Юрінком Інтер
“Юрiнком Iнтер” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Чому книжки з Росії не потрапили під санкції в Україні

15

Чому книжки з Росії не потрапили під санкції в Україні Андрій Кокотюха

З минулого року діє закон, що забороняє показ в Україні фільмів та серіалів російського виробництва, з початку 2016 діють економічні санкції на продукти й промислові товари російського виробника. Але книжкової продукції в санкційному списку немає

4 липня минулого року вступив у дію закон, який забороняє показ в Україні фільмів та серіалів російського виробництва. Стрічки, вироблені до 1991-го року в СРСР, під нього не підпадали. Напередодні нового року Міністерство культури оприлюднило список осіб, котрі становлять загрозу національній безпеці України. Він майже весь складається з російських акторів театру і кіно. Перелік став підставою для того, аби у новорічний вечір та перший день поточного року вітчизняні канали вперше від 1975-го року не показали “Іронію долі” – там знімаються актори з “чорного списку”. Частина мешканців Facebook зраділа, інша частина розродилась ядучими дописами на тему “не туди б’єте”, а Опозиційний блок хоче судитися з Мінкультом через порушення прав людини. 

Усе сказане вище та не сказане з цього приводу дає підстави визначати означений процес як культурні санкції України проти Росії. Хоча офіційно зачистка нашого телевізійного простору від російсько-радянської продукції так не називається. І, що цікаво й показово, інформаційної та культурної царини не торкнулися економічні санкції, котрі почали діяти в Україні від початку року та поширюються передусім на продукти й промислові товари російського виробника. Зокрема, в санкційному списку нема книжкової продукції. 

Перший висновок, який напрошується – в Україні не розглядають книжкову справу, а заразом і справу видання друкованої преси, як бізнес-проекти. Коли так, ані промисловим, ані тим більше продовольчим товаром друковані видання в нас не вважають. Це одна з причин, чому видавництв – небагато. Книжок – кількісно менше, ніж видається на теренах хоча б держави-агресора. Авторів же, котрі стають реальними, а не уявними володарями дум, формують порядок денний та хоч якось впливають на маси своїм авторитетом, майже нема. Тих, хто присутній у медійному просторі найчастіше – Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Василь Шкляр, Андрій Курков, – переважно запрошують не тому, що знайомі з їхньою творчістю. А через те, що про них десь щось згадали поза актуальними контекстами. Письменник в Україні – експерт із усього, що фактично означає – ні з чого.

Натомість книжку та друковане слово загалом логічно визначають не лише елементом, а й активним учасником інформаційної війни. Саме тому після вторгнення Росії на українську територію громадські активісти почали, часом – у брутальній формі, вимагати закрити російській книзі доступ до українських книгарень. Але з’ясувалося: протестна патріотична спільнота дуже погано обізнана не лише з асортиментом тих книгарень, котрі працюють в Україні, а взагалі – з тим, як функціонує книжкова торгівля в нашій державі. Атакуючи, наприклад, книгарні мережі “Буква” (на той час – “Читай-город”), вони шукали там сепаратистську літературу. Причому – певних назв та певного змісту: “Поле битви – Україна”, “Зламаний тризуб” тощо. Проте таких книжок не продавали в нас і до Майдану. Деякі з них виходили друком узагалі в другій половині 2000-х, до того ж – мізерними, маргінальними навіть для російського ринку тиражами 3-5 тисяч копій. 

Натомість, вимагаючи не пускати в Україну російський книжковий мотлох “сепарського” змісту, активісти чи забувають, чи не звертають увагу: в Києві, на залізничному вокзалі, у вільному продажі вже скоро рік, як є книги Олеся Бузини. Його минулорічне вбивство викликало певний резонанс. Але від того, що відомий пропагандист “русского мира” загинув серед білого дня від кулі невідомого, написані ним за життя книги після смерті зміст не поміняли. Цікаво, що на деяких книжкових ятках твори Бузини стоять поруч із біографіями Степана Бандери та Романа Шухевича, а також можуть лежати на одній вітрині з “Аеропортом” Сергія Лойка та “Іловайськом” Євгена Положія. 

Одного цього факту вистачить, аби зрозуміти: санкції, гіпотетично накладені на російську книжкову продукцію, не вирішать питання інформаційної безпеки України. По-перше, Бузина все одно дивиться на киян та гостей міста з книжкових вітрин на вокзалі. По-друге, не визначене поняття, що таке “російська книжка”. Російський автор – українофоб на кшталт Захара Прилепіна, Едуарда Лимонова чи Юрія Полякова, одного з офіційних “культурних” радників Володимира Путіна? Творець романів для питомо жіночої аудиторії, в якої Дарія Донцова має сакральний статус? Чи – оперативно перекладені твори актуальної західної белетристики, що пропонує, зокрема, російське видавництво “Иностранка”? Ще можна замінити Прилепіна на, скажімо, Шкляра. Але чим замінити сотні перекладених не лише з англійської та французької творів, чий зміст не становить загрози для національної безпеки України? Тут нагода згадати економічний фактор: позбавивши наші книгарні асортименту, завезеного з Росії, матимемо порожні більш як на дві третини полиці. 

Варіант виходу озвучив директор видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький: “Доступ до культурного та інформаційного продукту українські читачі та глядачі зможуть отримувати при його легальному виробництві українськими суб’єктами права. В тому числі філіями російських книгарів та власників ЗМІ на території України за українськими законами”. Письменник Юрій Винничук прокоментував це так: “Ніхто в Україні не стане друкувати “Спецназ” або “Штрафбат”. Зате будуть друкуватися книжки тих письменників, які не беруть участі у всеросійській антиукраїнській вакханалії”.

Мабуть, так в ідеалі виглядатиме українська версія санкцій проти російської книги. 

Поки в Україні не виходить щонайменше 100 книжкових новинок художньої літератури у різних жанрах на квартал, легальне видання та переклад, в тому числі, цікавих українцям російських авторів допоможе заповнити згадані вище порожні полиці. До того ж – зробити книгу дешевшою за імпортовану. Отже, доступнішою. Нарешті, подібний підхід допоможе ввести книжкове виробництво в сектор економіки, збільшити тиражі. Ось так книга поступово займе належне їй місце в боротьбі за інформаційний простір України.

 

Комментарии