Пленум Вищого господарського суду України, що відбувся наприкінці лютого, прийняв постанову про конституційне подання до Конституційного Суду України щодо офіційного роз’яснення окремих положень Конституції – у зв’язку з існуючою практикою організаційно-фінансового забезпечення Державною судовою адміністрацією України (ДСАУ) діяльності судів загальної юрисдикції, в тому числі місцевих та апеляційних господарських, що здійснюється згідно з Законом України “Про судоустрій України” та Положенням про Державну судову адміністрацію України (як центральний орган виконавчої влади).
Про мету цього подання, його причини та мотиви звернення до Конституційного Суду України на прохання вітчизняних ЗМІ розповідає Голова ВГСУ Сергій Демченко.
-Загальна мета конституційного подання – одержання офіційного роз’яснення окремих положень статей 6, 126, 130 Конституції України.
Чим викликана необхідність цього роз’яснення?
Як пам’ятає українська громадськість, ще десять років тому, Конституційний Суд у своєму рішенні від 24 червня 1999 року (справа про фінансування судів) чітко зазначив, що “метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення (виділено мною.-С.Д.) повноти державної влади однієї з гілок влади”.
Тобто, простіше кажучи, передбачена Конституцією деконцентрація влади виключає її надмірне зосередження в одній із гілок влади або в окремих державних органах, оскільки це небезпечно для прав і свобод людини. Тому всі гілки влади мають бути рівноправними партнерами.
Приписами статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів. Тобто, у цій статті йдеться про фінансові, матеріальні і організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають з їхнього статусу. Адже процесуальна діяльність судів неможлива без організаційної діяльності, що забезпечує виконання функцій правосуддя.
Згідно частини другої статті 119 Закону України “Про судоустрій України” організаційне забезпечення діяльності судів покладається на Державну судову адміністрацію, що утворюється і функціонує відповідно до вимог цього Закону. Організаційне забезпечення діяльності судів становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.
Приписами частини другої статті 125 Закону передбачено, що організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів, а організаційне забезпечення усіх інших судів, а також інших органів і установ судової системи, здійснює ДСАУ, що є центральним органом виконавчої влади. Водночас у статті 130 Конституції зазначено, що для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування (виділено мною. –С.Д.).
Тобто, незважаючи на єдність та моноцентризм судової системи, що обумовлює необхідність покладання на судову владу організаційного забезпечення діяльності судів у повному обсязі, – підкреслюю: у повному обсязі! – Закон “Про судоустрій України” передбачає щодо цього змішану систему, “поділивши” здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади.
У реальності стосовно організаційного забезпечення діяльності судів створено таким чином своєрідну “управлінську вертикаль”: апарат суду, голова суду, територіальне управління ДСАУ, центральний апарат ДСАУ та голова ДСАУ. При цьому, у питаннях організаційного забезпечення діяльності судів апарати та голови місцевих і апеляційних судів стали фактично повністю залежними від судової адміністрації. Вочевидь ненормальна ситуація, що протирічить конституційним принципам.
Саме такий однозначний висновок можна зробити з огляду на зміст повноважень ДСАУ щодо організаційного забезпечення діяльності судової влади, визначених приписами конкретних статей зазначеного закону, а також нормами Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 3 березня 2003 року.
Якщо ж брати до уваги також інші повноваження ДСАУ щодо організаційного забезпечення діяльності судів, передбачені нормами вищезазначеного Закону та Положенням про Державну судову адміністрацію України, можна прямо стверджувати, що адміністрація фактично перебрала на себе всі функції організації роботи місцевих та апеляційних судів і суддів.
Крім того, не припиняються спроби виконавчої влади зміцнити свій вплив на судову владу й надалі, зокрема, шляхом розширення вказаних вище повноважень ДСАУ. Саме цим цілям, на думку більшості експертів, слугує прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14 “Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України”, яка, щоправда, поки що не набрала чинності.
Згадане нове Положення суттєво змінює та доповнює повноваження ДСАУ щодо організаційного забезпечення діяльності судів.
Зазначене вище свідчить, що судова влада нині не має можливості самостійно приймати рішення щодо розподілу відповідно до законодавства матеріальних, технічних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для її професійної діяльності, вся її діяльність щодо організаційного забезпечення функціонування судів знаходиться під контролем ДСАУ.
Характерно, що в той же час законодавча та виконавча влада не перебувають у такому становищі (взаємозалежності та впливові) у питаннях організаційного забезпечення їхньої діяльності.
Саме тому, всупереч задекларованій незалежності судової влади від законодавчої і виконавчої влад, ця незалежність на практиці не стала справді дієвою і переконливою, а судова влада, порівняно з іншими гілками влади, виявляється “найслабкішою”, поставленою у найгірше становище, що, до того ж, відверто дисонує з Конституцією України.
Окрім цього, практика свідчить, що роль посередника між державою і судовими органами, яку протягом п’яти років виконувала ДСАУ, виявилась просто невдалою і вельми затратною. За ці роки залишилися невирішеними пріоритетні питання фінансового та матеріального забезпечення судів, звужується зміст і обсяг існуючих гарантій незалежності суддів, не вдалося вирішити багато кадрових проблем, зокрема, удосконалити систему формування суддівського корпусу тощо. Тобто, діяльність органів судової адміністрації щодо організаційного забезпечення діяльності судів не лише не сприяє підвищенню рівня правосуддя, але й, через перебирання на себе функцій суддівського самоврядування і керівництва судами, значно погіршує умови роботи судів. До того ж, за час існування ДСАУ на її утримання витрачено близько 200 млн. грн. бюджетних коштів.
Водночас маємо вітчизняний і зарубіжний досвід, коли питання організаційного забезпечення діяльності судів більш ефективно вирішуються в межах судової системи. Саме так вирішувався цей комплекс питань протягом усього існування господарських судів – до створення ДСАУ.
Отже, існуючий стан справ з організаційним забезпеченням судів свідчить, що положення статей 6, 126 і 130 Конституції України залишаються нереалізованими. Тому ми і змушені були, нарешті, звернутися за офіційними роз’ясненнями до Конституційного Суду України. Ці роз’яснення вкрай актуальні для нинішнього правосуддя, це більш ніж очевидно. Суди не повинні залежати від органів виконавчої влади, як є сьогодні, це – правовий нонсенс.