Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Належне регулювання: європейський та український підходи

0 16

Під такою назвою в Інституті законодавства Верховної Ради України пройшов навчально-методичний семінар, організований спільно з Інститутом міжнародного приватного та публічного права, міжнародного комерційного арбітражу та європейського права імені Т. Ассера Королівства Нідерланди.

Для будь-якої країни, котра має намір приєднатися до ЄС, найскладнішим є процес пристосування до функціонування союзу вже як держави-члена, аби інтеграція в європейські процедури прийняття рішень стала успішною. Ця вимога виходить за рамки правових, політичних та економічних аспектів, викладених у Копенгагенських критеріях. Держави-члени повинні враховувати, що значну частину владних повноважень, які раніше належали виклично до компетенції їх державних органів влади, а також повноважень на законодавчому, виконавчому та судовому рівнях, тепер певною мірою переберуть на себе інституції на вищому (ЄС) рівні.

На думку головного наукового співробітника відділу права ЄС департаменту наукових досліджень Інституту приватного та публічного міжнародного права, міжнародного комерційного арбітражу та європейського права Королівства Нідерланди Тамари Такач, яка була озвучена під час семінару, важливо сьогодні розуміти, що євроінтеграція будь-якої країни неможлива без формування правильних стратегії державної правової політики, розробки наукових концепцій розвитку національного законодавства та приведення його у відповідність з нормами міжнародного права. За її словами, пристосування та адаптація державних органів управління до успішної інтеграції в процес прийняття рішень на рівні ЄС, вплив на цей процес та адекватне прийняття європейського права в їхніх національних системах потребують виваженої координації дій між обома сторонами. Державний орган управління має забезпечити, у першу чергу, аби представництво держави-члена в органах, пов’язаних із Радою ЄС, мало можливість пропонувати достатньо узгоджену національну позицію. При нинішніх інституційних повноваженнях урядова діяльність і відповідальність головним чином виходять на перший план у системі прийняття рішень в ЄС через органи, пов’язані з Радою (та, отже, пов’язані з урядом), яким досі відводилася першочергова роль у прийнятті європейського законодавства. Узгодженість у цих органах є дедалі важливішою, оскільки через постійне збільшення сфер співпраці міжгалузеві питання частково спільної компетенції можуть вимагати ретельної координації і планування. Щоб говорити в один голос із урядом у Брюсселі, від останнього вимагається зібрати до купи всі голоси, що лунають на національному рівні. Тому, зрозуміло, потрібна координація, яка спрямовує належним чином позиції та інтереси відмінних верств суспільства (включаючи, наприклад, громадянське суспільство) та наднаціонального органу влади.

У свою чергу, головний науковий співробітник відділу права ЄС департаменту наукових досліджень, згаданого Інституту законодавства ВРУ. Уайб Доума зупинився на проблемах наближення національного законодавства до законодавство Європейського Союзу, з огляду на досвід Нідерландів. Зокрема, за його словами, для перенесення законодавства ЄС у національне законодавство і створення національних виконавчих заходів для все того ж законодавства в різних державах-членах задіяно широкий спектр імплементаційних методів та інструментів. Ці методи використовуються національним державними органами управління, таким чином політичні, конституційні й адміністративні особливості забезпечують основу для імплементації і, навіть, впливають на ці процедури. Конституційні положення можуть визначити рівень імплементаційних заходів в окремих сферах, наприклад, вимагаючи, щоб питання, пов’язані з основними правами і громадянськими свободами, приймалися у формі первинного законодавства: законів, актів парламенту. Також можуть бути передбачені основні правила щодо ситуацій, в яких парламент вправі делегувати законодавчі повноваження виконавчій владі шляхом надання дозволу, тим самим розмежовуючи сферу компетенції або вторинне законодавство. Крім того, як зазначив Уайб Доума, виконавча влада може також зберігати право на первинну законотворчість, що не потребує дозволу від законодавчої влади.

Натомість, завідуюча відділом європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, кандидат юридичних наук, Олена Київець акцентувала увагу присутніх на питаннях гармонізації та адаптації законодавства ЄС з українським. Так, на її глибоке переконання, адаптація, як така, позбавляє Україну права самостійно впливати на процеси, які відбуваються на її території. «Ми фактично перебуваємо в ситуації позичальника, коли Євросоюз визначає, що і як нам робити. І це не завжди нам зрозуміло, оскільки в нашій державі із цим виникають певні проблеми та розбіжності в рішеннях. На сьогодні Україна має зобов’язання перед ЄС щодо адаптації національного законодавства в 16 базових галузях», — зазначила О. Київець.

