Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

РЕЗОЛЮЦІЯВСЕУКРАЇНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ«ВИЩА ЮРИДИЧНА ОСВІТА В XXI СТОЛІТТІ: ВИКЛИКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»04 грудня 2020 р.

0 27

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

«ВИЩА ЮРИДИЧНА ОСВІТА В XXI СТОЛІТТІ:

ВИКЛИКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

 

Науково-педагогічні працівники національних закладів вищої освіти[*], Української асоціації міжнародного права, Інституту законодавства Верховної Ради України, Європейської асоціації студентів права (ELSA Україна) 4 грудня 2020 року провели Всеукраїнську конференцію «Вища юридична освіта в XXI столітті: виклики й перспективи розвитку». У ній взяли участь понад сто правників-науковців, студентів і юристів-практиків.

Гармонійне поєднання академічного досвіду науковців і професорсько-викладацького складу університетів – представників правничих шкіл Києва, Львова, Одеси, Сум, Ужгорода, Харкова, Чернівців – із класичними й специфічними умовами навчання; практичних порад адвокатів і суддів; реалістичних викладок студентів дозволило комплексно обговорити найбільш актуальні аспекти розвитку вітчизняної системи юридичної освіти, а саме: структурних змін у правничій освіті на тлі загальних тенденцій розбудови національної правової системи й системи вищої освіти, шляхів підвищення якості юридичної освіти, забезпечення академічної свободи й доброчесності як фундаментальних засад організації освітнього процесу в правничих школах.

Під час обговорення учасники зосередили увагу на ключових складових проєкту Концепції розвитку юридичної освіти від 6 листопада 2020 року, які обговорювалися у профільному комітеті Верховної Ради України, та наслідках його потенційного схвалення для національної системи підготовки правників, а також напрацювали власні пропозиції стосовно підходів до модернізації юридичної освіти в Україні, зробивши висновки про необхідність відродження діяльності Асоціації правничих шкіл України і забезпечення її ефективності.

За підсумками роботи конференції учасниками схвалено Резолюцію.

 

РЕЗОЛЮЦІЯ

ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ВИЩА ЮРИДИЧНА ОСВІТА В XXI СТОЛІТТІ:

ВИКЛИКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

04 грудня 2020 р.

 

Визнаючи, що юридична освіта в Україні має розвиватися і вдосконалюватися під впливом найкращого європейського й світового досвіду, ґрунтуючись на традиціях і позитивних надбаннях передових правничих шкіл, шляхом послідовних процесів модернізації та оптимізації діяльності ЗВО;

усвідомлюючи, що первинною метою юридичної освіти є підготовка фахівців, які розуміють важливість своєї ролі й власну відповідальність у контексті забезпечення верховенства права, ефективного захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, прогресивності розвитку державних інститутів;

акцентуючи, що заклади вищої освіти, у межах гарантованої їм академічної дискреції, мають забезпечити належні умови для вільного розвитку особистості, заохочення свободи думки і слова, наукової та освітньої діяльності, оскільки їх місією є розвиток інтелектуального капіталу нації, набуття і створення нових знань, трансляція культури, поширення цінностей демократичного суспільства; проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у поєднанні з освітою і соціальною практикою обслуговування широкого спектра освітніх замовлень, розробка і реалізація глобальних, національних і регіональних програм у сферах національного й міжнародного права;

наголошуючи, що механізми доступу до вищої юридичної освіти мають насамперед слугувати підвищенню якості підготовки правників, уникаючи створення штучних бар’єрів для інституційної автономії та академічної свободи;

констатуючи, що будь-які ініціативи щодо реформування національної системи вищої юридичної освіти, якими, всупереч засадам академічної автономії, передбачається уніфікація й посилення централізованого регулювання правничої освіти, неминуче призведуть до зниження її якості та втрати найбільш конструктивних й унікальних надбань і наукових напрацювань стосовно існуючих підходів до підготовки правників,

підкреслюючи, що визначення підходів до модернізації національної правничої освіти неможливе поза активного залучення до процесу опрацювання відповідних пропозицій та їх подальшого сприйняття представниками професійних кіл,

 

учасники Всеукраїнської конференції «Вища юридична освіта в XXI столітті: виклики й перспективи розвитку» ухвалили

 

РЕЗОЛЮЦІЮ

 

  1. За наслідками обговорення Концепції розвитку юридичної освіти від 6 листопада 2020 р., запропонованої експертами для Комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України, учасники Конференції зробили такі загальні висновки. 
  2. Визнати Концепцію розвитку юридичної освіти такою, що не відповідає потребам модернізації національної юридичної освіти на сучасному етапі і не віддзеркалює позитивного зарубіжного досвіду у зв’язку із нижченаведеним:

