Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Цикли життя Іллі Мечникова

0 11

2 (15) липня 1916в Парижи, пішов з жтття український, російський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріологіїімунології і мікробіології, творець наукової школи.

В історію науки Ілля Ілліч Мечников увійшов як науковець, що створив кілька нових напрямків: знаменитий цитолог, ембріолог, імунолог, фізіолог і патолог.

Людина це був неординарний – по вродженим здібностям і допитливості, по тонкої душевної організації, по відношенню до природи і людини як її частини. У своїх спогадах його друга дружина і вірний друг писала, що маленьким хлопчиком Мечников був “живе срібло, добрим, розумним, так рано проявив своє покликання. Юнаків – захопленим, пристрасним до науки і всьому піднесеному. У зрілому віці – потужним, незалежним мислителем. у старості – залишалися вірним собі, умиротвореним. І, нарешті, убога, мученик, свідомо йде до смерті, дивиться смерті в очі без страху, як мудрець, спостерігаючи еe, як він спостерігав життя “.

Ілля Мечников народився 3 (15) травня 1845 року в родині гвардійського офіцера, поміщика Іллі Івановича Мечникова. Мати майбутнього нобелівського лауреата Емілія Львівна була дочкою відомого єврейського публіциста і просвітителя Неваховича, що вважається засновником російсько-єврейської літератури. Ілля був молодшим з п’яти дітей в родині.

Майбутній знаменитий учений з’явився на світло в батьківському маєтку в Харківській губернії, куди Ілля Іванович, розорившись через пристрасть до карт, під натиском рідних Емілії Львівни перевіз сім’ю з Санкт-Петербурга. Хлопчик навчався, поступово відразу до другого класу 2-й Харківській чоловічій гімназії. Допитливий юнак з яскраво вираженим інтересом до історії природознавства, Ілля в 16 років написав статтю з критикою підручника з геології, яка була опублікована в московському журналі.

Закінчивши в 1862 р гімназію із золотою медаллю, Ілля вступив до Харківського університету. Правда, спочатку він відправився вивчати цитологію в Вюрцбургском університеті в Німеччині, навіть не дізнавшись, що заняття там почнуться лише через шість тижнів. Опинившись один в чужому місті без знання мови, Мечников вирішив повернутися. З собою він привіз російський переклад книги Чарльза Дарвіна “Походження видів шляхом природного відбору”. Прочитавши її, він став переконаним прихильником теорії еволюції.

Чотирирічний курс університету Мечников пройшов за два роки. Визначивши в 19 років своєї наукової метою пошуки проміжних форм між різними групами безхребетних, він поїхав за кордон. Спочатку працював на острові Хельголанд в Північному морі, де встановив новий клас черв’яків, а потім, отримавши за сприяння Н. І. Пирогова державну стипендію, – в Гиссенскому університеті, в лабораторії зоолога Рудольфа Лейкарта.

У 1865 р Ілля Ілліч переїхав для продовження досліджень в Неаполь, де познайомився з російським біологом А. О. Ковалевським. Знайомство, яке переросло в дружбу, визначило напрям наукової діяльності Мечникова. Удвох вони почали вивчати ембріональний розвиток морських безхребетних. Ці дослідження, підлеглі ідеї доказу єдності походження всіх груп тварин, поклали початок еволюційної ембріології.

На час повернення в Росію в 1867 р Мечников отримав важливі результати, сформулювавши тезу про загальний характер ембріонального розвитку у безхребетних і хребетних тварин. Це положення лягло в основу дисертації, яку він захистив у Санкт-Петербурзькому університеті в тому ж році. Тоді ж він і Ковалевський були удостоєні присуджується Академією наук за роботи по ембріології премії імені Карла Бера. Наступні шість років Мечников як приват-доцента викладав в Санкт-Петербурзькому університеті зоологію і порівняльну анатомію. У складі антропологічної експедиції їздив до Каспійського моря, а також не раз виїжджав за кордон, де продовжував дослідження з ембріології безхребетних.

Будучи рекомендований І. М. Сеченовим на посаду професора Військово-медичної академії, Мечников, проте, був забалотований і разом з минулими у відставку в знак протесту Сеченовим, Ковалевським і фізиком Н. А. Умова поїхав працювати в Одесу, в Новоросійський університет .

До цього часу Ілля Ілліч вже був одружений, його дружина хворіла важкою формою туберкульозу і померла в 1873 р Вражений її відходом з життя, Мечников і сам хотів піти в інший світ, випивши величезну порцію морфію. На щастя, доза виявилася занадто великою, і його відразу ж вирвало. Це була його перша спроба суїциду. Друга теж була пов’язана з дружиною, але вже другий: в 1875 р в Одесі Ілля Ілліч одружився на 17-річній студентці Ользі Білокопитове. Коли вона заразилася черевним тифом і надія на її одужання вичерпалася, він ввів собі бактерії поворотного тифу, але, важко перехворівши, все ж видужав, як і його дружина.

Одеса була ідеальним місцем для вивчення морських тварин. Але Мечников не тільки продовжував займатися своїми дослідженнями. У зв’язку з масовим розмноженням комах-шкідників в Одеській та Київській губерніях, він в 1879 р вперше в Росії застосував біологічний метод захисту рослин.

