Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Росія — міжнародний ізгой

19

Українська дипломатія дозволяє Росії цинічно принижувати себе через членство в Раді Безпеки ООН. Але чому й досі ніхто не ставить питання про те, що ця країна не має юридичних підстав бути членом ООН. Рішення зайняти нею місце СРСР  не має значення для статуту ООН: воно не є правовим, а мало лише політичний характер. Це відбулося лише тому, що ніхто не протестував. Відтепер Україна, Грузія, Молдова цілком правомірно мають відізвати свою політичну згоду про визнання членство Росії в ООН; визнати це нелегітимним і відкрито відмовитися визнавати Росію як члена РБ ООН й ООН загалом. Пора вказати Чуркіну і Лаврову вони не законні в ООН!

 

Відсутність правових підстав для членства Російської Федерації в ООН

У міжнародній практиці членство РФ в ООН як постійного члена сприймається як щось цілком природне, хоча насправді, з точки зору міжнародного права, цей статус РФ викликає великі сумніви. Можна сказати інакше: з точки зору міжнародного права членство Росії в ООН не має жодних правових підстав і є очевидним порушенням Статуту ООН.

Для підтвердження цієї тези достатньо звернутися до тексту Статуту ООН, точніше до Глави II («Члени Організації»), в якій ідеться про членство в ООН. На основі аналізу статей 3 і 4 Статуту ООН можна дійти таких висновків: по-перше, членами ООН є лише ті держави, які були первісними членами цієї організації (ст. 3) або пізніше приєдналися до неї на підставі статті 4 Статуту ООН; по-друге, якщо йдеться про прийняття певної держави в члени ООН, ця держава повинна відповідати певним вимогам (бути «миролюбною державою» та прийняти на себе зобов’язання згідно зі Статутом ООН); по-третє, прийняття держави в члени ООН відбувається постановою Генеральної Асамблеї ООН за рекомендацією Ради Безпеки ООН (ст. 4 (2)).

Однак Росія не була первісним членом ООН і не приймалася в члени ООН на підставі постанови Генеральної Асамблеї ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Щодо членства Росії в Раді Безпеки ООН, то це членство також не має під собою правових підстав, оскільки згідно зі статтею 23 Статуту ООН одним із постійних членів Ради Безпеки ООН є Союз Радянських Соціалістичних Республік, а не Росія.

Необхідно також підкреслити, що Статут ООН не передбачає можливості членства в цій міжнародній організації на підставі правонаступництва. Саме тому всі колишні республіки СФРЮ, включно із Сербією (Союзною Республікою Югославією у 2000 році) , були змушені після розпаду СФРЮ окремо вступати в ООН. Саме так мала б вчинити і Росія після розпаду СРСР, оскільки тільки такий вступ до ООН відповідає Статуту цієї організації.
Як пишуть німецькі юристи-міжнародники, «членство в міжнародній організації, як правило, не отримується шляхом правонаступництва держав, оскільки в разі членства йдеться про право «виключно індивідуальне», й інші держави не можуть отримати його автоматично».

Однак цього не сталося і Росія зайняла місце СРСР у Раді Безпеки ООН без жодних правових підстав, на підставі штучної політичної концепції ad hoc «держави-продовжувача», яка не існує в міжнародному праві. Річ у тім, що в міжнародному праві існують дві концепції щодо міжнародної особи держави (international personality of the state).

Олександр Мережко, доктор юридичних наук
ЮВУ, 2014, №27

 

(Повний варіант статті читайте в №27 “Юридичного вісника України”)

Джерело:

ЮВУ

Комментарии