1.1) запропонований документ не враховує потреби ринку споживачів юридичних послуг, зважаючи на формалізацію процесу підготовки правників, усунення від юридичної освіти осіб, які прагнуть поєднати роботу і навчання, знищення спеціалізації в умовах запровадження уніфікованого кваліфікаційного іспиту;

1.2) не відповідає зарубіжному досвіду впровадження моделей надання професійної кваліфікації у країнах ЄС; не враховує структурної моделі підготовки фахівців, прийнятої в європейському просторі вищої освіти, необхідність гармонізації архітектоніки національної системи вищої освіти з європейською;

1.3) не забезпечує визнання на українському ринку праці рівня «бакалавр» як самодостатнього кваліфікаційного рівня;

1.4) змішує юридичну професію й юридичну освіту, що призводить до хибного сприйняття вищої правничої освіти як суто професійної підготовки майбутніх адвокатів, суддів, прокурорів, нотаріусів;

1.5) оперує оманливим і суб’єктивним висновком про те, що правнича освіта та її якість мають стати панацеєю для усунення прорахунків у функціонуванні національної правової системи в цілому і насамперед системи правосуддя;

1.6) звужує перелік юридичних професій, що не відповідає сучасним реаліям ринку юридичних послуг. Так, крім суддів, адвокатів і прокурорів, слід визнати такі юридичні професії, як актуарій, арбітражний керуючий, виконавець, слідчий, юрисконсульт, поліцейський, оперуповноважений, приватний детектив, експерт-криміналіст, викладач правових дисциплін, науковець права, судовий розпорядник, помічник судді, помічник юриста (паралігал), юридичний журналіст, аудитор, юридичний інженер, юрист-міжнародник тощо;

1.7) створює передумови для зменшення конкурентоспроможності української юридичної освіти, ігноруючи глобалізацію мережі надання освітніх послуг, спрощений вступ до університетів Європи та США;

1.8) є перепоною для популяризації вищої юридичної освіти України за її межами та створення позитивного іміджу держави, оскільки документ передбачає, що здобуття вищої юридичної освіти відбувається за єдиною спеціальністю – 081 «Право», і виключає підготовку фахівців за спеціальністю 293 «Міжнародне право». У цьому зв’язку слід вказати, що іноземні студенти зацікавлені саме в підготовці за спеціальністю 293 «Міжнародне право». Більш того, знання лише української правової системи не можуть бути привабливими для іноземних абітурієнтів і замовників освітніх послуг;

1.9) запропонований контроль досягнення здобувачем освіти результатів навчання у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту за своєю суттю нівелює відповідальність ЗВО за освітню кваліфікацію, яку присвоює сам університет/інститут, ігнорує засади самостійності й автономності університетів, відстороняючи університети від присвоєння кваліфікації, визначення стандартів і методології освіти. Такий регулятор може бути лише контрольним механізмом доступу до певних професій – адвоката, судді, нотаріуса, прокурора тощо, а не замінником освітньої (академічної) кваліфікації;

1.10) впроваджує радикальну й необґрунтовану уніфікацію спеціальності, за якою здійснюється підготовка юристів, що призведе до незворотних негативних наслідків для системи вищої освіти;

1.11) передбачає цілковите скасування в Україні системи відомчої юридичної освіти, що створює прямі загрози для внутрішньої безпеки держави, адже унеможливлює підготовку на національному рівні спеціалістів, потрібних органам і підрозділам МВС України, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро, Державній пенітенціарній службі та іншим правоохоронним органам. Водночас МВС України є найбільшим замовником юридичних кадрів у державі, які апріорі не можуть бути підготовлені зарубіжними закладами освіти, класичними та профільними університетами, приватними закладами вищої освіти.

