Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Чому у простого українця завжди хата cкраю

28

Події останнього часу ще й ще раз переконують у тому, що простий українець існує у безодні. Так, йому мало що дали протестні акції опозиції під гаслом «Вставай, Україно», бо не витягнули його з цієї прірви. Правослухняна опозиція, з її концертами, роздачею картинок, плакатів та кульків не зачепила простого українця. Його не переконали й перемоги Партії Регіонів на виборах до місцевих органів влади.

Схоже, йому байдуже скільки заробляють на його праці та бідності можновладці. Він готовий до трудової міграції, до принижень за кордоном. Його не турбують парламентські перипетії з прийняттям або відкладенням Трудового кодексу, латанням законодавчого поля, що регламентує його права як людини та громадянина. Та й держава з її намірами викрутись з боргової ями, з її правовими принципами, недовиконаним бюджетом, свавільними правоохоронними органами та безсилим недолугим соціальним захистом йому теж далека. Він може й співчуває журналістці, що постраждала від бойового мистецтва «месника» Тітушка, та все ж таки сподівається, що там, міліція розбереться.

 Але він існує в «хаті скраю» й не бажає, щоб його діставали. Тому ані сучасний Інтернет, ані намагання опозиції підняти громадянське суспільство, ані наміри ЄС надавати візу членам громадських організацій йому до лампади. Адже він існує у безодні. Лише трагічний перебіг подій як у Голованівському лісі, у селищі Луч, або у Врадіївці Миколаївський області його раптом збуджують, витягують з цієї самої хатинки, кидають на погром райвідділу міліції, на масові скупчення та грізні виклики. Тут він вже не слухає заспокійливі речі представників місцевих влад, не бачить грізних резолюцій президента, не чує звітів міністрів про зняття з посад перевертнів у міліцейській формі. Бо його терпіння не гумове, а принизливе соціальне становище раптом стає ментальним рівнем бачення свого існування. Й тут виявляється, що безодня існування простої людини межує з безвихіддю.

 Задаюся питанням: а що власне позитивного могло відбутися? У спадок від радянської системи нам дісталася «спляча» військово спрямована економіка, що перетворилася за роки незалежності у номенклатурну економіку. В такій економіці багато що залежить від адміністративної підтримки бізнесу, що є фактором корупції та соціальної дезорієнтації простої людини. До того ж не вирішуються, а загострюються відносини між формами власності та методами господарювання в державному та приватному секторах економіки, до залежності економіки приватного сектору від бюджетних коштів. За 20-річний період існування незалежної держави, на жаль, не відбулося успішного завершення жодної з запропонованих реформ правлячими елітами, як то: адміністративної, земельної, реформи правоохоронних органів, реформ в освітньої, економічній, податковій сферах тощо. Певною мірою реформи просуваються на тлі численних законодавчих змін і змін у державних інституціях та кадровому складі державних службовців при абсолютно недостатньому фінансуванні. Лише добрими гаслами, на кшталт «Країною управляєш ти» заспокоїти країну вже не вдасться.

 Замість громадянського суспільства складається суспільство, що є похідним явищем від номенклатурної економіки. У ньому «даху» вести бізнес практично неможливо. Тут, з величезним потенціалом і ресурсами, життя складається за споживацькими стандартами і «проїданням» усього того, що було створено в старі радянські часи. Практично нічого нового тут не створюється. Вдалі проекти соціального або економічного розвитку можна порахувати на пальцях. Українське населення є одним із бідніших; воно має низькі соціальні стандарти, низьку оплату праці, низьку правову захищеність, низьку медичну допомогу.

 На жаль, у нашому українському суспільстві практично відсутнє прагнення до громадянського миру, що є основою спокійного, нехай, і бідного життя. У нашому суспільстві усе поділене. Еліти, як і пересічні громадяни, поділені за географічною ознакою. Поділені посади, перемоги на майбутніх виборах, бюджети великих і маленьких міст та селищ. Велика заміна персоналу з державних посад, розпочата після помаранчевих подій, завершилася приходом на ці посади менеджерів з протилежного табору.

 У країні існує загроза боргової кризи, що виникла як наслідок невдалого фінансування попередніх урядових програм, недостатньо ефективної бюджетної політики, а також розподілу і перерозподілу національного багатства серед небагатьох сімей і численних кланів. Сьогодні можна впевнено казати, що така бюджетна політика веде до виникнення кланів надбагатіїв та існування найбіднішого населення серед країн Європи.

 Та як що ми всі зрозуміємо, що чужого горя не буває, то можливо на цьому виховаємо нового стопроцентного українця, що підніме країну з колін, розірве замкнене коло, знайде вихід з безодні та оселиться у новій хаті, що стоятиме у центрі Європи, а не скраю.

 

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Юридичний вісник України, №27, 2013

Комментарии