матеріалів справи Ю.Луценка однозначно свідчить, що насправді це не так. А це означає, що перший заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін:

або недбало поставився до виконання своїх повноважень з нагляду за досудовим слідством у цій справі;

або з використанням наданих йому повноважень спрямував розслідування цієї справи саме таким чином.

У будь-якому разі можна констатувати, що передбачені законом завдання прокурорського нагляду за досудовим слідством у справі Ю.Луценка виконані не були.

Який кримінальний закон було застосовано?

7. З обвинувального висновку не зрозуміло, який кримінальний закон досудовим слідством було застосовано щодо Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова, що є неприпустимим з точки зору засад кримінальної відповідальності (ст. 58 Конституції України, статті 2, 4, 5 КК України).

Річ у тім, що починаючи з липня 2009 р. (Закон України від 11 червня 2009 р.), редакції статей КК України, що передбачають відповідальність за злочини в сфері службової діяльності (у тому числі статті 364 та 365 КК України) змінювались двічі. Починаючи з червня 2009 р., також двічі вносились зміни до статті 358 КК України, а починаючи з квітня 2011 р. ця стаття діє у новій редакції (у результаті непродуманих законодавчих змін ця стаття певний час взагалі не діяла, що фактично «погашає» усі злочини, вчинені до певного часу, передбачені цією статтею). Зміні піддавались як описання ознак злочинів, відповідальність за які передбачена у цих статях, так і санкції цих статей.

Обвинувальний висновок у справі Ю.Луценка було затверджено 17 травня 2011 р. Відтак не зрозуміло, яку саме редакцію статей 358, 364 та 365 КК України застосовано до Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова. Разом з тим, у даному разі це має принципове значення для правильного застосування кримінального закону – наявності у їхніх діяннях складу злочину, кваліфікації діянь, призначення покарання тощо. Відповідно до частини 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші правові наслідки визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Досудовим слідством не визначено, який саме кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочини, які ставляться у вину вказаним особам (статті 358, 364, 365 КК України), діяв на момент їх вчинення. Крім того, нез’ясування цього моменту не дає можливості вирішити питання стосовно Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова в аспекті зворотної дії кримінального закону в часі.

За таких обставин, розслідуючи цю справу, орган досудового розслідування і суд зобов’язані порівняти між собою відповідні чинні і такі, що втратили чинність, норми КК України (статті 358, 364, 365 КК України), з’ясувати, чи не було його вчинено у період чинності (і дії) статей (частин статей) КК України, передбачених Законом від 11 червня 2009 р., і, якщо відповідь буде ствердною, – визначити усі правові наслідки, які з цього випливають. Зокрема, потребує вирішення питання чинності (і дії) в період з 18 липня 2009 р. по 30 грудня 2010 р., з 1 по 4 січня, а також з 5 січня по 30 червня 2011 р. і з 1 липня 2011 р. положень Закону України від 11 червня 2009 р. та Закону України від 7 квітня 2011 р.

Орган досудового слідства у справі Ю.Луценка цього не зробив. Не зробив цього і перший заступник Генерального прокурора України Р.Кузьмін, хоча згідно із законом (ст. 228 КПК України) зобов’язаний був перевірити, чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону. Як наслідок питання про законність притягнення до кримінальної відповідальності (правильність застосування кримінального закону) Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова на сьогодні залишається не вирішеним. За таких обставин його має вирішити суд в числі інших питань, які належать до його компетенції.

Звертає на себе увагу той факт, що органом досудового слідства не встановлено жодної (!) обставини, яка пом’якшує покарання Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова. Хоча ці обставини входять в предмет доказування у кримінальній справі (ст. 64 КПК України). Це може свідчити про заангажованість досудового слідства.

Вплив на свідків

8. Під час судового розгляду справи Ю.Луценка щодо свідків у цій справі з боку Генеральної прокуратури України та МВС України вчинялися дії, які можуть свідчити про незаконний вплив на них з метою примушування до давання завідомо неправдивих показань, які від них у вказаний вище спосіб було одержано під час проведення досудового слідства.

Так, свідок В.Мельник у судовому засіданні 7 жовтня 2011 р. повідомив, що за кілька днів до цього йому телефонували з Генеральної прокуратури України із вказівками, що саме говорити у суді. “Було два телефонних дзвінки. Мені сказали, що треба говорити те, що я казав на досудовому слідстві. Я казав, що не пам’ятаю, що було на досудовому слідстві, та скажу те, що було насправді”, – зазначив В.Мельник. Крім того, свідок наголосив, що з цього номера йому телефонували і під час досудового слідства. “Це був Сергій Олександрович чи Олександр Сергійович, я не пам’ятаю”, –

Комментарии