  1. Дискусія щодо розвитку вищої юридичної освіти безумовно потребує альтернативних аргументів і підходів. Диверсифікація юридичної освіти – вимога сучасного світу, світу, який постійно змінюється, а суспільні відносини в якому стають дедалі складнішими. Їх ефективне регулювання не можливе без володіння найрізноманітнішими знаннями з економіки, політології, історії, інформатики, генетики, медицини, психології тощо. Саме тому юриспруденція має бути гнучкою, готовою до змін. Разом із цим спроба регулювання якості вищої юридичної освіти на основі встановлення загальних вимог до всіх закладів вищої освіти не відповідає реаліям сьогодення.
  2. Державне замовлення на підготовку юристів повинно бути нерозривно пов’язаним із потребами ринку праці і пропорційним відсотку працевлаштування випускників за фахом.
  3. Перелік професій, у роботи за якими необхідна юридична освіта, має відповідати чинному законодавству України, Національній рамці кваліфікацій, а також враховувати потреби замовників.
  4. У разі прийняття проєкту Концепції розвитку юридичної освіти вища юридична освіта перетвориться на закриту систему із монополією на надання юридичної освіти обмеженою кількістю закладів вищої освіти, що порушує вимоги ст. 3 Закону України «Про вищу освіту» в частині збалансованості структури й обсягу підготовки фахівців із вищою освітою з урахуванням потреб особи та інтересів держави, а також в аспекті забезпечення рівності прав і можливостей всім суб’єктам надання освітніх послуг.
  5. Схвалення пропонованого документа призведе до повної декваліфікації працівників Національної поліції України та інших фахівців у галузі права, що матиме потужний деструктивний ефект у системі забезпечення правопорядку і протидії злочинності, негативно позначиться на безпеці кожного громадянина України.

 

  1. Під час роботи Всеукраїнської конференції були визначені основні напрями і дії з подальшого розвитку юридичної освіти. 
  2. Вивчення стану вищої юридичної освіти України перехідного періоду з орієнтацією на темпи її глибинного перетворення, що мають задовільнити потреби особистості, суспільства й держави у зв’язку з такими фундаментальними цивілізаційними викликами, що постали перед вищою освітою в цілому і юридичною зокрема: глобалізація та перехід до постіндустріального суспільства, необхідність впровадження принципів Болонського процесу, “наступ” електронного навчання, посилення ринкових механізмів у сфері вищої юридичної освіти, поява глобального ринку високорозвиненого людського капіталу тощо.
  3. Аналіз інституційної спроможності системи вищої юридичної освіти України, виходячи з наявної структури ЗВО, регіональних і загальнонаціональних потреб, прогнозу й структури державного замовлення на підготовку правників ЗВО України.
  4. Визначення структурної моделі вдосконалення вищої юридичної освіти з орієнтацією на глобалізаційні виклики й інституційну автономію правничих вишів.
  5. Розвиток вищої юридичної освіти з урахуванням європейських традицій та викликів глобалізації, орієнтацією на три місії університетів – освіта – наука – суспільством – із фокусом на його соціально-економічному, технологічному й інноваційному розвитку як інтелектуальній корпорації.
  6. Імплементація: (і) положень і вимог Болонського процесу як універсального конфігуратора регіональної освітньої політики відповідно до позиції Європейської асоціації юридичних факультетів (ЕLFА) і створення єдиного європейського простору юридичної освіти; (іі) Закону України «Про вищу освіту», який визначає університетську інституційну автономію в цілому й академічну зокрема як інструменти формування освітньої політики в юридичній освіті й освітніх політик правничих закладів.
  7. Проєктування розвитку вищої юридичної освіти на науково обґрунтованому прогнозі відповідності ринку праці як концепту розробки освітніх програм академічної та професійної мобільності. Диверсифікація й поява нових видів юридичної діяльності, розширення сфер правового регулювання мають спонукати до: розробки і формування на рівні освітніх політик компетентністної моделі правника, яка повинна сприяти подоланню істотного розриву між юридичною освітою і юридичною практикою; орієнтації на принцип змагальності, критичне мислення; впровадження інноваційних технологій навчання, інтерактивних методів викладання, а головне, нових дидактичних принципів навчання (спрямованість освітньої діяльності на результати навчання, їх систематичний моніторинг і самооцінку; академічну свободу учасників освітнього процесу; використання трансфертно-накопичувальної системи кредитів; принципу партнерства тощо). Означені напрямки сприятимуть створенню інноваційного освітнього середовища, забезпеченню конкурентоспроможності випускників на ринку праці та подальшій інтеграції юридичних вишів у європейський простір вищої освіти.
  8. В умовах імплементації положень Болонського процесу щодо компетентнісного підходу принципового значення набувають: впровадження інноваційних освітніх програм, які мають відбивати запити ринку праці, модель сучасного правника, а по суті, глибокі виклики українського суспільства в цілому через інтерпретацію його конституційних цінностей, засад правової держави, гарантій прав людини і громадянина й верховенство права. З огляду на це освітні програми як інструмент управління освітньою політикою та проєктування освітньої діяльності мають ураховувати й охоплювати: затребуваність освітньої програми з точки зору різних стейкхолдерів державного і приватного сектору; стратегію навчання й оцінку досягнення запланованих результатів навчання; систему гарантій і оцінку якості освітньої програми; академічну мобільність, інтернаціональну компоненту, конкурентоспроможність випускників і модель їх професійної кар’єри.
  9. Формування стратегії освітньої діяльності правничих вишів і забезпечення академічної автономії через нову методологію й інтерпретацію змісту освітніх програм, сформульованих у термінах компетентностей, які імпліцитно відбивають структуру моделі сучасного правника через дескриптори компетентностей, зокрема, через: знання права, правничі професійні навички, знання про право та професійні цінності як соціальні орієнтири інтеріоризації у професійну діяльність правника у суспільстві. При цьому вкрай важливим при проєктуванні освітніх програм є запровадження доктринального підходу до досягнення і вивчення права, міжнародного права, правової дійсності, правової системи, прикладних аспектів правореалізації, які можна інтерпретувати у аспекті загальних сучасної доктрини юридичної науки. Викладання доктрини, а не законодавства дозволить у дидактичному плані виокремити проблеми епістемології і методології правових досліджень, когнітивних і соціокультурних детермінант розвитку правових доктрин і теорій, правової аксіології, правової догматики, правової герменевтики, правозастосування, нормотворення, правової техніки, а також юридичної деонтології. Це дасть змогу вибудувати сучасну архітектектоніку, визначити зміст освітніх програм і перейти від жорсткого нормування змісту освіти до рамкової регламентації структури освітніх програм, що забезпечить розширення меж академічної автономії.
  10. Формування стратегії освітньої діяльності правничих вишів має здійснюватися у поєднанні з науково-дидактичним обґрунтуванням змісту юридичної освіти з точки зору концепту верховенства права, який став одним із найвизначніших здобутків демократичних суспільств у всьому світі. Верховенство права не лише у теоретичному, а й науково-педагогічному аспекті не є абстрактною конструкцією в освітній підготовці правників. Навпаки, дидактично його слід розглядати як загальновизнаний принцип міжнародного права і як конституційний принцип, якого слід дотримуватися при ухваленні юридичних рішень, особливо як органами судової влади, так і у сфері нормотворчості й правозастосування.