На думку головного консультанта Інституту законодавства Юлії Мовчан, Україна й досі виконує зобов’язання, які, по суті, втратили свою чинність на підставі вже скасованих ЄС директив. «Більшість директив, що втрачають чинність, підпадають під хвилю консолідації законодавства ЄС, що по суті, є їх новою редакцією». Відзначила Ю. Мовчан і те, що перенесенню законодавства ЄС в національне законодавство заважає недостатність комплексних досліджень проблемних галузей та відсутність україномовних текстів директив, що суттєво ускладнює роботу експертів, які перевіряють закони на відповідність їх 16 базовим галузям країни.

Продовжуючи тему правового регулювання ситуації в державі, керівник департаменту наукових досліджень Інституту приватного та публічного міжнародного права, міжнародного комерційного арбітражу та європейського права ім. Т. Ассера Королівства Нідерланди, професор Стівен Блокманс, зосередив увагу на питаннях обґрунтування законодавчого регулювання ЄС життєдіяльності її держави-члена. Зокрема, за його словами, для досягнення цілей законодавчого регулювання лише дій на рівні ЄС недостатньо. Регулювання повинно бути імплементовано на національному рівні, позаяк у певних галузях, таких як закон про компанії, оподаткування та соціальне забезпечення, більшість законодавства є національним за походженням. Виходячи з цього відповідальні держави-члени самі повинні слідкувати, щоб забезпечення законодавства ЄС імплементувалося належним чином. Відповідно до Лісабонського договору, національні парламенти перевіряють застосування принципу субсидіарності в пропозиціях Єврокомісії та можуть у цьому відношенні сприяти забезпеченню вищої якості законодавства ЄС.

На думку ще одного учасника семінару, завідувача відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, доктора юридичних наук Руслана Стефанчука, з усіх Копенгагенських критеріїв, поставлених перед Україною задля вступу до ЄС, саме необхідність приведення українського законодавства до стандартів Європейського Союзу — є одним із найбільш суттєвих і важливих на сьогодні критеріїв для виконання. Також Р. Стефанчук зазначив, що знання України про Європу, як і Європи про нашу країну, перебувають на початковому рівні. «Ми сьогодні фактично не задумуємося про те, що повинні більше вивчати політику права Європи, а Європа, у свою чергу, має дослухатися до тієї політики права, яка консолідується Україною», – підкреслив Р. Стефанчук.

Згадав Руслан Стефанчук у своєму виступі і про притаманність Україні такого явища, як перфексоналізація національного законодавства, яка знаходить свій вияв у нескінченних змінах і доповненнях до вже існуючих нормативно-правових актів. «Коли розробляли Цивільний кодекс України, всі знали, хто його розробники, і це були, безумовно, авторитети в галузі цивільного права. У розробці Кримінального кодексу також брали участь найкращі представники кримінально-правової школи, добре знані у світі. Але коли приймали 63 зміни до Цивільного кодексу — я не знаю жодного професора, котрий би ініціював чи вніс ці зміни. Вони виникали нізвідки, якимось чином вносилися до парламенту і таким же чином успішно приймалися, породжуючи велике нерозуміння в наукових колах», – резюмував Р. Стефанчук.

Довідка

Сьогодні в Європейському Союзі проживає 450 мільйонів громадян. ЄС належить 20 відсотків в обсязі світової торгівлі, тут виробляється одна четверту валового національного продукта світу. 55 тисяч миротворців представляють ЄС за його межами. Євросоюз — це 55 відсотків світової допомоги задля безпеки людини та посилення ефективності багатосторонньої співпраці.

Максим ІЛЛЮК, «ЮВУ»

Теги:

Королівство Нідерланди, Уайб Доума , Конституційні положення , Верховна Рада України, Лісабонський договір, Єврокомісія, Європейський Союз,Європа, перфексоналізація національного законодавства, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс, валовий національний продукт, миротворці, багатостороння співпраця

Залиште коментар