Мечников користувався любов’ю студентів, проте зростаючі соціальні та політичні заворушення в Росії гнітили його. Слідом за вбивством царя Олександра II в 1881 р реакційні дії уряду посилилися, в тому числі в галузі освіти, і Ілля Ілліч, подавши у відставку, поїхав разом з дружиною до Італії. Там їм було зроблено найбільш відоме його відкриття: він відкрив важливу функцію внутрішньоклітинного травлення – фагоцитарний (клітинний) імунітет. Це сталося, коли він спостерігав під мікроскопом за рухливими клітинами личинки морської зірки, які (клітини), захоплюючи і переварюючи органічні частки, не тільки беруть участь у травленні, але і виконують в організмі захисну функцію, обволікаючи сторонні предмети. Це явище Мечников назвав фагоцитозу і в 1883 р зробив про нього на VII з’їзді природознавців і лікарів в Одесі доповідь,

Їй Мечников присвятив наступні 25 років життя. Для цього він звернувся до вивчення запальних процесів, інфекційних захворювань і їх збудників. “До цього зоолог – я відразу зробився патологом”, – писав Мечников. Працюючи над фагоцитарної теорією, Мечников разом з тим в 1884 і 1 885 рр. виконав ряд досліджень з порівняльної ембріології, що вважаються класичними.

Повернувшись до Одеси, Ілля Ілліч організував там приватну лабораторію, а потім, в 1886 р, – ще одну разом з М. Ф. Гамалія. Ця лабораторія стала другою в світі і першою в Росії бактеріологічної станції для боротьби з інфекційними захворюваннями. Результати досліджень Мечникова в цій області були опубліковані в 1901 р у праці “Несприйнятливість в інфекційних хворобах”.

Однак в Одесі Мечников не затримався: через рік на запрошення Луї Пастера переїхав до Парижа. У заснованому Пастером інституті йому була надана лабораторія, а в 1905 р Ілля Ілліч став заступником директора інституту. Працюючи там, він в 1891-1892 рр. розробив тісно примикає до проблеми імунітету вчення про запалення, вважаючи феномен запалення захисною реакцією організму.

До самої смерті, яка настала 15 липня 1916 р внаслідок чергового інфаркту міокарда, Мечников жив у Парижі, але при цьому не поривав зв’язку з Росією. Так, в 1911 році він очолював експедицію Інституту Пастера в осередок чуми в Росії, брав участь разом з іншими видними російськими вченими в журналі “Літопис”.

Питанням, пов’язаним з такими страшними захворюваннями, як чума, холера, туберкульоз, черевний тиф, присвячені багато робіт Мечникова. У 1908 р його видатні наукові досягнення були відзначені Нобелівської премії в області біології і медицини (спільно з Паулем Ерліхом).

Значне місце в працях Мечнікова на останньому етапі його життя займали питання старіння. Він ввів в медичний обіг термін “геронтологія”, створивши однойменну науку. Свої думки з цього питання він виклав в роботах “Етюди про природу людини” (1904 г.) і “Етюди оптимізму” (1907 г.). Він вважав, що старість і смерть у людини наступають передчасно, в результаті самоотруєння організму мікробними та іншими отрутами. Найбільше значення в цьому плані Мечников надавав кишкової флори. Він запропонував ряд профілактичних та гігієнічних засобів боротьби з самоотравлением організму (стерилізація їжі, обмеження споживання м’яса та ін.). Але основним засобом він вважав болгарську молочнокислу паличку, чудові властивості якої відкрив болгарський студент Стамен Григоров. У 1907 р були опубліковані результати першого в світі медичного дослідження функціональних властивостей болгарської палички і широко використовуваного в Болгарії кислого молока на її основі. Недарма в цій країні так багато довгожителів. Встановивши це, Мечников став систематично пити кефір і йогурт, пропагуючи їх.

Кінцевою метою боротьби з передчасною старістю Мечников вважав ортобіозу – досягнення “повного і щасливого циклу життя, що закінчується спокійною природною смертю”. Якщо все релігійні системи прагнули примирити людини зі смертю, то Мечников вважав, що необхідно змінити фізичну і моральну природу людини, щоб він зміг здійснити повний фізіологічний цикл життя з нормальною старістю, яка призводить до втрати інстинкту життя і появи інстинкту смерті. Так він прийшов до осмислення багатьох загальнотеоретичних і філософських проблем, порушених у ряді його робіт. У своїй праці 1913 року “Сорок років шукання раціонального світогляду” він критикував релігійні, ідеалістичні й містичні погляди. Головну роль в людському прогресі Мечніков приписував науці.

Ілля Ілліч заповів, щоб після смерті його тіло перед кремацією було використано для медичних досліджень, а урна з прахом була похована на території Пастерівського інституту. Все це було виконано. Іменем Мечникова названі вулиці в багатьох містах на пострадянському просторі, лікарні, вузи і науково-дослідні інститути, йому встановлено пам’ятники і присвячені поштові марки.

За публікацією у ЗМІ

Залиште коментар