 

III. Учасники конференції вирішили, що юридична освіта зможе розвиватися через повноваження саморегульованих організацій та уникнення бюрократичного впливу органів управління освітою. У зв’язку з цим першим кроком для відродження системи підготовки правників у правовій, демократичній, соціальній державі, якою намагається бути Україна, доцільно відновити діяльність вітчизняної Асоціації правничих шкіл, яка має забезпечити:

⸺ комплексне дослідження і розробку рекомендацій з методології юридичної освіти; вирішення організаційних, науково-технічних, економічних і навчально-методичних проблем, пов’язаних із підготовкою, перепідготовкою правників в юридичних вишах; об’єднання зусиль юридичних шкіл для координації діяльності з формування єдиного освітнього простору і спільних дій у галузі юридичної освіти;

⸺ розвиток і поглиблення ділових і творчих зв’язків між юридичними вишами;

⸺ участь спільно зі стейкхолдерами в розробці стандартів, зразкових програм для всіх ступенів юридичної освіти;

⸺ сприяння органам управління освітою, іншим представникам публічного й приватного сектору у вирішенні питання підвищення якості підготовки юристів у різних регіонах, створення стабільної системи зв’язків між юридичними вишами і стейкхолдерами;

⸺ встановлення зв’язків із міжнародними організаціями (ЄС, ЮНЕСКО, юридичними асоціаціями тощо) у галузі освіти для обміну досвідом із зарубіжними юридичними вишами, а також створення спільних факультетів в юридичних вишах із метою отримання права видачі диплома (сертифіката), що визнається за кордоном;

⸺ формування громадської думки щодо підвищення престижу юридичних вишів, юридичної освіти й юридичної професії, виховання громадянськості і патріотизму у молоді.

 

[*] Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого; Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка; Юридичний факультет Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»; Юридичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Факультет міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка; Економіко-правовий факультет Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова; Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; Навчально-науковий інститут права Сумського державного університету; Національна академія внутрішніх справ; Харківський національний університет внутрішніх справ; Національна академія Служби безпеки України; Національний університет державної податкової служби України; Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького; Академія Державної пенітенціарної служби України; Національна академія Національної гвардії України на інші.

Залиште коментар